– Це мама? Тато, там мама… Я ж тобі казав… Пішов перший сніг, і ось вона…

П’ятирічний Сашко прокинувся раніше за будильник, заліз до батька під ковдру і схвильовано зашепотів:

– Тату, а мені сьогодні мама наснилася.

Федір миттєво прокинувся.

– Мама сказала, що як тільки піде перший сніг, вона до нас повернеться, – шепотів син. – Тату, а сніг скоро піде?

– Скоро, – відповів Федір, швидко підвівся з ліжка і ввімкнув світло. – Все, підйом, Сашко. Снідаємо і бігом у садок.

– Я не хочу.

– Що не хочеш?

– Снідати.

– Я теж не хочу, – зітхнув Федір. – Але доведеться.

– Навіщо?

– Треба. Ми ж із тобою чоловіки. Раптом сьогодні нам рятувати доведеться когось, а в нас із тобою сил немає.

– Тату, а мама повернеться?

Це було найважче питання. Матері Сашка не було в цьому світі вже цілий рік, а син її все ще чекав.

– Повернеться, – відповів Федір якомога веселіше.

– Прямо з неба?

– Ага. Тільки вона буде трохи іншою.

– Як це – іншою?

– На обличчя – іншою. Але такою ж доброю. І тебе любитиме.

– Скоріше б сніг пішов, – зітхнув син.

Вже за пів години Федір здав дитину на руки виховательці дитячого садка і побіг на автобус. Його машина відучора стояла на приколі – через різкі листопадові морози старий акумулятор повністю розрядився, і тепер доведеться купувати новий.

Але на роботу він все-таки встиг вчасно. Швидше сів у своє крісло, ввімкнув комп’ютер і дивився на монітор відсутнім поглядом.

– Федю, привіт! – подав голос Антон, що сидів за сусіднім столом. – Не спи, скоро шеф заявиться.

– Я не сплю, – озвався Федір. – Привіт.

– До речі, в наш відділ, кажуть, нова співробітниця влаштовується. Молода. Тож тобі треба нею зайнятися.

– З якого? – Федько глянув на Антона із запитанням.

– З такого. Ти ж батько-одинак. Тобі потрібна нова дружина.

– І ти туди ж, Антоне? Запам’ятай, я не батько-одинак. Я просто батько, який виховує сина.

– Але твоєму Сашкові потрібна мама. Хіба ж не так?

– Так-так … – Федір важко зітхнув. – Але ж йому потрібна хороша мама.

– А раптом вона гарна?

– Хто?

– Нова співробітниця.

– Відчепись… – Федір знову втупився в монітор і спробував думати про роботу.

День тривав дуже повільно. Федір не витримав і відпросився з роботи на годину раніше. Він вирішив раніше забрати сина, разом з ним забігти в якийсь автомагазин і все-таки купити акумулятор.

Поспішно вибіг із будівлі й обімлів – з неба падав перший мокрий сніг.

Він завмер, відразу згадав сина, серце його стислося, і він рвонув на автобусну зупинку.

Але коли Федір побачив тендітну дівчину, яка марно намагалася відкрутити ключем гайку з автомобільного колеса, він мимоволі зупинився.

Швидше за все, він зупинився тому, що побачив руки цієї дівчини, мокрі й страшенно почервонілі від холоду.

Він підійшов до неї впритул і роздратовано спитав:

– Ви навіщо самі це робите? У вас що, чоловіка нема?

– Ні… – безпристрасно відповіла дівчина.

– Та я все сама вмію. Ось лише цей сніг. Руки страшенно змерзли.

– Ось як … – Федір присів навпочіпки поруч з нею. – Дівчино, я б вам допоміг, але дуже поспішаю.

– А я вас і не прошу, – спокійно відповіла дівчина.

– Це ще гірше, – вирвалось у Федора мимоволі. – Якщо я вам швидко поміняю колесо, ви підвезете мене до дитячого садка? Мене там син чекає.

– Справді? – Дівчина полегшено зітхнула. – Звичайно, довезу…

Федір провозився з колесом довго. Запаска виявилася спущеною, довелося її накачувати звичайною помпою, яка, дякувати Богу, опинилася в багажнику.

Коли він, з почуттям виконаного обов’язку, сідав у машину, дівчина сказала:

– А ви помітили, що це перший сніг…

У Федора знову защеміло серце. Та так, що він, стиснувши зуби, мимоволі застогнав.

– Що з вами? – Запитала дівчина.

– Нічого. Може, поїдемо?

– Поїдемо, – усміхнулася дівчина. – В який бік їхати?

– Поки що прямо. А потім я вам покажу.

Сніг посилювався. Їхали всю дорогу мовчки, але коли автомобіль зупинився біля дитячого садка, дівчина раптом запропонувала:

– Давайте, я зачекаю. А потім відвезу вас додому.

– Ні, не треба, дякую. Мені ще в автомагазин треба заскочити.

– Тим паче! – Зраділа дівчина. – І мені теж треба туди. І взагалі, мені, на відміну від вас, поспішати нема куди. У мене, як ви знаєте, чоловіка немає. Сніг занадто мокрий. Дитина ваша промокне…

– Не треба, що ви … – Федір квапливо вискочив з автомобіля і побіг до сина.

Коли вони з Сашком вийшли з дитячого садка, автомобіль дівчини стояв на тому самому місці. А дівчина стояла поряд і, як дитина, ловила ротом мокрі сніжинки.

Побачивши Федора із сином, вона радісно замахала їм рукою.

– Агов, біжіть сюди! Я вас таки дочекалася!

Сашко розгублено зупинився і з подивом подивився на тата. Потім він перевів погляд на дівчину і невпевнено сказав:

– Це мама? Тато, там мама… Я ж тобі казав… Пішов перший сніг, і ось вона…

Сашко зірвався з місця і незабаром повис у дівчини на шиї. А та, нічому не дивуючись, підхопила його на руки й закружляла у круговерті білого, лапатого снігу. Як кажуть, – сон в руку…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!