Чи приємно бути Обраною? Тут все залежить від обставин! Але вони мені не сподобалися

Чи приємно бути Обраною? Тут все залежить від обставин.

У мене був хлопець, ми прожили з ним разом майже рік. З весіллям, дітьми, та головним атрибутом дорослого життя — своєю житлоплощею, ми не поспішали. Час є, думала я. Виявилось, що немає в нас нічого! І не буде! Ніколи!

Мій Мишко – наймолодша дитина у їхній родині. У нього є дві старші сестри та брат. У всіх давним-давно сім’ї, діти, у сестер ще іпотеки.

Вісім років тому їхня мати продала міську квартиру, поділила гроші на дві частини, та роздала їх дочкам.

Другу квартиру на словах передала у власність середнього сина, а сама поїхала жити в село. З нею поїхав і Михайло.

Мій колишній хлопець закінчив у сільській школі одинадцятий клас і повернувся до міста, став жити в однієї із сестер. Його вистачило на три курси інституту, потім він його кинув і пішов працювати.

Став винаймати кімнату, потім — квартиру. З сестрою, в якої він жив на прохання матері, він майже не спілкується. Не знаю, що там трапилося, і знати не хочу.

Отже, що ми маємо: є жінка, яка має чотирьох дітей. Дві дочки, два сини, одна законна невістка та пара зятів. І я, просто співмешканка її сина, висловлюючись офіційною мовою.

Ні дружина, ні наречена, ні мати його дітей! Але, саме мене обрали для поїздки в село, де мешкала їхня мати! Я мала забезпечити догляд за їх матір’ю – пенсіонеркою, яка зламала ногу!

– Мама на тебе вже чекає! – Заявив мені Мишко в грудні. – Скасовуй усе, збирай речі, я куплю тобі квиток.

Це він так з’їздив до своїх братів і сестер, які теж були повідомлені, що потрібна людина для їхньої матері. Вони там всі дружно порадилися і вирішили, що турбота про маму – справа рук молодшого сина!

А я цю жінку жодного разу не бачила! Жодного разу!

А моя робота? Скасувати всі записи в передноворічний місяць – розгубити всю базу постійних клієнтів! Такого б мені не пробачили! Плюс, більшість зробили передоплату, яку довелося б повернути.

Я почала викручуватися: якщо чотири людини скинуться всього по дві тисячі гривень на місяць, то можна знайти якусь жінку, яка погодиться якийсь час пожити у селі. Це варіант номер один!

Другий – забрати матір до себе. Вона має шикарний вибір, завдяки кількості дітей.
Михайло передав всім мої пропозиції.

Грошей ні в кого немає, місця у квартирах теж. Сестрам працювати треба, інакше іпотеку платити не буде чим, у брата дружина у другому декреті.

Ми з Михайлом могли б потіснитися, але квартирна господиня не дозволила:

– У договорі прописано, що ви мешкаєте удвох. Жодних мам, тат і бабусь-дідусів! Не подобається – з’їжджайте!

Я розвела руками: все, що можна було зробити без шкоди моїй роботі, я зробила. Не моя вина, що його братові й сестрам начхати на матір! Поставила Мишка перед фактом: я нікуди не поїду!

Усі ці обговорення тривали майже тиждень. Їхній мамі набридло чекати, вона вирішила сама приїхати. Куди? До своєї квартири.

Далі все якось закрутилося: дружина брата відмовилася жити з таким обтяженням під одним дахом і поїхала з дітьми до своєї мами.

Сам брат виставив у всьому винним Мишка: вони ж домовилися, хто їде, та доглядає. Тобто я! Без мене, мене оженили, називається. Одна сестра заступилася за одного брата, друга за іншого. Усі пересварилися. А винною залишилася я!

Мишко мене покинув, але перед цим він мені зателефонував і звинуватив у всьому, що у них відбувається.

Я приїхала додому з роботи, з салону краси, де орендувала місце, а його речей і слід застиг. Наскільки я знаю, зараз він живе з матір’ю та братом у міській квартирі.

Мама каже, що мені пощастило. Вона нагадала, що для мене завжди є місце у її будинку. А я уявила: а якби моя мама зламала ногу? Я все кинула б і примчала! Навіть думати не стала б!

Мені здається, що з відношення мого хлопця до його мами, можна було б зрозуміти, яким би був наш шлюб: щойно що, – відразу в кущі!

А його брата і сестер я не можу зрозуміти: як вони додумалися призначити мене на доглядальницю? Сторонню, по суті, людину?

Я згодна з мамою – мені пощастило! Пощастило не стати членом цієї родини! Слушно ми з мамою міркуємо?