– Цього разу сам своїх гостей і годуй, і обслуговуй! – Заявила дружина. Ти що думав, я минулого разу жартувала? Схибив, коханий, – сам, все сам…

Дорогою з роботи Соня заїхала в крамницю та забрала з дитячого садка шестирічного Савелія. Опинившись удома, вона одразу почала готувати вечерю.

Вони вже місяць жили у новому будинку – купили його, продавши дві однокімнатні квартири: Софіїну, в якій жили до цього, і ту, яку отримав у спадок Матвій.

На ремонт узяли кредит. Не хотілося зв’язуватися з банком, але тепер все в будинку влаштовано так, як вони побажали.

Минулої суботи влаштували новосілля. Запросили батьків з обох боків, двох сестер Матвія та старшого брата Соні з дружиною та дітьми. Начебто нікого зайвого, але компанія зібралася велика: десять дорослих, та двоє дітей.

Продукти до столу закупили ще в четвер, а в п’ятницю Соня по обіді відпросилася з роботи та почала готувати. І в суботу теж з сьомої ранку була на кухні.

Все пройшло чудово, але вона дуже втомилася. У неділю спала до десятої, а на прохання чоловіка приготувати соляночку відповіла:

– Матвію, я за ці два дні вже так наготувалася, що тепер місяць не захочу на кухню заходити. Хочеш солянку – давай сам. Заодно і нас із Савелієм нагодуєш.

Але чоловік до такого подвигу готовий не був, тож обійшлися тим, що залишилося після свята.

Наступний тиждень пройшов у повсякденних турботах. Увечері в п’ятницю Соня готувала вечерю та мріяла про те, що завтра вона нарешті дістане свій набір для вишивання і продовжить роботу над картиною, яку довелося відкласти через клопіт з переїздом.

Вона вже поставила форму з м’ясом у духовку, як задзвонив телефон.

– Сонечко! – Почула вона голос чоловіка. – Я трохи затримаюся, буду до восьмої й не один. Ми сьогодні здали проєкт і у нас у відділі свято. Я запросив усіх до нас. Так що ти зляпай щось на стіл.

– І скільки буде гостей? – Запитала Соня.

– Семеро. Ми дорогою в крамницю заїдемо, дещо купимо.

Соня подивилася на годинник. До приїзду компанії залишалося півтори години. Вона взяла телефон та оформила доставку. Потім поставила варити картоплю та овочі для салату.

Коли з’явився чоловік із гостями, стіл був уже накритий.

Застілля тривало майже до другої години ночі. Деякі гості поїхали на таксі до дванадцятої, а двоє залишилися ночувати, й сиділи до упору. Соня лягла спати близько третьої – треба було все прибрати та вимити посуд.

Наступного дня, коли вони залишилися самі, Соня запитала:

– І як часто ти збираєшся влаштовувати у нас вдома такі посиденьки?

– Сонь, не лайся. Привід же був! Ми три місяці з цим проєктом поралися і нарешті здали. Гріх було таку подію не відзначити, – сказав Матвій.

– Та відзначайте на здоров’я, тільки не в нашому будинку! У місті повно кафе та ресторанів. Гуляйте скільки хочете!

– На кафе та ресторани не всі мають гроші. За проєкт отримаємо лише за два тижні.

– А у нас, звісно, ​​гроші є! Ось чек на доставку. Заплатила кредиткою. Коли повернеш? – Запитала дружина.

– Нічого собі! – Вигукнув Матвій, глянувши на чек. – А я ще й у крамниці за всі напої заплатив.

– Ось і порахуй, скільки нам ваш “корпоратив” обійшовся. Половина суми, яку ми платимо за кредит. Сподіваюся, що здачу наступного проєкту ви відзначатимете десь в іншому місці, – сказала Соня.

– А хлопці вже планують зробити ці посиденьки традиційними, – сказав Матвій.

– А зі мною ти не думав порадитись? Чи сам все вирішив?

– Ні, не я. Роман із Микитою запропонували.

– І що? Ти промовчав?

– А що я міг сказати? Що дружина проти?

– А я й справді проти. Я прийшла з роботи, приготувала вечерю на трьох. А тут ти дзвониш і повідомляєш, що везеш додому ще сімох.

– Соня, ну, що ти бурчиш? Чудово ж посиділи. Усім сподобалося.

– Не сумніваюся. Ви справді чудово посиділи. А я мало того, що півтори години біля плити стояла, то ще й обслуговувала вас весь вечір, – сказала Соня.

– Ти могла б з нами за столом посидіти.

– Могла б, якби вам не треба було гірчиці, то солі принести, то хліба ще нарізати. І ти теж: «Соню, салат закінчився, додай, будь ласка. І ковбаски підріж ще. Поміняй Микиті тарілку. А гаряче коли буде? Хоч би раз за весь вечір сам підвівся і щось зробив!

– Ну, я ж спілкувався з гостями, розважав їх! А ти господиня, як же інакше?

– А коли гості пішли, я ще цілу годину все прибирала, а ти спати пішов.

– Я теж працював – для Олега та Віки диван у вітальні розбирав.

– Тобто все, що було вчора, тобі здається нормальним? – Запитала Соня. – І тебе зовсім не турбує, як я почувала себе, коли бігала навколо вас?

– Соня, так же завжди буває, коли гості в будинку.

– А я цих гостей не запрошувала! І не розраховувала на них. Ось коли ми рідню на новосілля покликали, я була до цього готова, тож не скаржилася, хоч і тоді ти мені мало чим допоміг.

– То були наші спільні гості. А вчора були тільки твої, тож і обслуговувати їх мусив ти, а не я. До речі, май на увазі, що наступного разу саме так і буде.

– Якого наступного разу?

– Якщо Романові та Микиті знову захочеться влаштувати ваш корпоратив у нашому будинку, – відповіла дружина.

І Соня, як у воду дивилася: минув місяць, і Роман знову запропонував колегам зібратися у Матвія. Причому і приводу ніякого не спостерігалося – великого проєкту в роботі не було, так, повсякденний дріб’язок.

– Просто душа свята просить, – заявив Роман.

– А чому знову у нас? – спитав Матвій.

– Ну, ми ж минулого разу домовилися, що зробимо ці посиденьки гарною традицією. До того ж у вас багато місця і твоя дружина класно готує, – пояснив Роман.

– Тож подзвони, попередь її, що ввечері будемо. Так, і скажи, щоб вона обов’язково запекла м’ясо – мені минулого разу дуже сподобалося.

Такого натиску Матвій витримати не міг. Він вийшов у коридор і подзвонив дружині:

– Соня, слово честі, востаннє. Я тебе дуже прошу. Ну, я не міг відмовити, хлопці дуже просили. Що тобі варто? А потім прибрати я тобі допоможу.

– Матвій, на мою думку, ми домовлялися, що своїх гостей ти обслуговуватимеш сам. Я жодного з них до того вечора навіть ні разу не бачила.

– І, скажу щиро, мені не всі твої колеги сподобалися. Особливо цей Роман – нахабний та безцеремонний. Я не хочу бачити його у своєму будинку і тим більше обслуговувати його.

У цей момент двері відчинилися і в коридорі з’явилися Роман та Олег.

– Ну що? Втішив дружину? – Запитав Роман.

– Так. Вона все приготує. Соня, ти чула? Ми до восьмої будемо. Про м’ясо не забудь, – сказав Матвій.

Соня, звісно, ​​все чула: і слова Романа, і те, як змінився голос чоловіка, коли він розмовляв із колегами.

– Приготую? Зараз! Теж мені, повелитель! – подумала Соня. – Цього разу сам своїх гостей і годуватимеш, і обслуговуватимеш, як і домовлялися. І побачимо, як тобі це сподобається!

Після роботи вона забрала сина з садка і зателефонувала батькам, які жили за годину їзди від них.

– Мамо, ви не проти, якщо ми з Савелієм приїдемо до вас? – Запитала вона.

Звісно, ​​приїздіть, раді будемо вас бачити.

Коли Матвій та його колеги на трьох машинах під’їхали до будинку, їх зустріли темні вікна.

– Пробки вибило, чи що? – здивувався Матвій.

Але, увійшовши до будинку, він зрозумів, що ні дружини, ні сина тут немає.

На кухні не видно жодних слідів приготування до гулянки, в холодильнику порожньо.

Матвій набрав номер дружини:

– Соня, ви де?

– Ми з Савелієм вирішили провести вихідні у моїх батьків, – відповіла вона.

– Але ж я попередив тебе, що приїду з колегами!

– А я ще раніше попередила тебе, що наступна вечірка – твоя!

– Але холодильник порожній.

– Матвію, у нас у кроковій доступності чудова крамниця. Сходіть та купіть все, що вам потрібно, – відповіла Соня.

– Тоді переведи мені тисячі три, у мене на карті лише півтори, – попросив чоловік.

– Як я зрозуміла, окрім тебе, там ще семеро людей? Якщо скинетесь по тисячі, то вам на все вистачить.

– До речі, ми із Савелієм повернемось у неділю ввечері. Сподіваюся, що на той час ти прибереш усі сліди вашого бенкету.

Загалом традиція влаштовувати щомісяця корпоративи у будинку Матвія не прижилася. Чому? – Все просто: після того, як йому самому довелося обслуговувати колег, і прибирати за ними, Матвій дійшов висновку, що це дуже трудомісткий захід!

Коли наступного разу Роман знову заговорив про те, щоб зустрітися дружним колективом за одним столом, Матвій запропонував провести зустріч десь в іншому місці. Наприклад, у Романа чи Микити.

Але чомусь ні той, ні другий не горіли бажанням приймати колег. Ну а як же, – як кажуть, на халяву й оцет солодкий…

Як вам вчинок дружини? Що думаєте про колег? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.