– Чули новину, хлопці? Наша мама від нас їде! Набридли ми їй, довели ви її, – кинув чоловік з прихованою претензією

– Мама нас більше не любить? Вона йде, бо ми їй заважаємо? – спитав Сашко, схлипуючи.

Син косо поглядав на Маргариту, що збирала речі, так жалібно, що можна було самій заплакати. Жінка вся стиснулася і завмерла. Вона вже не знала, що на неї тисне сильніше: совість чи втома.

А все почалося з «невинного жарту» чоловіка. Напередодні Маргарита оголосила, що жіноче свято вона має намір відзначити без сім’ї, окремо. Ох і шуму було…

Антон не міг заборонити, але він висловив усе, що думав, а потім став підбурювати дітей: п’ятирічного Сашка, та семирічного Артема.

– Чули новину, хлопці? Наша мама від нас їде! Набридли ми їй, довели ви її, – кинув чоловік начебто буденним, навіть веселим тоном, але з прихованою претензією.

Діти страшенно перелякалися. Артем насупився, Сашко округлив очі.

– Їде назавжди?.. – розгублено спитав молодший.

– Ну, не знаю. Поки що ні. Але, дивишся, там і у звичку ввійде, вирішить зовсім від нас піти, – знизав плечима Антон.

Для нього це були жарти. Діти ж сприйняли те, що відбувається, серйозно. Сашко влаштував істерику, і Рита, саме Рита, заспокоювала його цілий вечір.

Вона сподівалася, що чоловік засвоїв урок, але ні. Сьогодні все повторювалося.

– Ну, чого ти, Сашко, не плач. Натомість тато тебе любить. Я нікуди не йду, тільки на роботу, – недбало відповів Антон синові.

І тут Рита мало не зірвалася… Її зупинили тільки сльози в очах дитини. Жінка присіла поряд із молодшим сином і погладила його по щоці.

– Синку, все не так. Я просто хочу один день побути одна, – почала пояснювати вона, так само як і вчора.

– Ось дивись. Тато щонеділі відпочиває з дядьком Пашею та його друзями. Мамі теж іноді треба відпочивати.

Колись Рита й уявити не могла, що втомлюватиметься від коханих людей. Раніше вони з Антоном здавалися ідеальною парою.

Вони удвох каталися на велосипедах, ходили в кіно, обговорювали прочитані книги. У них була невелика сімейна традиція: щонеділі вони ходили в нове кафе чи ресторан, знайомилися з новими стравами та смаками.

Тепер же неділя повністю належала Антону, а замість книг вони обговорювали розклад щеплень та побори у садочку. Удвох вони ходили хіба що на дитячі виставки, та в крамницю за продуктами.

Коли з’явився Артем, все ще якось трималося. З сином сидів то Антон, то хтось із бабусь. У Рити хоч іноді був час на себе. Але з появою другої дитини все змінилося. З двома справлялася лише Рита.

– Рито, я їх обох люблю, – виправдовувалася свекруха. – Але ти зрозумій мене правильно… Я й за одним ледве встигаю. А вдвох вони такий тарарам минулого разу влаштували!

– Пам’ятаєш коника-гойдалку, яка у мене біля телевізора стояла? Сімох дітей пережила! А цих шибеників не витримала, зламали вони її, поки удвох намагалися сісти.

Мати теж все частіше відмовляла у допомозі, у кращому разі – просто приїжджала, як підтримка. Внуків вона не забирала, стверджуючи, що своє вона вже відняньчила.

А Антон… ну, для нього спілкування з дітьми було чимось, на кшталт закуски до пінного: зрідка й за настроєм. Якщо втомився, барикадувався в окремій кімнаті й проводив увесь вечір там.

– А в чому проблема? Я ж тихенько сиджу, тобі не заважаю, – дивувався він, коли Рита висловлювала претензії.

– Це не в мені річ, а в тобі. Ти просто не вмієш розслаблятись. Тобі завжди потрібно щось протирати та відмивати. Заспокойся, відпочинь. Ти надто напружена.

Йому було легко говорити, він нічого не робив по дому. Рита знала: якщо вона складе лапки, то вони поростуть мохом.

Вона відчувала, що емоційно вигоріла. Згодом Рита стала частіше кричати та зриватися. Її дратували діти, які вп’яте за дві хвилини повідомляли, що вони не хочуть їсти помідори.

Її дратував чоловік, який приходив з роботи та зачиняв двері. Її допікало буквально все довкола. Але вона трималася.

Поки не настав день народження Сашка.

Останні три дні Рита провела у прибиранні та готуванні. Сашко захотів запросити друзів із садка, а це означало, що треба прийняти ще й батьків.

Рита прибрала всю квартиру. Вона спекла два торти, наготувала салатів, заздалегідь замаринувала м’ясо. Жінка розпланувала все так, щоб гарненько виспатися.

Але не тут-то було.

Першим прокинувся Сашко. Він одразу спробував розбудити маму.

– Спи! – гаркнула на нього Рита. – Або сиди тихо, доки я не прокинуся. Дайте мамі виспатися!

Сашко скиглив, голосячи, що йому нудно і він хоче їсти.

– Терпи, – суворо відрізала мати.

Рита була в такому стані, що просто не могла підвестися. Заснути вона теж не могла: плач Сашка цьому не сприяв.

Незабаром прокинувся й Артем. Він, як відповідальний старший брат, спробував розв’язати проблему: взяв Сашка за руку і повівся на кухню.

Рита тільки видихнула, сподіваючись, що тепер зможе хоч трохи розслабитися, як почувся дзвін посуду.

Жінка схопилася так, ніби діти розбили не тарілку, а її останню нервову клітину. Хлопчаки метушилися на кухні, швидко прибираючи уламки.

На столі неподалік стояла пачка пластівців та пляшка молока. Біля шафки з посудом – стілець. Мабуть, діти вирішили приготувати сніданок самі, але трохи не розрахували сили.

– Я ж просила вас! – скипіла Рита. – Ну, скільки можна?! Ви що, і п’ять хвилин без мене прожити не здатні? Ось не стане вашої мами – тоді почнете цінувати те, що я для вас роблю!

Вона кричала хвилини зо три. Слова лилися з неї з натиском, з силою, безладним обуреним потоком. Сашко втиснув голову в плечі.

Артем зчепив руки за спиною та опустив погляд. Рита зупинилася тільки тоді, коли молодший заплакав і почав терти очі кулачками.

– Ну, все-все, тихіше… Зараз мама все прибере, а потім підемо гуляти й зайдемо за іграшками.

На той момент Рита не на жарт злякалася. Так, вони розбили тарілку. Але вона зірвалася на них так, наче вони рознесли весь будинок. Це не нормально.

Наступного дня жінка звернулася за порадою до подруги. У Олени було троє дітей, але вона все ще не збожеволіла, так що явно мала авторитет у сімейних справах.

– Ну, ще б пак! Ти все тримаєш на собі. Дай вгадаю. Наближається жіноче свято, і ти знову прийматимеш і свекруху, і свою маму. Знову влаштуєш домашній марафон і розгорнеш готування на дві доби.

– Ну, так. А як інакше?

– Рито, прокинься! Жіночий день вигадали для жінок, а не для того, щоб ці жінки посилено орали на всю родину. Мене от мій відпустив за місто на день. Поїхали зі мною? Я орендувала будиночок, є зайве місце.

Рита подумала-подумала і зрештою погодилася. Це звучало чудово. Вона замовила собі дві книги, які давно хотіла почитати, але ніяк не могла знайти час, зібрала кошик з продуктами й попередила сім’ю про те, що її плани змінилися.

Мама сприйняла це спокійно. Мовляв, правильно відпочинь. Свекруха здивувалася, але засуджувати не стала. А ось Антон…

– Тобто, ти вирішила втекти від нас? Люди проводять цей день із сім’єю, а не кидають її!

Рита довго пояснювала, що це не зрада, що їй просто треба відпочити. Антон не погодився, та й зупиняти не став.

– Ой, йди куди хочеш, налякала, – кинув він наостанок. – Хоч у космос лети.

– Ось і полечу наступного разу, – огризнулася вона.

Але потім він став підбурювати дітей. І ось це Риті вже зовсім не сподобалося. Тому, коли Сашко та Артем заснули, вона підійшла до чоловіка, щоб поговорити.

– Слухай, зав’язуй з жартами. Через тебе діти тепер думають, що я їх не люблю. Ти бачив очі Сашка вранці?

– Та гаразд тобі. Це так, дрібниці життя. Це ж діти. Вони про все забудуть на ранок. Та й потім, а в чому вони не мають рації? Ти цього дня вдома маєш бути, а не вештатися десь.

Рита повільно зітхнула. Він знову відмахується, знов не чує її. Їй це вже набридло.

– Знаєш що, любий? У тебе всі вечори проходять у тиші та спокої, бо «тато втомлюється», а неділя – то взагалі твій день. А я вже сім років, як на передовій, взагалі без вихідних!

– Я від вас не втікаю, я просто хочу хоч трохи прийти до тями, щоб не зриватися на дітей. Не вони винні, а ти! Це на тебе я маю кричати, – спокійно відрізала вона, примружившись.

– Я? А я тут до чого?

– До того ж! Я тобі тисячу разів пояснювала, але ти мене не чуєш. Спробуємо інакше. Неділя – твій день? Гаразд! Але тепер усі суботи – мої. Проводь із дітьми хоча б один день на тиждень. Вони, якщо що, і твої діти також.

Чоловік став упиратися, відмахуватися, але в результаті все ж таки був змушений погодитися. Тому що альтернативою було розлучення, при якому кожному доведеться взяти по одній дитині на себе. Двох Рита не потягне…

…Жіноче свято минуло незвично тихо. Вони заїхали в будиночок ще напередодні увечері, тож прокинулася Рита не від дитячих криків, а сама по собі.

Вона ще довго не хотіла вставати та валялася з книгою. Потім вони з Оленою сміялися, згадуючи їхні студентські байки, і обговорювали, як би витягнути решту дівчат з їхньої компанії в похід без інтернету.

Надвечір Маргарита просто сиділа на веранді, дихала свіжим повітрям і спостерігала за тим, як мурахи розтягують залишений нею шматочок хліба.

В голові було пусто, але якось ясно. Як у кімнаті, в якій нещодавно прибралися, викинули все зайве і відчинили вікна. Вперше за сім років її ніхто не смикає, не кличе, не просить, не критикує…

Олена підійняла келих і цокнулася з Ритою.

– Ну що, зі святом тебе, матір. Нарешті, ти не тільки мати, – усміхнулася вона.

Рита усміхнулася у відповідь. Нехай це всього на день, але вона нарешті згадала, як це бути собою. Не матір’ю, не дружиною, а людиною зі своїми бажаннями та правом на перепочинок…

В будь-якому становищі потрібно відстоювати свої інтереси та кордони, а не тягти все на собі. А коли сім’я цього не розуміє, – треба наполегливо вчити, застосовуючи різні методи, – і буде вам щастя…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.