— Це що? — Іра перебирала документи, їй знадобився паспорт чоловіка, який вона шукала в його сумці. Але разом із паспортом зачепила дещо ще. — Я думав, ти цього не знайдеш… — пробурмотів Андрій, почервонівши

— Це що? — Іра перебирала документи, їй знадобився паспорт чоловіка, який вона шукала в його сумці. Але разом із паспортом зачепила дещо ще.

— Я думав, ти цього не знайдеш… — пробурмотів Андрій, почервонівши.

***

Того ранку Ірина прокинулася сама. Андрій пішов рано — звична справа. Іра потягнулася до телефону: екран мигнув повідомленням — прийшло нове СМС.

«У мене все добре. А ти як? Люблю тебе».

Отримавши таке повідомлення від чоловіка, Іра здивувалась. Неочікувано. Він зазвичай не писав їй зранку — ранок у нього завжди «в роботі».

Вона вже хотіла відповісти, але зупинилася. Щось у цьому повідомленні здалося дивним. Мабуть те, що воно виглядало як відповідь на питання, яке вона не ставила.

Іра поклала телефон назад.

Увечері, коли вони вечеряли разом, вона запитала між іншим:

— А ти сьогодні зранку кому писав?

— Нікому.

— Дивно, мені ось це прийшло…

Він усміхнувся та обійняв її:

— А… Я просто хотів сказати, що все добре. Ти так рідко мені пишеш.

Вона подивилася на чоловіка й усміхнулася. Все виглядало цілком звично. Тільки відчуття тривоги, щойно з’явившись, нікуди не зникло.

Наступного дня Ірина збирала речі для прання. Сорочки чоловіка вона завжди прала окремо. У якийсь момент, складаючи речі до машинки, на одній із них вона відчула запах. Чужий. Щось нудотно-солодке, квіткове.

Вона піднесла сорочку ближче до обличчя. Все той самий запах. Не кондиціонер, не пральний порошок. І точно не її парфуми, і не його дезодорант.

— Дивний запах, правда ж? — спитала вона в Андрія. Той принюхався, знизав плечима.

— Не знаю, — пробурмотів, відвівши погляд. А за кілька днів він приніс їй подарунок.

— Парфуми? — Іра здивувалась. Зазвичай вона обирала аромати сама.

— Хотів тебе потішити. А ти раніше часу здогадалась. Той запах… на сорочці — це з магазину парфумів. Знаєш, коли тестуєш, продавці бризкають не на тестер, а повз. От і просочився.

Вона взяла флакон.

— З якого приводу?

— Просто так. Ти в мене гарна. А в гарних жінок має бути дорогий аромат.

— Дякую, — Ірі здалося, що він говорить щиро, з усмішкою. Вона подякувала чоловікові. І хоч аромат їй був чужий, коли вона зайшла до ванної й бризнула трохи на зап’ястя, цей запах здався знайомим.

***

На зустріч із подругою Ірина прийшла раніше й уже допивала каву, коли в зал зайшла Евеліна. Висока, ефектна. Багато хто вважав їх сестрами — дуже схожі, але водночас зовсім різні.

— Як ти, люба? Виглядаєш втомленою.

— Є трохи, — Іра кивнула. — Андрій зранку поїхав на якусь зустріч. Сказав, повернеться пізно.

— Знову робота? — Евеліна засміялась. — От чому вони не можуть просто бути поруч, а не вічно «на проєкті»?

Ірина всміхнулась.

— Та він наче старається. Майже завжди вчасно повертається додому. Минулого тижня навіть торт мій улюблений приніс — просто так. А вчора зранку СМС надіслав: «Люблю тебе». І парфуми подарував. Як тобі, до речі? — Іра показала флакон.

Евеліна ледь сіпнулася, але тут же приховала це ковтком кави.

— Романтик! — натягнуто всміхнулась вона. — А парфуми ці я знаю. Мені колишній такі самі подарував. Перед тим, як ми розійшлися.

— Справді? Тепер мені ясно. — Іра відвела погляд.

— Що ясно?!

— Звідки я знаю цей запах. Це твій запах. Не мій.

Евеліна ледь не вдавилася кавою.

— Ну… Я цим ароматом майже не користуюсь.

— Мені не сподобався. Тобі більше пасує. Якщо хочеш, я тобі їх подарую.

— Ні. Не треба. Дякую. У мене ще повний флакон, — подруга поправила волосся й змінила тему, але Іра все ж озвучила свої сумніви.

— Знаєш, я раніше не була ревнивою, але це СМС… Воно мене збило з пантелику. У нас давно не романтичний період. Та й Андрій не з тих, хто пише сентименти. А раптом він писав не мені, просто помилково надіслав?

Евеліна захихотіла.

— Ір… тобі не здається, що ти просто перевтомилась? Ну справді. Постійний контроль виснажує. Іноді ми самі собі надумуємо проблеми. А потім… знаходимо те, чого й не було. Сходи в СПА, розслабся. Я днями бачила рекламу гарного місця… Пінний масаж, хамам… Салон «Фея-Орхідея» називається. Запиши. Я думаю теж піти.

Ірина кивнула. Вона хотіла вірити чоловікові. Але всередині було якось тривожно, ніби щось важливе щойно починає спливати на поверхню — але ще незрозуміло, що саме.

І воно таки «спливло» за тиждень.

— Це що? — Ірина насупилась.

Вона шукала паспорт Андрія — потрібно було терміново надіслати копію для страховки. Андрій у той момент розмовляв телефоном. Ірина порпалась у його сумці, розстібнула блискавку. Паспорт лежав у боковому відділенні, але зачепився за кутик чогось — щільного, глянцевого.

Це був конверт. Білий, з логотипом СПА-центру.

Іра дістала знахідку і покрутила в руках. Папір щільний, дорогий. На зворотному боці — малюнок квітки.

— Це що? — повторила вона голосніше.

Андрій уже стояв у дверях кухні. Його погляд впав на конверт, і він ніби на мить втратив дар мови.

— Я думав… ти цього не знайдеш, — пробурмотів він.

— Що саме я не повинна була знайти? — її голос тремтів.

— Це… ну, я хотів зробити тобі сюрприз, — він зробив крок ближче, — СПА, програма на двох. Масаж, термальна зона… Хотів подарувати у п’ятницю. А ти знову завчасно знайшла мій подарунок.

— Справді? — вона уважно подивилася на нього. — А чому на конверті тільки твоє ім’я? Жодного слова про мене.

Він розгубився. На секунду відвів погляд.

— Та я просто не морочився. Але якщо хочеш — я сам підпишу твоє ім’я.

Вона мовчки кивнула, поклала конверт на стіл. Можливо, вона й справді себе накрутила.

***

Вони пішли у СПА. Усе було романтично, як на початку стосунків. Здавалося — все добре. Ірина навіть трохи розслабилась. Їй стало легше. Здавалося, чоловік поруч. Чого ще бажати? Приходить вчасно, телефон — «чистий», подарунки дарує, сюрпризи влаштовує.

Може, пропаганда токсичних стосунків просто надто тисне на психіку жінок? Зради всюди — в кіно, книжках, рекламі страховок, піснях про кохання, плітках подруг…

Коли Іра раптом зрозуміла, що це — дурниці і її фантазії, вона купила Андрієві подарунок у відповідь і вирішила влаштувати романтичний вечір при свічках. Вдома. Як колись.

І раптом, напередодні цього вечора, їй зателефонували:

— Добрий день. Ми зі СПА-центру «Фея-Орхідея». Ви залишили у нас браслет. Ваш номер ми знайшли в анкеті гостя.

— Я нічого не залишала, — здригнулась Іра. Назва салону вдарила по вуху. Хтось згадував про нього, а вона навіть не глянула, як називався салон на вивісці. Якийсь логотип квітки… Орхідея, значить…

— Ви впевнені? Саме ви з чоловіком були в нас.

— Гаразд, я зайду, — чомусь Ірина погодилася. Вона вирішила переконатися у здогадці й дізнатися правду. Того ж вечора вона пішла в той самий салон, куди приходила з Андрієм.

Дівчина на рецепції поглянула на неї та раптом розгубилась.

— Ви в нас були… нещодавно, так? З…

— З чоловіком.

Зависла тиша.

— Вибачте. Просто… він був у нас і вчора. В обід.

— Один?! Ви впевнені?

— Я думала, з вами… браслет от залишився… Дівчина, що була з ним, дуже схожа на вас. Тільки поводилась зовсім не так виховано і ввічливо, як ви. Вимагала шампанське, пелюстки троянд… Ми ще з колегами подумали, що ви так сильно змінилися за тиждень, що, мабуть, у вас або роздвоєння особистості, або ПМС… Ой, пробачте, не знаю, навіщо я це кажу, — дівчина занервувала, почервоніла.

— Де браслет? — сухо спитала Іра.

— Ось… — адміністраторка дістала з ящика браслет. Біжутерія, знайома Ірині. Нещодавно вона подарувала цю дрібничку Евеліні — привезла з відпустки. Гарна цяцька, незвичайна, запам’ятовується.

— Ой, я вам, значить, не віддам… Це ж не ваше! — спохопилася дівчина.

— Не моє? — повторила Іра. — Чоловік-то якраз мій… А от браслет — моєї подруги.

— Хм… так, вийшло некрасиво. Перепрошую.

— Віддайте мені його. Повірте, я поверну знахідку. Особисто, у руку цій… не дуже розумній жінці. І з чоловіком поговорю — чого це він водить до СПА моїх подруг…

Іра все ж домовилася з адміністраторкою салону.

Вона не збиралася зараз закочувати істерик чи влаштовувати сцени. Усю ніч Іра думала, як помститися чоловікові. А з Евеліною вона вирішила просто більше не спілкуватися.

Увесь наступний тиждень Іра присвятила собі — своїй зовнішності. Вона більше не хотіла бути схожою на подругу. Перефарбувалась, змінила зачіску, переодяглася у новий стиль, спорожнивши картку Андрія.

Але її помста полягала не в цьому. Вона приготувала для чоловіка особливу «страву». На десерт.

— Де була? — спитав Андрій за кілька днів.

— Зустрічалася по роботі. Мені давно час зайнятися кар’єрою.

— Але ж ми планували дітей…

— Ні. Я вирішила, що поки не готова.

Він подивився на неї з підозрою.

Евеліна кілька разів писала за тиждень. Один раз навіть подзвонила.

— Іро, давай зустрінемось. Мені треба тобі дещо сказати…

— Я зайнята, пробач, — відповіла Ірина і скинула виклик. Вона вже здогадувалась, що саме хоче сказати подруга. І та надіслала скрін листування у соцмережах.

«Так, ми з твоїм чоловіком… близькі. Пробач», — додала вона до фото.

Іра зрозуміла: тепер точно все скінчено. Вона бачила, що Андрій нервує. Утім, і він не впізнавав власну дружину.

— Що з тобою? — запитав він, коли вона ввечері збиралася на ще одну зустріч. У коктейльній сукні, з укладкою.

— Втомилась сидіти вдома. Подруги — дами непостійні, з ними далеко не заїдеш…

— То, може, ми з тобою разом кудись сходимо?

— Сьогодні я зайнята.

— Гей! У тебе що, хтось є?! — Андрій стиснув губи, як ображений підліток, але спробував обійняти. Вона відсторонилась і нічого не відповіла. Того вечора вона повернулася дуже пізно.

Минуло два тижні.

Андрій не знаходив собі місця. Думав про дружину постійно. Ревнував.

Його неспокій відбився і на роботі. Невдовзі мав бути великий проєкт, і в Андрія була запланована важлива ділова зустріч у ресторані. Він був не зовсім готовий — адже Іра напередодні не прийшла ночувати, і він цілу ніч намагався їй додзвонитися. Під ранок Іра все ж вийшла на зв’язок: виявилось, що вона «була в мами».

Він не повірив. Але часу на з’ясування не було — треба було їхати.

Андрій ледве встиг вчасно. Та в залі його чекав сюрприз. За столиком сиділа Ірина. Напроти його начальника. Вона щось спокійно пояснювала. Начальник махнув йому:

— О, привіт. Сідай. Твоя дружина, хоча вже майже колишня, — дуже толковий кандидат на посаду мого заступника. Шкода, що ти раніше не сказав, яка вона в тебе розумна. Ми з нею вирішили: тебе треба трохи розвантажити. Ти займешся всією рутиною, яка накопичилась, а вона — новим проєктом.

Андрій сів. Але вже не чув, про що йде мова. Він дивився на руку Ірини — на ній більше не було обручки.

Додому вона не повернулася. З чоловіком розмовляти не стала. Просто повідомила, що подала на розлучення.

За тиждень Андрія понизили в посаді, а Ірина вийшла на нову роботу.

Як з’ясувалося пізніше, Іра «випадково» зустріла директора Андрія в ресторані за ланчем. Вони перекинулись парою слів, вона підкорила його знаннями, декольте й харизмою. І він, будучи не менш бабієм, ніж Андрій, запропонував їй роботу. І ще дещо. Без зобов’язань.

Іра натякнула, що не проти, але залишалась стриманою — тим самим тільки підігрівала інтерес не надто принципового чоловіка. За кілька тижнів він уже не думав, що вона — чиясь дружина. Він хотів її завоювати. І був готовий до кадрових змін.

— Ти мені зрадила? З моїм босом?! — спитав Андрій, перехопивши Іру в холі офісу. Він був спустошений, розгублений і не розумів, що відбувається.

— Ні, — відповіла вона, хижо усміхнувшись. — Поки що ні. Але щойно ми розлучимось — обов’язково надолужу. Або тільки тобі можна гуляти?

— Про що ти?!

— Досить прикидатися. Я все знаю, — Ірина швидко пішла, залишивши чоловіка дивитися їй услід.

Між ними все було скінчено. Ірина домоглася свого — відпустила чоловіка до іншої й помстилася сповна. Адже всіх зрадників треба вчити. Чи ні? Можливо, варто було поговорити? Вислухати його версію…