– Це договір купівлі-продажу? Нашої квартири? – Так, я продав нашу квартиру! – Незворушно відповів чоловік

– Андрію, ти вдома? – Гукнула я, проходячи на кухню.

– Так, я у вітальні, – озвався чоловік, його голос був дивним.

Я насупилась. Щось було негаразд. Зазвичай, Андрій зустрічав мене у передпокої, допомагав із сумками. Я швидко розклала продукти, й поспішила до вітальні.

Андрій сидів на дивані, нервово смикаючи в руках якісь папери. Побачивши мене, він вимучено посміхнувся.

– Привіт, люба. Як минув день?

Я присіла поряд із чоловіком.
– Нормально. Андрію, що трапилося? Ти маєш такий вигляд, ніби ти привид побачив.

Андрій глибоко зітхнув.
– Марино, нам треба поговорити. Я… Я зробив щось, не порадившись із тобою…

Я напружилася. Останнім часом Андрій часто ухвалював рішення, не обговорюючи їх зі мною. То нову приставку придбає в кредит, то запишеться на дорогі курси. Але зараз щось підказувало мені – справа серйозніша.

– Що ти накоїв цього разу? – Запитала я, намагаючись зберігати спокій.

Андрій простяг мені папери.

– Ось, подивися.

Я взяла документи, та почала читати. З кожним рядком мої очі розширювалися від здивування та жаху. Думки про річницю вилетіли з голови.

– Андрію, це… Це договір купівлі-продажу? Нашої квартири?

Чоловік кивнув головою, він навіть не дивився на мене.
– Так, я продав нашу квартиру.

Я схопилася з дивана, не вірячи своїм вухам.
– Як ти міг? Без моєї згоди? Без жодного слова?!

– Розумієш, мені випала чудова можливість. Пам’ятаєш мого друга Ігоря? Він запропонував мені увійти в його бізнес. Це шанс, який випадає раз у житті!

– І ти вирішив, що найкраще – це продати нашу квартиру? Єдине житло, яке ми маємо?

– Але ж ми зможемо купити нову! – палко заперечив Андрій. – Навіть краще за колишню. Як тільки бізнес почне приносити прибуток…

– Якщо почне, – перебила його я. – А поки що ми лишилися без даху над головою!

– Ну, не зовсім. Я домовився, що ми зможемо пожити у моїх батьків, поки не знайдемо щось потрібне.

Гірка грудка стиснула моє горло. На очі навернулися сльози. Батьки Андрія? У маленькій двокімнатній квартирі, де я постійно почувалася зайвою?

– І коли ти збирався мені про це повідомити? – тихо спитала я.

– Я хотів дочекатися слушного моменту, – пробурмотів Андрій.

– Відповідного моменту?! – Я не витримала і підвищила голос. – А коли, по-твоєму, настає цей слушний момент, щоб сказати дружині, що ти продав їхню спільну квартиру? Коли нас виганятимуть із речами?

Андрій схопився з дивана і спробував обійняти мене.
– Кохана, зрозумій, я роблю це заради нас! Це шанс на краще життя!

– На краще життя? Ти хоч розумієш, що наробив? Ми залишилися без дому, без стабільності, і все заради якоїсь авантюри!

– Це не авантюра! – заперечив Андрій. – Ігор має чудовий бізнес-план. Ми вироблятимемо екологічно чисті будівельні матеріали. За цим майбутнє!

– Так, звичайно! Ще одна геніальна ідея від твого друга Ігоря. Того самого, котрий рік тому вмовив тебе вкласти всі наші заощадження в акції однієї «надійної» компанії?

– Ну тоді просто не пощастило. Ринок обвалився…

– Не пощастило?! – Я стиснула кулаки. – Ми втратили всі гроші, які збирали на машину! І тепер ти знову довіряєш цій людині?

– Але цього разу все по-іншому! – Андрій спробував узяти мене за руку. – Ми маємо чіткий план, надійних партнерів.

– Досить, Андрію. Я не хочу це слухати. Скажи мені лише одне. Коли ми маємо звільнити квартиру?

Андрій винно опустив очі.
– За тиждень.

Я відкинулася на спинку дивана, і прикрила очі. Тиждень. Ми маємо всього тиждень, щоб зібрати речі й залишити квартиру, в якій ми прожили п’ять років. Квартиру, де ми будували плани на майбутнє, мріяли про дітей.

– Я… Мені треба подихати повітрям, – пробурмотіла я, і попрямувала до виходу.

– Марино, почекай! – Андрій спробував мене зупинити. – Давай все обговоримо!

Але я вже зачинила за собою двері. Я швидко спустилася сходами, й вийшла надвір. Прохолодне вечірнє повітря трохи остудило мої щоки, але не змогло вгамувати бурю емоцій усередині.

Я повільно брела знайомими вулицями, намагаючись осмислити те, що сталося. Як Андрій міг так зі мною вчинити? Невже він зовсім не думає про наслідки?

Я згадала, як ми обирали цю квартиру. Як раділи, коли накопичили достатньо для першого внеску. Як разом робили ремонт, сперечалися через колір шпалер, та розміщення меблів.

А тепер усе це зникне за тиждень! Я зайшла в тихе подвір’я. Мені треба було з кимось терміново поговорити. Я набрала номер подруги.

– Олю, ти не повіриш, що трапилося, – тремтячим голосом почала я, як тільки подруга відповіла на дзвінок.

Вислухавши мою історію, Ольга ахнула.

– Марино, це ж божевілля! Як він міг так вчинити?

– Я сама не можу повірити. – Що мені тепер робити?

– Для початку заспокойся, та подумай тверезо, – порадила Ольга. – Може, ще не пізно все скасувати? Адже ти теж власник квартири, без твого підпису угода недійсна.

– Але як же тоді Андрій зміг її продати?

– Оце й треба з’ясувати, – серйозно сказала Ольга. – Негайно повертайся додому, та вимагай усі документи. Якщо що, я зараз же приїду.

Подякувавши подрузі, я поспішила назад. Мої кроки ставали все впевненішими, в міру наближення до будинку. Ольга мала рацію, треба в усьому розібратися. Вдома мене зустрів стривожений Андрій.

– Марино, слава богу! Я вже не знав, що думати!

– Андрію, покажи мені всі документи з продажу квартири, – твердо сказала я, ігноруючи його занепокоєння.

Чоловік зам’явся:
– Навіщо? Я тобі вже все пояснив.

– Покажи документи, – повторила я. Усередині все тремтіло. У мене ще жевріла надія, що не все втрачено.

Андрій неохоче дістав теку з паперами. Я почала уважно їх вивчати, і що далі я читала, то більше жахалася.

– Андрію, тут стоїть мій підпис, але я нічого не підписувала! – Вигукнула я, показуючи на договір.

– Ну… Розумієш, я подумав, що ти все одно погодишся, і…

– Ти підробив мій підпис? – Я не могла повірити своїм вухам.

У цей момент у двері подзвонили. Це була Ольга, яка, попри мої запевнення, таки вирішила приїхати. Швидко оцінивши ситуацію, вона взяла ініціативу у свої руки.

– Так, Андрію, ти зараз же дзвониш покупцеві й кажеш, що угода скасовується. Марино, ми їдемо писати заяву в поліцію про підробку документів.

– В поліцію? – перелякано перепитав Андрій. – Але навіщо? Ми можемо все вирішити мирно!

– Мирно? – обурилася я. – Після того, що ти зробив?

Наступні кілька днів пройшли, як у тумані. Я справді написала заяву в поліцію, а також звернулася до юриста. З’ясувалося, що Андрій не лише підробив мій підпис на договорі купівлі-продажу, а й узяв кредит на моє ім’я, щоб внести свою частку в бізнес Ігоря.

– Як ти міг? – Запитала я чоловіка, коли всі деталі його махінацій стали відомі. – Я думала, ми сім’я, а ти…

Андрій виглядав пригніченим. – Я справді хотів як краще. Думав, що зможу швидко повернути гроші, та купити нову квартиру.

Але я вже не слухала його виправдання. Я зрозуміла, що більше не можу довіряти цій людині.

– Я подаю на розлучення, – твердо сказала я.

Андрій спробував заперечити, але я була непохитна. За допомогою Ольги та хорошого адвоката, мені вдалося анулювати угоду з продажу квартири, та довести свою непричетність до кредиту.

Андрію загрожувала реальна кара за шахрайство, але я не стала доводити справу до суду, задовольнившись тим, що він визнав свою провину і погодився на розлучення без претензій на майно.

Я видихнула і розслабилася лише тоді, коли у квартирі не залишилося й сліду Андрія. Навіть за документами ми більше не були подружжям.

Я сподівалася, що зможу прийти до тями після такої зради. Я все ще мріяла про сім’ю та дітей, тож вирішила жити, впевнено крокуючи у щасливе майбутнє, яке на мене чекало попереду!

Але побоювання, знову зустріти не того чоловіка, мене не полишали. Як знайти того єдиного, і не схибити, підкажіть! Що зробити, щоб знову не потрапити в пастку?