– Це ж наша рідня! Потрібно допомогти, – мати зажадала від сина допомоги для далеких родичів

Ганна Миколаївна скромно присіла на край дивана і зітхнула так, щоб син чув, як їй важко. Дмитро спідлоба зиркнув на матір і, зображаючи турботу, жалісно запитав:

– Що трапилося?

– Та ось думаю, що тільки-но ти одружився, зовсім забув про батьків і свою рідню, – сказала з гіркотою Ганна Миколаївна.

– Тобі так тільки здається, – посміхнувся Дмитро. – Нічого зовсім не змінилося.

– Так, звичайно, розповідай казки, – посміхнулася жінка, – а то я ніби нічого не помічаю. Як дружина з’явилася, так у тебе нікого рідніше за неї й не стало. Зараз діти підуть, то взагалі нас на поріг пускати перестанеш…

– Мамо, ну годі вже, га?! – грізно зиркнув на матір чоловік. – Ти все перебільшуєш!

Ганна Миколаївна крадькома зиркнула на сина, і на її обличчі з’явилася лукава посмішка.

– Доведи тоді! – випалила жінка і гордо відкинула голову. – Купи батькові нову пилку, стара зламалася…

– Добре, допоможу, я й не відмовляюся, – погодився Дмитро.

Варто йому було тільки вимовити ці слова, як Ганна Миколаївна одразу ж у них вчепилася.

– Завтра з батьком приїдемо і поїдете вибирати пилку, – радісно промовила вона і зазбиралася додому.

Про розмову з приводу купівлі пилки я дізналася лише наступного дня, коли, ні світ ні зоря, до нас з’явилися схвильовані свекри.

– Спите ще?! Давайте ворушіться, вже всі магазини відчинилися, – заметушився Михайло Анатолійович.

Я запитливо подивилася на чоловіка, який пояснив мені, що пообіцяв батькові купити бензопилку.

Я кивнула у відповідь і знову пішла у спальню, вирішивши поговорити з чоловіком після повернення додому.

Крізь сон я чула, як вони пішли. Тиша у квартирі панувала близько двох годин, а потім я почула гуркіт і шум, після яких пролунав дзвінкий голос Ганни Миколаївни.

– Невістка, годі спати, накривай на стіл! – голосно вигукнула вона. – Ми повернулися!

Проте гомін і шум дуже швидко стихли, коли Дмитро попросив батьків зменшити гучність.

Я сподівалася, що мені вдасться поспати, але свекруха кожні десять хвилин зазирала у спальню, і напівголосно шепотіла: “Ну скільки можна спати”.

Неохоче мені довелося встати й вийти до свекрів, які на кухні чаювали.

– Мені потрібні ще дошки, – діловито промовив Михайло Анатолійович. – Парочку кубів не завадило б придбати.

Дмитро кивнув батькові на знак згоди, й пообіцяв допомогти з покупкою.

Щедрість чоловіка мені не сподобалася, і я, крадькома взявши його телефон, вирішила подивитися, за яку суму купили пилку.

Я ледь не влаштувала скандал чоловікові просто при свекрах, коли побачила, що він купив батькам пилку, майже за вісім тисяч, при зарплаті у п’ятнадцять.

Насилу дочекавшись, поки мати й батько Дмитра поїдуть додому, я вирішила серйозно поговорити з чоловіком.

– Тобі не здається, що бензопилка – надто дорогий подарунок? – Схрестила я руки на грудях. – Ще й дошки пообіцяв! Я на третьому місяці, а ти абияк спускаєш гроші!

– Я завжди допомагав батькам і не можу через одруження відмовити їм у допомозі, – розгублено знизав плечима Дмитро.

– На що ми самі житимемо? – поцікавилася я. – Начебто ми збиралися міняти машину. Тепер все відкладається?

Чоловік похмуро опустив голову. Він зовсім забув про свою обіцянку поміняти мені автомобіль.

– Гаразд, допоможу їм ще раз з дошками, і все, – пообіцяв мені Дмитро.

Для себе чоловік вирішив, що відтепер допомагатиме батькам потай від Катерини, щоб не змушувати її нервувати.

Після покупки батькам дошок, на “скромні” шість тисяч гривень, Ганна Миколаївна остаточно увійшла до смаку.

Жінка раптом вирішила, що син зобов’язаний допомагати не лише їм, а й іншим родичам.

– Дімо, терміново потрібні гроші! – ввалившись до нас у квартиру, прокричала вона.

Здивована, я запитливо дивилася на свекруху, яка почала ахкати й охати.

– Катю, принеси мені води! – зажадала свекруха. – Діма де? Він мені дуже потрібний!

– Діми немає, – похмуро відповіла я, яку пересмикнуло від думки про те, що свекруха знову прийшла до сина по гроші.

– Ой, він мені дуже терміново потрібний! Потрібно рятувати людину! – тремтячим голосом промовила вона.

Я принесла свекрусі склянку води й, важко зітхнувши, привалилася спиною до одвірка.

– Що цього разу трапилося?

– Потрібна допомога троюрідному дядькові Діми, – схвильовано випалила жінка. – Потрібно рятувати людину…

Я не встигла вступити в полеміку з Ганною Миколаївною, бо у квартиру зайшов Дмитро. Побачивши нас в передпокої, чоловік здивовано оглянув мене і посміхнувся.

– Ви чого тут стирчите? Мамо, ти вже йдеш? Чи тільки зараз прийшла?

– Та ось мама твоя знову прийшла по допомогу. Грошову, я правильно розумію? – Я звернула суворий погляд на свекруху.

Ганна Миколаївна у відповідь розпливлася у легкій усмішці й сором’язливо опустила погляд.

– Які гроші? – почервонів Дмитро, який обіцяв мені, що більше не допомагатиме рідні.

– Дядю Васю Тарасова пам’ятаєш? Ну, він батько Віктора, – Ганна Миколаївна запитливо подивилася на сина.

– Це хто такі взагалі? – здивовано спитав чоловік. – Жодного не пам’ятаю, і до чого тут я?

– Ну як до чого? Йому призначили оперативне  втручання на очах. – Потрібно допомогти людині.

Обличчя Дмитра витяглося. Він подивився на матір, яка не бачила нічого поганого в тому, щоб син допоміг далекому родичу.

– Чому я маю допомагати якомусь незнайомому мужику? – здивовано спитав Дмитро.

Ганна Миколаївна голосно проковтнула грудку, що стала в горлі. Їй навіть на мить здалося, що вона не дочула.

– Це рідня наша, Дімо, ти що ж таке кажеш?! – схопилася за серце жінка.

– Ви хочете, щоб мій чоловік виклав гроші незрозуміло кому? – Я не втрималася і втрутилася у розмову чоловіка та свекрухи.

– Як незрозуміло?! – сплеснула руками Ганна Миколаївна. – Це рідня наша! Так, я дивлюся, що ти мого сина взяла в облогу. Нікому ні гривні тепер не дістанеться? Крутиш ним у різні боки!

– Я не дам вичавлювати з мого чоловіка гроші на вашу рідню! – розлютилася я.

– Якби твоїй матері знадобилася допомога? Теж би сказала, що не треба допомагати? – єхидно спитала свекруха.

– А чого ви порівнюєте мою матір і якогось родича, якого мій чоловік навіть не пам’ятає, — пирхнула я. – Ні, ні, і ще раз ні!

Ганна Миколаївна голосно цокнула язиком і перевела пильний погляд з мене на сина.

– Сину, ти чого мовчиш?

– Катя права. Мамо, закінчуй уже цю нісенітницю. Як я зрозумів, у цього дядька є син. От нехай він йому допомагає! – констатував Дмитро. – Або сама відправляй йому гроші.

– Здрастуйте! У мене пенсія яка, – пробурчала Ганна Миколаївна. – Ви ж обоє працюєте, невже допомогти рідні не можете?

– Не можемо! – суворо відповів чоловік. – Скажіть дякую, що я вам допомагаю, але всій рідні, яку навіть не знаю, точно не буду!

Свекруха приречено зітхнула і похмуро опустила голову, продовжуючи стояти на місці.

– Я вже пообіцяла…

– Викручуйся тепер, як хочеш, – байдуже відповів Дмитро і знизав плечима. – Можеш навіть сказати, що я не схотів давати гроші.

Ганна Миколаївна зиркнула на сина і з діловим виглядом задерла догори підборіддя.

– Ось саме так і скажу твоєму дядьку! Нехай тобі буде соромно! – промовила вона впевнено.

Однак на мого чоловіка її слова не мали жодного ефекту, тому Ганні Миколаївні довелося піти ні з чим.

З цього моменту Дмитро вирішив, що перестане купувати батькам великі покупки. Він ухвалив, що тепер даватиме гроші лише на ліки та купівлю продуктів, а все інше вони мають оплачувати самі.

А то Ганна Миколаївна, отримуючи допомогу, вирішила, що Дмитро повинен утримувати не лише їх, а й усю рідню, щоб мати могла з гордістю сказати їм, якого доброго сина вона виростила!

Ну то вже її справи, як вона буде пояснюватись з родичами – нам байдуже! Чи й ми такі недолугі будемо в старості? Це ж треба, свої хотілки ставити вище за наш добробут!

Мені є з чим порівнювати! Мої батьки допомагають нам, а ми допомагаємо батькам чоловіка! Якось не дуже гарно виходить! Ви зі мною згодні? Чи маєте свої зауваження?