– Цим ти вирішила годувати гостей? – проскреготіла зубами жінка. – Чим вас не влаштовують піца та роли? Між іншим, це далеко не дешева їжа

Віра була категорично проти святкувати свій день народження. Однак свекруха, дізнавшись про те, що невістка вирішила не влаштовувати бенкет, відразу прибігла з обуреннями.

– Як це так! Ти не збираєшся святкувати тридцять п’ять років? Тобто, коли я святкую, ніхто не відмовляється, а як самі, так заради рідні і постаратися не можете! – адресувала свої претензії синові та невістці Тамара Максимівна і почала невдоволено клацати суглобами пальців.

– Цього разу мені ніколи займатися столом, – розвела руками Віра. – У суботу я працюю до обіду.

– Що з того? Тебе ж ніхто не просить готувати з ранку? – стояла на своєму жінка. – Такий привід зібратися всією ріднею, а ти ніби спеціально не хочеш, – звинуватила невістку Тамара Максимівна.

– Мамо, ніколи тобі кажуть, – пробурчав Захар, якого почали дратувати приставання матері.

– Начебто у нас з всіма і стосунки добрі. Не розумію, чому ти так поводишся?! – Засудливо сказала Тамара Максимівна і докірливо подивилася на Віру.

У цей момент невістка чомусь відчула себе винною і в неї несподівано вирвалося:

– Добре, накрию невеликий стіл.

Після цих слів обличчя свекрухи одразу посвітлішало. Вона в піднесеному настрої вирушила додому, не забувши перед цим дати вказівки Вірі та синові.

– Навіщо погодилася? Коли ти хочеш встигнути? – Захар запитливо глянув на дружину.

– Я нічого не готуватиму. Замовлю їжу в доставці, – незворушно відповіла Віра.

Чоловік у відповідь здивовано свиснув, натякаючи тим самим, що не всім може сподобатися цей варіант.

– Відразу всіх гостей попереджу, що стіл буде скромний, – радісно розповіла чоловікові Віра.

У суботу вона повернулася з роботи додому і відразу поквапилась наводити порядок у квартирі.

– Добре, хоч з їжею не треба морочитися, – втомлено присівши на диван, промовила жінка.

До сьомої години вечора почали збиратися гості. Одними з останніх прийшли свекри.

Олексій Миколайович простяг невістці букет квітів, а Тамара Максимівна, притиснувши до себе коробку з подарунком, прямувала до зали.

Віра чула, як вона спочатку привіталася з усіма, а потім заохала і вже за кілька хвилин, влетіла на кухню.

– Ти не всі страви поставила на стіл? – недовірливо поцікавилася жінка.

– Ні, всі, – розгублено посміхнулася Віра.

– Серйозно? Це все? Ти збираєшся цим годувати гостей? – Підвищивши тон голосу, знову поцікавилася жінка.

– А що не так? – Схрестила руки Віра, передчуваючи, що зараз від свекрухи будуть обурення і засудження.

– Цим ти вирішила годувати гостей? – проскреготіла зубами жінка.

– Чим вас не влаштовують піца та роли? Між іншим, це далеко не дешева їжа, – стиснула зуби Віра.

– Тим, що це не їжа! – не витримала Тамара Максимівна і густо почервоніла. – Хто це взагалі їстиме? Тьху ти! Краще б ти справді не святкувала ювілей.

– Я вам казала, ви самі наполягли, – наважилася нагадати невістка. – До речі, всі, крім вас, раді, що я замовила їжу замість звичайного столу.

– Вони тобі просто лестять, – з глузуванням промовила Тамара Максимівна. – Ніхто не хоче ображати тебе в твій же день народження, але от я не мовчатиму! Замість того, щоб накривати гідний стіл, ти у свій ювілей вирішила нагодувати всіх якимось непотребом, від якого, гостям може стати зле!

– Тамара Максимівно, не нагнітайте. Ми постійно беремо із Захаром у цьому місці і досі з нами все впорядку, – ледве стримавши себе від того, щоб не відправити свекруху подалі, тактовно промовила Віра.

– Виходить, для мене нічого на вашому столі немає? – із викликом запитала Тамара Максимівна.

– Є салати, торт, різноманітна нарізка, – стала монотонно перераховувати жінка.

– Нічого нема! – зупинила її свекруха, не бажаючи слухати все меню.

Невістка вже встигла її роздратувати, а значить, сварки вже було не уникнути.

– Хочете, ми вам щось замовимо ще, – знизала плечима Віра.

– Ні не хочу! Я бачу нас із чоловіком тут ніхто не чекав, – з надривом промовила Тамара Максимівна.

– Ви нагнітаєте…

– Де букет? – Жінка повернулася до чоловіка, який слідував за нею по п’ятах.

– Віддав Вірі, – розгублено промовив чоловік.

– Забери назад! Тут нема за що дарувати і нікому! – із зухвалим виглядом промовила Тамара Максимівна. – Швидше!

Щоб не виставляти свекра у непривабливому світлі, Віра витягла квіти з вази та простягла Олексію Миколайовичу.

Чоловік прикро зморщився: забирати букет назад було незручно. Однак і не послухатися дружину було для нього неприпустимо.

Олексій Миколайович узяв у руки квіти та почервонів від сорому. Не вперше Тамара Максимівна виставляла його у подібному світлі.

Розвернувшись, подружжя пішло на вихід. Лише біля дверей їхній відхід помітив Захар.

– Мамо, тату, ви куди? – гукнув до них чоловік.

– Після того, що викинула твоя дружина, нам тут нічого робити! – Заявила мати і з гордим виглядом вийшла за двері.

В глибині душі вона сподівалася, що син кинеться слідом за нею почне вмовляти залишитися, запевнить, наскільки вона важлива для нього, а Тамара Максимівна з тяжким зітханням погодиться залишитися і скаже, що робить це тільки заради нього.

Однак нічого цього не сталося. Захар чудово знав свою матір та всі її маніпуляції.

Засмученій жінці довелося піти ні з чим. Лише одне зігрівало її душу: подарунок у вигляді світильника невістці не дістався, незважаючи на те, що він давним давно припадав пилом на антресолі у Тамари Максимівни, і нікому був не потрібен.

Ювілей у Віри після того, як пішли свекри, пройшов жваво і весело. Не було зітхань і причіпок щодо того, що комусь щось не подобається.

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.