– Це немислимо! Дмитре, зроби щось! – у паніці кричала Соня, повернувшись із дільниці. – А що я зроблю? Сама винна. Ти ж заварила цю кашу, от і висьорбуй

– Знову півтори тисячі за зміну? – перерахувавши купюри, Софія невдоволено подивилася на Дмитра.

– А скільки, на твою думку, я мав привезти? – пирхнув чоловік, роздратовано шпурнувши ключі на тумбочку.

– Не знаю, бодай тисячі чотири. Як ми житимемо на це? – Соня зневажливо кинула гроші на комод, але промахнулася, і купюри впали на підлогу.

Це остаточно розлютило Дмитра.

– Може, тоді сама підеш працювати? Добре тобі міркувати, сидячи в мене на шиї!

– Ой, починається… – підійнявши очі до стелі, простягла дівчина.

– Це не починається, а триває вже пів року! Я орю без свят і вихідних, а ти сидиш удома і тільки й робиш, що твердиш, як важко нам жити.

Соня метнула на співмешканця невдоволений погляд.

– Ти серйозно? Звинувачуєш мене, що на ринку праці катастрофа? Хіба я винна, що зараз нікому не потрібні кадровики? Думаєш, мені подобається сидіти вдома?

– Думаю, що подобається! Необов’язково працювати за фахом. Можна влаштуватися продавчинею, касиром чи кур’єром, зрештою!

– Хочеш, щоб я займалася фізичною працею? Ти, правда, вважаєш, що я для цього навчалася, а потім роками набирала досвіду у відділі персоналу?

– Я теж не на таксиста вчився! Але як бачиш, уже рік кручу кермо, щоб ми з тобою з голоду не загнулися.

– Ти чоловік! Тобі простіше! Тож не треба нас порівнювати! – випалила Соня, а потім різко розвернулася, пішла до спальні й голосно грюкнула дверима.

Софія та Дмитро не були одружені, але це не заважало їм сваритися через побутові проблеми та сімейний бюджет.

Вони винаймали квартиру вже два роки, і останні кілька місяців щодня лаялися через гроші, яких вічно бракувало.

Їм було по двадцять шість років. Дмитро вже рік працював у таксі. Він мотався містом цілодобово, ловив замовлення і постійно рахував гроші. Чоловік тягнув на собі всі витрати: платив за оренду, бензин та продукти.

Соня ж не працювала понад вісім місяців. Вона раз у раз повторювала, що її посаду замінили штучним інтелектом, але при цьому вперто не хотіла освоювати нову професію.

Усі розмови молодих людей про майбутнє та спільне проживання незмінно закінчувалися скандалами.

Діма був переконаний, що Софія зобов’язана знайти хоч якусь роботу, щоб робити свій внесок у їхній сімейний бюджет. А Соня, навпаки, вимагала, щоб хлопець заробляв більше.

Це непримиренне сперечання і ставало головною причиною їх постійних чвар. Але одного разу все змінилося.

Якось Дмитро замість роботи вирушив у бар з другом. Додому він повернувся під мухою. Соня, помітивши це, спалахнула від гніву:

– Де гроші?! Ти що, сьогодні не таксував?

– Ні, сьогодні у мене вихідний, – відмахнувся Діма.

– Та як ти можеш відпочивати, коли в холодильнику порожньо? – Закричала Соня. Вона дорікала співмешканцю і так люто його вичитувала, що той, зрештою, вигукнув:

– Все, годі! Замовкни! Я більше не маю наміру це терпіти! Давай сюди свій наворочений ноутбук і ці… твої бездротові навушники!

Софія завмерла здивовано.

– Що? Навіщо? Ти що, хильнув лишку?

– Припини мене принижувати! Ти живеш моїм коштом, і настав час якось це компенсувати! Має ж бути від тебе хоч якась користь?!

Соня кілька секунд дивилася на Діму, намагаючись зрозуміти, жартує він чи ні. Але по його обличчю було ясно – він абсолютно серйозний. Чоловік з люттю ступив у її бік, і дівчина зрозуміла, що зараз з ним краще не сперечатися.

– Віддай ноутбук та навушники, я сказав! – Жорстоко повторив Дмитро.

Соні нічого не залишалося, окрім як дістати техніку та простягнути її співмешканцю.

– На! Забирай! Хочеш продати? Ніхто в тебе не придбає техніку без документів! – кинула вона з гіркотою.

На цьому їхня сварка закінчилася. А за дві години Софія вже сиділа з валізою в таксі і їхала до сестри на інший кінець міста.

– Що трапилося? – Побачивши заплакану Соню на порозі, Катя не на жарт злякалася.

– Ми… ми розлучилися, – відповіла дівчина, не стримуючи сліз.

– Він до тебе руки простягав?

– Ні… – похитала головою Софія.

– Тоді що сталося? Чому ти пішла від нього?

– Він змушує мене працювати. Постійно стверджує, що я сиджу на його шиї, а сам приносить дріб’язок. А сьогодні… він забрав мій ноутбук та навушники. Подарунок батьків…

Катя міцно обійняла сестру.

– Гаразд, не плач. Ми щось придумаємо…

До четвертої ранку сестри просиділи на кухні, перемиваючи кісточки Дмитру.

– От скажи, чому мужики такі? – схлипуючи, питала Соня.

– Бо думають, що їм усі винні, – зітхнула Катя.

– Так… Діма прямо так і казав: «Сама купуй продукти та оплачуй рахунки за квартиру». А в мене немає грошей, розумієш? Я шукала роботу за фахом і не від хорошого життя сиділа вдома.

– Та до біса його! Не думай про нього! – палко вигукнула Катя.

Соня кивала, розмазуючи туш по щоках. А вранці, прокинувшись із важкою головою, вона раптом заявила:

– Слухай, я хочу повернути техніку. Це ж подарунок батьків. Я не збираюся віддавати його Дімі.

– Звичайно, поверни! – Підхопила Катя. – Він взагалі не мав права їх забирати. Та що він собі дозволяє?

Через годину Соня вже стояла у квартирі, яку раніше ділила з Дімою.

– Я прийшла за ноутбуком та навушниками. Поверни їх!

– Не поверну, – огризнувся він.

– Але ж це мої речі!

– Тепер уже ні. Ти ними заплатила за своє неробство.

– Я зараз поліцію викличу! Подивимося, як ти тоді заговориш!

– Викликай, – Діма лише посміхнувся.

Софія, відчуваючи, як усередині закипає від люті, справді дістала телефон і набрала номер дільниці.

За пів години правоохоронці вже були у квартирі.

– Він пограбував мене! Погрожуючи, забрав дорогий ноутбук та не менш дорогі навушники! Заарештуйте його! – Кричала Соня.

Поліціянти здивовано переглянулись.

– Це правда? – звернулися вони до Дмитра.

– Ні, – пирхнув той. – Нічого я не крав. Просто взяв техніку, бо втомився один тягнути усі витрати.

– І де тепер майно вашої співмешканки? – Уточнив один зі співробітників.

– У ломбарді. Я її здав, – не відпирався Діма.

– Гроші у вас? Не встигли витратити?

– Ні. Хотів відкласти на оплату квартири.

– Тоді добре. Беріть їх і поїхали в ломбард. Повертатимемо майно власниці.

Зворотний викуп оформили швидко, і невдовзі ноутбук із навушниками знову опинилися у Соні. Вона зраділа, що так легко повернула подарунки батьків.

Всі вже подумали, що історія на цьому й закінчилася, але насправді вона тільки-но починалася…

Поліціянти склали протокол зі свідчення Софії та прийняли від неї заяву. Далі події закрутились із неймовірною швидкістю.

Справу передали слідчому. Той побачив, що сталося, – грабіж із застосуванням насильства, безпечного для життя і здоров’я.

Соню ще не раз викликали на допит, і щоразу вона повторювала ту саму історію: Діма погрожував розправою, відібрав техніку, і тоді вона, злякавшись, втекла з дому.

Обвинувачуваний дотримувався зовсім іншої версії. За словами Дмитра, жодних загроз не було. Під час чергового сімейного скандалу дівчина сама кинула:

– Забирай, що хочеш, мені це більше не потрібно, – і пішла, залишивши речі.

– Я спочатку не хотів нічого чіпати, але скоро платити за оренду, а грошей майже не лишилося. Ось і вирішив відвезти ноутбук до ломбарду, – винувато промовив Діма.

Він виразно розумів, що зараз від кожного його слова залежить, як правоохоронці розцінять те, що сталося. Йому відчайдушно хотілося, щоб справу не кваліфікували, як грабіж, адже від цього могло залежати його подальше життя.

Незабаром справа дійшла до суду. На цей момент Дмитро не залишав спроб вимолити у Соні прощення.

– Соню, ну що ти? Адже я люблю тебе. Навіщо ти так караєш мене? Хочеш, щоб мене посадили? Забери заяву, і ми знову житимемо разом. Я працюватиму і вдень, і вночі, тільки дай мені шанс все виправити.

– Ага, а потім ти дорікатимеш мені, що я сиджу на твоїй шиї! – відповіла Софія.

– Ні, цього більше ніколи не буде, присягаюся! – Запевнив її чоловік. – Я все зрозумів. Чесно!

Згодом лід у душі дівчини почав танути. Соня вибачила Дмитрові та навіть переїхала назад у їхню орендовану квартиру. Але запущену кримінальну машину зупинити було неможливо. Справа перебувала у провадженні.

Щоб захистити коханого, у залі суду Софія несподівано стала на його бік.

– Це була звичайна сімейна драма, – спокійно сказала вона, дивлячись на прокурора. — Ми сильно посварилися, і я сама віддала Дімі ноутбук та навушники.

– Ви хочете сказати: під загрозою?

– Ні, добровільно, – відповіла вона.

– Тоді навіщо написали заяву? – у голосі прокурора пролунало щире здивування.

– Я була дуже скривджена і хотіла якось покарати Дмитра Валерійовича, – зізналася Соня.

– Виходить, ви збрехали слідчому?

Софія нервово проковтнула.

– Ні… Просто тоді я все сприймала інакше. Розповідала так, як відчувала тоді. А тепер розумію, що перебільшила…

Цієї миті Дмитро вперше за весь час судового процесу посміхнувся. Він був упевнений, що справа ось-ось розвалиться. І не схибив.

Суддя виправдав чоловіка: звинувачення розсипалося, бо головний свідок відмовився від первісних свідчень. У фіналі Соня прямо заявила, що любить Дмитра та не має до нього жодних претензій.

З того часу минув місяць. Здавалося, тепер у цій історії вже точно була поставлена ​​жирна крапка. Але невдовзі вона знайшла зовсім несподіване продовження.

Якось із Софією зв’язався слідчий і запросив її на «розмову». У результаті з’ясувалося, що тепер уже самій дівчині загрожує звинувачення у свідомо хибних свідченнях.

– Як таке може бути? Це немислимо! Діма, зроби щось! – у паніці кричала Соня, повернувшись із дільниці.

– А що я зроблю? Сама винна. Ти ж заварила цю кашу, от і висьорбуй!

– Що?! Та ти… Та я через тебе взяла провину на себе, а тепер ти кажеш: висьорбуй?!

Дмитро зловтішно посміхнувся:

– Це ти викликала поліцію. Якби просто пішла тоді, нічого цього не було б. А тепер доведеться відповідати за свої слова.

Скандал вийшов моторошним. Соня звинувачувала Дмитра в тому, що він її «кинув», а той твердив, що вона сама у всьому винна.

У результаті дівчина знову зібрала речі та поїхала жити до сестри, але тепер уже не як жертва обставин, а як звинувачена.

На суді Софія плакала та повторювала, що тоді просто хотіла врятувати Діму. Що намагалася витягнути коханого з кримінальної історії, і тому наговорила на себе. Але чим більше вона виправдовувалася, тим глибше в’язнула у своїй брехні.

У результаті суд визнав Софію винною у наданні свідомо неправдивих свідчень. Їй призначили покарання у вигляді штрафу у розмірі п’ятдесяти тисяч гривень. Сума була великою і стала для Соні важким випробуванням.

З того часу колишні співмешканці жодного разу не спілкувалися. Діма так і продовжив працювати таксистом, а Софія влаштувалася продавчинею у магазин біля будинку.

Ця безглузда історія настільки знесилила дівчину, що вона вирішила скоріше забути про неї, поринувши в робочу рутину.

Ситуація зі слідчими та судом стала для Софії важливим уроком. Вона усвідомила, що в запалі сварки досить легко зробити вчинок, за наслідки якого доведеться платити довго і часом дуже дорого. А головне, не можна довіряти тому, хто одного разу вже вчинив підло.

Як ви вважаєте, хто з них має рацію? Як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!