– Це вас Бог покарав за жадібність! – Гидко захихотіла чоловікова сестра. – Пам’ятаєш, як я просила вас допомогти нам із покупкою будинку? Пам’ятаєш, що ти мені відповіла

Щасливе сімейне життя Юлії та Миколи розлетілося вщент, коли сталося нещастя. Новий двоповерховий дерев’яний будинок, який вони відбухали кілька місяців тому, в одну з ночей спалахнув, як сірник!

Пара насилу встигла вибратися з нього, випустивши тварин, і зібравши документи.

Поки пожежники намагалися врятувати будинок, Юлія стояла на одному місці, та з кам’яним обличчям спостерігала за тим, що відбувалося.

Микола насилу зміг відвести її від стлілого попелища. Жінка виглядала втраченою та пригніченою.

– Юля, поїдемо до твоїх, чи до моїх батьків? – жалісно запитав її чоловік, який до втрати будинку поставився не так болісно, ​​як вона.

– Мені байдуже, – похитала головою пригнічена жінка.

– Тоді поїдемо до моїх, а он і тато їде, – Микола махнув рукою на машину, що їхала до них.

Віктор Павлович вийшов з автомобіля, і дивився на згарище, яке кілька годин тому ще було розкішним будинком.

– Оце тобі й справи, – зсунувши шапку на потилицю, задумливо промовив чоловік. – Було, й немає…

Микола нічого не відповів батькові. Натомість він допоміг Юлі сісти на заднє сидіння, і простяг їй документи. До будинку свекрів вони їхали практично у повній тиші. Усі були розгублені та пригнічені.

Біля воріт погорільців зустріла стривожена Людмила Іванівна. Побачивши невістку, що вилізла з машини, вона почала обіймати її, та жаліти.

– Ой, ну як це так могло статися? Будинок у вас був хоча б застрахований?

Юлія непомітно кивнула, розмовляти та обговорювати ситуацію, що сталася, їй ні з ким не хотілося.
Людмила Іванівна взяла невістку під руку, і потягла до хати, продовжуючи жаліти її, та голосити.

– У вас навіть одягу не залишилося, – сплеснула руками свекруха. – Гаразд, Микола з Віктором поділиться, а як же ти? Тобі ж зовсім нема в чому ходити, але ти не хвилюйся, ми обов’язково щось придумаємо, – додала вона впевнено, а сама схопилася за телефон.

Юля, яка досі перебувала у шоковому стані, ніяк не відреагувала на слова жінки. Однак та, не питаючи дозволу, зателефонувала дочці, яка жила на іншому кінці селища.

– Василино, ти чула про те, що трапилося? – стривожено промовила жінка. – Брат твій і невістка ні з чим залишилися… будинка немає, все! Тю-тю…

Тридцятисемирічна Василина з неприхованим інтересом вивідала у матері подробиці події.

За її голосом Людмила Іванівна зрозуміла, що дочка не тільки не засмутилася, а й зраділа тому, що сталося у брата та невістки.

– Можливо, у тебе є якийсь непотрібний одяг для Юлі? А то вона в чому була, в тому й вискочила на вулицю, – нарікала жінка.

– Я подивлюся, – сухо відповіла Василина, і поклала слухавку.

Поки Людмила Іванівна відпоювала невістку, до хати заявилася сестра чоловіка, тягнучи за собою по підлозі кілька пакунків із речами.

– Приймайте допомогу, – уїдливо промовила Василина і, жбурнувши баули, опустилася на стілець.

Мати одразу ж забігала навколо пакетів, і стала кликати до них Юлію, яка розгублено подивилася на неї, але з місця не рушила.

– Речі всі досить непогані. Юлю, іди сюди! – знову покликала її Людмила Іванівна.

З третього разу невістка підвелася зі стільця і, повільно пересуваючись, підійшла до пакетів. Людмила Іванівна почала витягувати речі доньки, та показувати Юлі.

– Дивись, гарна яка сукня, – жінка розгорнула одяг, і стала трясти ним у повітрі.

– У чому причина? – порушила тишу Василина. – Мабуть, самі у пожежі й винні?

– Поки що не ясно, – відповіла Людмила Іванівна. – Хата ж нова, не могла ж замкнути електрика.

– А ти що скажеш? – звернулася до невістки сестра. – Є якісь припущення, чи ні?

Юлія кинула погляд на Василину, і похитала головою. Вона й сама не знала, що сталося.

– Я ось про що думаю… Це вас Бог покарав за жадібність, – гидко захихотіла чоловікова сестра. – Пам’ятаєш, як я просила вас допомогти нам із покупкою будинку? Пам’ятаєш, що ти мені відповіла?

Юлія підвела на Василину здивований погляд. До недолугих слів жінки вона була явно не готова.

Василина і невістка контактували дуже рідко, бо не могли порозумітися, і бачилися тільки на сімейних святах.

Юлія пригадала, що на одному з таких вечорів, кілька років тому, Василина підсіла до неї з чоловіком, і завела розмову про те, що будинок, який вони купили на накопичені гроші, виявився старим, і став непридатним.

– Ви ж удвох живете, швидше за все грошей накопичили чимало, – хитро посміхнулася сестра. – Позичте нам на нове житло.

Микола кілька хвилин здивовано дивився на сестру, а потім зайшовся у гучному кашлі.

– На жаль, у нас зайвих фінансів немає, ми будинок будуємо, – нагадав брат Василині.

– Встигнете, куди вам такий великий, якщо ви живете без дітей? Був би гарним братом, міг би й зовсім віддати нам його, – лукаво промовила Василина.

– Цікава ти, звісно, ​​але де ми самі житимемо? У вашому розваленому, чи що? – засміявся Микола. – Ні, самі якось давайте…

– В принципі, я нічого хорошого від вас і не чекала, – спохмурніла вона, якій відповідь брата не сподобалася.

Після цієї розмови стосунки колись рідних людей стали дуже прохолодними. Брат та сестра практично перестали спілкуватися між собою.

За цей час Юлія та Микола збудували будинок, а родина Василини взяла нове житло в іпотеку під нечувані відсотки. Вперше за останній рік брат та сестра зустрілися у батьківському будинку.

– Ти хіба так не вважаєш? – Василина вп’ялася очима в зблідле обличчя невістки.

– Доню, ти що кажеш? – Людмила Іванівна підскочила до дочки та, схопивши її під лікоть, потягла до дверей.

– А що я не так сказала? – посміхнулася Василина, і звільнилася від чіпкої хватки матері. – Їх за неймовірну жадібність покарали. Вони для маленьких дітей пошкодували, от і залишилися з голим задом, – додала вона, і зневажливо засміялася.

Юлія нічого не відповіла на її випад. Мовчки вставши з місця, вона вийшла у веранду. Залишатися в будинку свекрухи, та слухати гидоти від Василини, їй зовсім не хотілося.

Нічого не сказавши чоловікові, вона пішки вирушила до своїх батьків. Микола спохватився її лише за пів години, й побіг слідом.

Дізнавшись про причину Юліного вчинку, він дуже розлютився. Чоловік повернувся назад, і висловив Василині все, що про неї думав.

Між братом та сестрою спалахнула велика сварка, яка закінчилася тим, що Людмила Іванівна стала на бік дочки. Тим часом подружжя, тимчасово оселилося у батьків Юлі.

Причину пожежі ще не встановили, не виключають і підпал. Дякувати Богу, що будинок був застрахований. Що робити далі, вони ще не вирішили.

Все частіше у Юлі з’являються думки, що без Василини тут не обійшлося! Якщо це так, то діяти будуть по закону, щоб винні отримали покарання. Ніякого попуску не буде! А ви як вважаєте, вона слушно міркує?