Це просто якесь безумство, навіщо я стільки жила з ним і терпіла? Думала, треба зберегти сім’ю заради дітей

Я розлучаюся з чоловіком після 11 років шлюбу та 13 років, проведених разом. Вже третій місяць як ми не живемо разом, тільки днями я перестала плакати, навчилася знову дихати і посміхатися. Останньою краплею став його скандал.

У нас троє синів, молодшому лише три роки. Вони плакали, благали не кричати, та він не зупинявся. Я змогла вирватись у під’їзд і покликати на допомогу. Приїхала свекруха та забрала його. Це було жахливо.

Коли ми з ним зустрічалися, це був найкращий чоловік на світі: любив, дбав, носив на руках. Єдине, що мене насторожувало – його батько мав погані звички. Але мій коханий засуджував його, шкодував маму, казав, що так ніколи не буде чинити (кумедно виходить).

Скандал цей стався через те, що я просила його припинити гуляти так часто, він тусив стабільно кожні три дні, але міг і частіше. Просто просила, умовляла. Він завжди ображав мене у будь-якому конфлікті, хоча я просила не переходити на особистості.

Потім він благав про прощення, я пробачала, вірила, що якщо більше мовчатиму, він знову стане хорошим. Але мовчання моє довело до того, що мені не можна стало скаржитися на втому або на дітей, якщо він прийшов додому. Я одягала маску, посміхалася, жартувала, щоб не дай Боже, не дратувати його своєю «кислою фізіономією».

Він вліз у бізнес, прогорів і залишився із боргами близько 1 мільйона гривень, хоча я благала його не брати ці гроші. Але в цьому теж була винна я, як він мені сказав, бо погано підтримувала його, тому він влетів.

Ми жили надголодь, нам підкидала грошей моя мама. Він жив у моїй квартирі, їздив моєю машиною, і якщо я намагалася її забрати, це завжди виливалося в скандал, типу йому вона потрібніша. Вдома він мені взагалі не допомагав останнім часом, маю на увазі хоча б чоловічу роботу, все валилося без чоловічої руки. Спокійно йшов пити з друзями до глибокої ночі.

Скільки я не благала прийти раніше, він завжди приходив якомога пізніше і ще міг влаштувати мені скандал. З дитячими проблемами він мені заборонив до нього звертатися, на кшталт я мати, я й виховуй. А він тільки зводити кудись або пограє іноді, такий собі тато-свято. І це при тому, що у нас троє синів.

Подарунки та квіти останнім часом мені практично не дарував. Минулого дня народження я проплакала одна вдома, чекала його, ми повинні були йти в ресторан, я відвезла дітей до мами, а він приїхав дуже пізно, не зміг, бачите.

Він мені кожен день казав, що я домогосподарка і в його справи не повинна втручатися, він сам розбереться з усім. Він годувальник і глава сім’ї, але при цьому не соромився, що його теща, пенсіонерка, купувала нам продукти в найважчі часи.

Це просто якесь безумство, навіщо я стільки жила з ним і терпіла? Думала, треба зберегти сім’ю заради дітей. І навіть коли я його вигнала, була надія, що він виправиться, схаменеться, почне ходити до психолога. Але тепер у нього вже інша жінка! Звісно я їй не заздрю.

Підтримайте мене добрим словом. Як розпочати життя спочатку?