Чи то від самотності, чи від порожнечі, чи від жалю, я почала з ним зустрічатися. І завагітніла

Пишу сюди тому, бо більше нема з ким поділитися. Мене звуть Саша, мені 28 років.

Так вийшло, що доживши до такого віку, я ще не мала серйозних стосунків. Ні, я не була монашкою, але кохання так і не зустріла. Родом я з маленького села. Років у 15 у мене були «стосунки» з хлопчиком із мого ж села. Була симпатія взаємна, звичайно ж, тоді мені здавалося, що це кохання.

Нічого злочинного ми не робили, прогулянки за ручку та перші поцілунки. Потім наші шляхи розійшлися, ми роз’їхалися в різні боки, і я в принципі про нього забула. У село своє я приїжджала кілька разів, у нього були дівчата, потім він зійшовся з дівчиною і вони народили двох дітей.

Волею долі, після 13 років життя у місті, я знову переїхала жити у своє село. Знову побачила його. Дружина його покинула, за його словами гуляла постійно, дітей кидала. А він мій ровесник, у свої 28 років спився, облисів, взагалі виглядав неважливо. Сказав, що все життя мене тільки любив.

Не знаю, що на мене найшло. Чи то від самотності, чи від порожнечі, чи від жалю, я почала з ним зустрічатися. І завагітніла.

Опишу своє ставлення до дітей, воно є нейтральним. Я їх не ненавиджу, але не люблю. Дітей ніколи не хотіла. Знаю, ви скажете, треба було бути обережними. Але я думала, що не можу мати дітей, раз до 28 років не було вагітності. Зараз я розумію, що це навіть звучить безглуздо.

Я йому сказала про вагітність, начебто зрадів, сказав, народжуй. І все, жодних дій. Тільки продовжував пити, не працював. І я пішла від нього. Тепер стою перед вибором, народжувати чи ні. Він так само продовжує пити, просить повернутись, але я розумію, що він не зміниться, та й не люблю я його.

Допомогти матеріально мені нікому, у селі роботи немає, він за 2 місяці дав мені 500 гривень, зараз так само не працює. Повторюся, що ця дитина для мене не бажана, я не хочу її, але у мене просто немає коштів на операцію. Я навіть у лікаря не була жодного разу, тому що для цього треба їхати в місто, знову ж нема за що.

З іншого боку, я розумію, що дитина не винна ні в чому, і що це величезний гріх. Вже звелася вся, схудла сильно, вся на нервах. Як правильно розв’язати головне питання у моєму житті?