Давай дочку мамі залишимо, вона так просить, так плаче, та й нам легше буде, – запропонував чоловік

Раптом чоловік зробив дуже дивну пропозицію, я навіть не знаю, як до неї ставитися, але як не кручу, а адекватності в не бачу.

Ми збираємося переїжджати, чоловікові роботу в іншому місті запропонували, а його мама зробила з цього просто грандіозне шоу зі сльозами, серцевими краплями та криками, що ми її кидаємо. Вона у своєму репертуарі.

Я одружена вже вісім років, нашій дочці зараз п’ять років. Ми з чоловіком працюємо, дочка ходить у садок. Свекруха ходить і псує мені кров у міру сил. Усе як у всіх.

Коли ми побралися, то рік збирали гроші, додали допомогу батьків і взяли іпотеку. Брали відразу двокімнатну, щоб не стрибати потім, як блохи на сковороді, а відмучитися один раз і все.

Навіть під час декрету ми справлялися із платежами, допомоги від батьків не просили. Я брала підробіток додому, коли дочка підросла і трохи розв’язала мені руки.

Але до виплати іпотеки нам ще працювати та працювати, дай боже, виплатимо, коли донька школу закінчувати буде.

Але зараз у нас намітилися зміни, і я навіть не знаю, чи можна сказати, що це на краще. Почалося все з того, що мій чоловік залишився без роботи.

Пів року тому він прийшов з роботи похмурий, кинув на стіл конверт із грошима і сказав, що його звільнили, виплативши компенсацію відпустки та оклад.

Оскільки чоловік був головним здобувачем у сім’ї, удар був суттєвий. Моєї зарплати на іпотеку, комуналку та продукти просто не вистачить.

Не встигла я запанікувати, як чоловік мене заспокоїв – він вже зателефонував до товариша, у того є місце для нього. Але перший час зарплата буде не така вже й велика.

Чоловік ні дня не сидів без роботи, наступного ж дня він влаштувався у фірму, куди його покликав друг. Спеціальність не зовсім його, але він дуже замотивований там закріпитися, тому освоївся швидко.

Але зарплата залишала бажати кращого і за місяць, і через три. Ми ледве зводили кінці з кінцями. Ситуація була нервова.

Чоловік переживав, що не може забезпечити сім’ю, я – що бюджет сім’ї сходиться із хрускотом, а чоловік вічно на нервах і що йому не скажи – все одразу ж може перетворитися на скандал.

Ще й свекруха підсипала вугілля, приходячи та зітхаючи, як нам тяжко живеться. До себе жити зазивала, мовляв, так ми зможемо здати квартиру, вже простіше буде.

Але я точно знала, що якщо ми переїдемо до свекрухи, то через рік максимум вона нас розведе. Така ось вона людина, таке ось у неї до мене ставлення.

Чоловік, знаючи мою думку щодо цього, навіть не заїкався про переїзд до мами. Натомість якось прийшов із пропозицією на тему іншого переїзду.

– Мені роботу запропонували, отримуватиму більше. Але для цього доведеться переїхати до іншого міста, – заявив чоловік.

Я хотіла відразу відмовитись, але чоловік зупинив. Почав перераховувати плюси: службова квартира, вища зарплата у нього, можливість здати нашу квартиру та швидше виплачувати іпотеку.

– Там велике місто, ти собі теж щось знайдеш. Ось із садком, звичайно, можуть бути проблеми.

Ми тиждень розмірковували й так, і так, а потім вирішили, що плюсів все одно більше – їдемо. І тут на сцену випливла свекруха, яка, певне, весь цей час репетирувала свій виступ.

Там були й сльози, і картинні падіння на диван, кілька разів навіть викликали швидку. Свекруха з обличчям мучениці запитувала, за що з нею так жорстоко на старість років поступають.

Вона ж тут зовсім одна залишиться, зачахне швидко, як ми можемо бути такими жорстокими! А ми з чоловіком пакували речі під цей звуковий супровід.

І тут, коли до від’їзду залишився тиждень, чоловік виходить із раптовою пропозицією.

– Слухай, давай доньку мамі залишимо, вона так просить, так плаче, та й нам легше буде.

Як про кошеня якесь сказав чи про річ – мама просить, давай залишимо. Мене від цього наче струмом вдарило, а чоловік продовжив розвивати думку.

За його словами, від такого всі виграють: дочка далі ходитиме у звичний садок, з нею сидітиме улюблена бабуся, а свекрусі буде не так сумно й самотньо. Ну а ми зможемо не морочитися на тему дитячого садка.

Ага, його мама на серце скаржиться через день, у поліклініці постійно б’ється, а я з нею дитину залишу? Вони з мамою зовсім головою стукнулись? Вона її на вихідні не забирала жодного разу.

До того ж що це за сім’я, колись хтось там, хтось тут. Але чоловік вважає, що план чудовий, а головне, у дитини стресу не буде від нового садка. Мабуть, стрес від того, що дочка без батьків житиме, вже не вважається стресом.

Пересварилися ми з чоловіком, тепер вже я нікуди їхати не хочу. Мене такий розклад не влаштовує, а чоловік переконує, що я не бачу далі за власного носа. Нехай так, але моя дитина житиме з батьками, а не як сирота при бабусі, яка просто нудьгує.