– Це тобі іпотека потрібна була, у мене квартира є, – заявив мені чоловік

Виявляється, іпотека потрібна не нам, а мені, як і сім’я. Такі висновки можна зробити зі слів мого чоловіка. Про іпотеку він сказав сам, а про сім’ю я зробила висновок із його поведінки.

Зараз мій без п’яти хвилин колишній чоловік обурюється, що я руйную сім’ю через свої дурощі. Але я вважаю, що роблю все правильно та вчасно. Краще вже зараз, поки ні дітей, ні цієї довбаної іпотеки.

З чоловіком ми познайомилися, хоч, як це не дивно, біля дверей РАГСу, куди обоє прийшли розлучатися. Розлучилися зі своїм колишнім, почали спілкуватися, потім зустрічатися, а потім знову пішли до РАГСу.

У минулому шлюбі я мала неприємну історію, що квартира, в якій ми жили з чоловіком, належала свекрусі, про що вона не забувала нагадувати.

З цієї квартири після великої сварки чоловік мене виставив із сумками в ніч, зачинивши двері. Правильно, житло не моє, я там ніхто, ще рота відкривати посміла.

Свого житла у мене в цьому місті немає, батьки живуть далеко, допомогти матеріально не можуть, тож треба крутитися самій.

До того, як з’їхалися з другим чоловіком, я жила на оренді. У другого чоловіка теж була своя квартира, однокімнатна квартира, в яку я потім переїхала.

Але навчена гірким досвідом, я хотіла мати своє житло. Нехай іпотеку, але щоб там хоч якісь квадратні метри належали мені. Опинитися на вулиці з валізами вночі мені дуже не сподобалося.

Звичайно, нинішній чоловік мене запевняв, що такого не буде, він не допустить, але у мене, можна сказати, вже була психологічна травма, тому я наполягала на тому, що треба купувати квартиру в іпотеку.

– А дитина зʼявиться, куди ми її принесемо? У твою однокімнатну? Ну поки вона маленька, ще куди не йшло, а потім що робити? Ні, давай таки збирати на двокімнатну. А твоя квартира потім відійде дитині, коли вона виросте, – умовляла я чоловіка.

Той з небажанням погодився. Домовилися, що кожен на свою окрему картку скидатиме гроші, тобто накопичували не в спільний котел.

Я намагалася відкладати навіть більше обумовленої суми, щоб якнайшвидше вже взяти квартиру. У чомусь собі відмовляла, несла кожну копійчину на рахунок.

Чоловік казав, що теж збирає, але я припускала, що він туди вкладає лише обумовлену суму, бо в нього ідея купити двокімнатну такого ажіотажу, як у мене, не викликала.

До того ж у чоловіка почали з’являтися нові гаджети – планшет, навушники, годинник, телефон. Все це дуже дороге задоволення.

На запитання, звідки це все, чоловік заявляв, що отримав премію, на яку не очікував, ось і вирішив себе побалувати.

Мені було прикро, я тут на квартиру спільну відкладаю, а він вирішив побалувати себе. Мене він щось балувати не поспішав. Але свої емоції я тримала при собі.

А потім мені стало цікаво, скільки в нас вже грошей накопичено, треба розуміти, коли ми досягнемо мети. Свої заощадження я підрахувала, лишалося з’ясувати, що там у чоловіка.

А чоловік усе викручувався, точної цифри не називав, баланс карти не показував. Мене це насторожувало. Я стала наполегливішою у цьому питанні.

У результаті ми посварилися, мені жбурнули карту, на якій, як з’ясувалося, за півтора року чоловік зібрав лише тридцять тисяч. У мене на той момент було понад сто пʼятдесят, хоча я отримую менше чоловіка.

Мені чоловік влаштував скандал, що я задовбала його своїми розмовами про квартиру та іпотеку. Він не хоче у всьому собі відмовляти.

– Це тобі іпотека потрібна була, у мене квартира є. А якщо потрібна тобі, то ти на неї й збирай, а я хочу нормально жити! – заявив мені чоловік.

У той момент я зраділа одному – що здогадалася поділити рахунки для накопичення. Гроші відразу переказала мамі, нехай збереже, а сама подала на розлучення.

Чоловік вважає, що я дурепа, яка сама собі все зіпсувала. А я вважаю, що вчасно розлучаюся. З таким ставленням це не родина. Як тут дитину народжувати? Він спочатку погодиться, а потім скаже “це тобі була потрібна дитина”? Дякую, не треба.

Зараз розлучуся, і більше жодних шлюбів, доки не куплю свою квартиру.