– Це що за перформанс? – Це твої речі! З ними на вихід, шукати собі гідну дружину, яка не доставлятиме тобі, ніжній фіалці, нескінченних проблем! А з мене достатньо! – Викарбувала Жанна

– Ох! – чоловік, що сидів за столом, раптом схопився за щоку, скривившись у страждальній гримасі.

– Що трапилося, Мишко? – Жанна потяглася було вперед, щоб доторкнутися до плеча і висловити підтримку, але він якось, зовсім по дівочі верескнув.

– Не чіпай мене! Мало від тебе було проблем, тепер ще й це!

– Та що трапилося? – промовила жінка, дивуючись, де саме цього разу припустилася помилки.

– Зуб розболівся! Все через твій пиріг! Ні б згадати, чим ці постійні переїдання закінчуються, так тобі ж треба похвалитися, яка ти гарна господиня. Похвалитися, а на моє здоров’я тобі начхати.

– І добре б тільки зуби, а ти взагалі бачила цифри на терезах?

– У мене нормально все на терезах… – не зрозуміла Жанна.

Мишко, почувши це, відразу замахав перед її обличчям вільною рукою – другою він продовжував триматися за щоку.

– Ось! Ось про себе тільки й думаєш!

– Міш, ну я ж не спеціально … Я нічого такого не хотіла, ти просто не так зрозумів … – За звичкою почала виправдовуватися Жанна.

Так само звично відчуваючи провину за те, що все знову пішло через одне місце. А вона ж так старалася – і знову все зробила не так.

Все дитинство мати старанно вселяла єдиній дочці, що та недолуга, ні на що не здатна і взагалі – єдина бракована в оточенні однокласниць, дочок маминих подруг і навіть просто сусідок.

Все в Жанні було не так: недостатньо красиво, недостатньо яскраво, та й сама вона була якась…

– Ні риба ні м’ясо, – зітхала мама. І незмінно додавала. – Хто ж заміж тебе таку візьме?

Охочих не було. Щоправда, у десять-дванадцять років у жодної дівчинки й не буде в руках списку претендентів, з якими «хоч завтра до РАЦСу», та й офіційно в нашій країні цю справу можна лише з шістнадцяти й то за особливих обставин…

Але мати краще знає і, звичайно, вона краще бачила, що на донечку ніхто не клюне за жодних умов.

Жанна звикла жити в атмосфері з постійного почуття провини та нескінченних причіпок.

Напевно, тільки цим вона згодом і могла пояснити той факт, що не розглянула ні маніпуляцій через почуття провини, ні інших, не те що дзвіночків – дзвонів у поведінці Михайла. Напевно тому, що раніше все було нормально.

Він досить гарно залицявся, постійно говорив Жанні компліменти й вона, не розбещена увагою сім’ї та оточення, закохалася в нього, як та березнева кішка.

Потім була гарна пропозиція руки й серця за новорічним столом, а потім, після шлюбу, все почало котитися кудись не туди.

У будь-яких проблемах Михайла чомусь виявлялася винна Жанна. Якщо чоловік змерз – значить, Жанна не подбала про його одяг.

Якщо намок під дощем – значить, погана дружина не поклала з собою парасольку.

Поласував несвіжою рибою у барі після роботи?

Все правильно, Жанна повинна була або зібрати йому з собою закуски, щоб він з друзями випив пінного після роботи, або ж хоча б прочитати відгуки на найближчі бари та дізнатися, що в цьому конкретному закладі пристойним людям робити нічого…

Жанна, якщо і намагалася опротестувати заяви чоловіка, то робила це досить несміливо і більше виправдовуючись, чому саме так сталося.

Немовби за умовчанням була згодна з тим, що піклуватися про чоловіка, як про маленьку дитину – її святий обов’язок.

Очі допомогла відкрити жінка з черги в поліклініці, куди чоловік із дружиною вирушили спішно лікувати постраждалий зуб.

– Тут черга, – процідив Михайло, коли вони дісталися потрібного кабінету. – Ти що, записати мене не могла?

– А що, ти сам записатися не можеш? – замість Жанни відповіла на його претензію жінка, що стояла попереду.

– У мене синові дванадцять, він уже сам може на сайт зайти та записатися, а ти, мужик здоровий, все чекаєш, що матуся все за тебе зробить?

Мишко, до таких тирад не звичний, остовпів і застиг, відкриваючи та закриваючи рота.

Здається, він навіть забув триматися за щоку, щоб показувати навколишнім свій біль.

Жанна ж, як загіпнотизована, дивилася на цю жінку розуміючи, що у тієї на пальці обручку. Що в неї є сім’я і, зважаючи на все, як мінімум одна дитина.

І при цьому ця незнайомка якось дуже схожа на саму Жанну. Така ж не висока, зі світло-русявим волоссям і водянисто-безбарвними очима, з не зовсім ідеальною фігурою і без грама косметики на обличчі.

– Я йому не матуся, – машинально спробувала виправдатися вона.

– Та за віком видно, що не матуся, а за поведінкою дуже схоже.

– Дорослий мужик, а як трирічка, провину за свої косяки та все погане, що з ним трапляється, на інших перекладає!

– Де ти тільки підібрала таке, начебто не крива і не коса, могла й нормальне щось знайти!

На Жанну немов вилили відро холодної води. Вона раптово згадала все те, що говорила їй мама у дитинстві, й все зрозуміла.

Як блискавкою пронизало, що проміняла вона, по суті, шило на мило. Замість однієї людини, яка постійно принижувала і знецінювала її, вона привела до себе у квартиру такого ж опудала, який…

Коли вона востаннє чула комплімент? Ще на весіллі, мабуть. Так із того весілля два роки минуло.

І весь цей час Жанна зі шкіри геть лізла, щоб догодити, сподобатися, заслужити…

Отримуючи натомість лише постійні претензії та неприкриті образи. А що для неї робив Михайло?

Та нічого, у них навіть увесь бюджет навпіл, а живуть вони у її квартирі.

– І навіщо тобі таке треба? – ніби перегукуючись з її думками, спитала все та ж жінка, гидливо дивлячись на Михайла.

– Чуєш, ти б не лізла не у свої справи, – оговтався чоловік.

– Так я й не лізу. Це ти тут прийшов і своїм вереском всю чергу на роги підійняв. Позорище, – зітхнула жінка і відвернулася.

Жанна, склавши руки на грудях, задумливо свердлила стіну поглядом.

– Ну і чого ти туди дивишся? Тут черга, взагалі.

– І що? – Вона обернулася до Михайла, розуміючи, що ось це зараз була остання крапля. – Сиди й чекай своєї черги. Чи я тут маю людей, як хмари, крилами розганяти?

– Могла б і до приватника мене відвезти.

– Можеш сам ніжками дійти, приватне відділення на першому поверсі, й ти це чудово знаєш, – виплюнула Жанна, розвертаючись і прямуючи до виходу.

– Агов! Стій, куди пішла? Ану…

– Не запряг – не нукай, – гаркнула Жанна.

Розуміючи, що її якраз і запрягли. Дуже добре запрягли. Ну та цю справу можна легко і назад відіграти, добре, що в них не вісімнадцяте століття, коли розлучення були заборонені, й шлюби укладалися один раз на все життя.

Михайло залишився у черзі один. Вже як він там розв’язував свої питання, Жанна не знає, але на момент повернення ненаглядного на нього чекали три валізи й картата сумка з речами біля дверей, куди помістився весь його одяг та особиста техніка.

– Це що за перформанс?

– Це твої речі! З ними на вихід, шукати собі гідну дружину, яка не доставлятиме тобі, ніжній фіалці, нескінченних проблем! А з мене достатньо! – Викарбувала Жанна.

– Тобто ось так от візьмеш, і через те, що якась баба тобі в черзі сказала, зруйнуєш нашу родину?

«Можна й бабу послухати. Маму я вже слухала і нічого хорошого з цього не вийшло», – вголос цього Жанна не сказала.

Лише сказала, що сім’ї у них немає, та й не було, зважаючи на все, ніколи. А значить – вона нічого не зруйнує, навпаки – звільнить себе від бодай однієї проблеми у цьому житті.

Життя і так не надто легке, щоб власноруч його ускладнювати.

Михайлу нічого не залишалося, як зібрати свої сумки та поїхати назад до мами. Звичайно, по всіх знайомих розлетілася чутка про те, як Жанна кинула бідного чоловіка ні за що ні про що.

– Наслухалася чужих порад і вирішила, що їй потрібний принц на білому коні, а не звичайний, нормальний мужик!

– Ну та нічого, я і краще знайду!

Так принаймні думав Мишко. І був дуже незадоволений через кілька років тим фактом, що колишня дружина з’їхалася з новим залицяльником.

В той час, як охочих витирати Михасю шмарклі та звинувачувати себе у всіх його бідах, в окрузі досі не спостерігається. Як кажуть, – не кажи гоп, поки не перескочиш…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.