– Давай подумаємо, що можна зробити. Можна дачу продати! – Справді? Молодець! Дачу треба продати, тільки не нашу, а твоєї мами. – Вона не погодиться. – А на нашу погодиться. – Продавайте дачу мами, закривай кредит, а потім поговоримо

– Миколо, на що ти сподівався, коли брав кредит? Знову гроші для своєї дорогоцінної сестрички? Чому ти мене не запитав? Як це розуміти?

– П’ятсот тисяч! Ти просто так віддав їй ці гроші й збираєшся платити? З яких прибутків? А відсотки? Ти про нас подумав?

– Олені вступати цього року, Павлик лише після інституту. Нам гроші не потрібні? Ти думав, що я не впізнаю?

– А як ти впізнала? Усі документи в Олени, вона сама платить.

– Справді? А чому лист про твою заборгованість лежить у нашій поштовій скриньці? Здогадайся!

– Заборгованості? Не може бути! Я нагадував їй. Зараз я все з’ясую.

Микола довго розмовляв із сестрою, потім із матір’ю. Саме на прохання мами він узяв кредит для сестри. Взяв і вже пошкодував.

Мама порадила платити, а потім в Олени можливо з’являться гроші й вона поверне. Вісімнадцять тисяч щомісяця, двісті шістнадцять на рік…

– Віка, вибач. Я думав, що вона платитиме, мама дуже просила за неї. Там колектори, треба було терміново перекредитуватись, а їй не схвалили.

– А тобі схвалили. А ти сам чим думав, як брав? Якщо вона там не платила, то тобі й поготів не буде. Олена скільки разів брала у борг і просто не віддавала.

– А тепер пів мільйона! Щедрий брат! Як тобі схвалили? Чому я про це не знаю? – А чому мама сама не взяла?

– Так їй менше суму схвалили, а треба було…

– Все з вами зрозуміло, сімейка. Я подаю на розлучення, доведу, що ці гроші пішли не на потреби нашої родини. Я за твою дурість відповідати не збираюся!

– Віка, ну навіщо ти так! В нас же діти.

– Про дітей згадав? Молодець! Тільки гроші тепер йдуть у порожнечу. Ти працюватимеш безплатно, а твої діти нічого від тебе не отримають.

– А що робити?

– Збирай речі та переїжджай до мами. Нехай вона тебе годує, вдягає, пере. Вона ж просила грошей для Олени. І сестра твоя нехай у цьому бере участь. Ти ж про них тільки думаєш, а не про своїх дітей.

– Давай подумаємо, що можна зробити. Можна дачу продати!

– Справді? Молодець! Дачу треба продати, тільки не нашу, а твоєї мами.

– Вона не погодиться.

– А на нашу погодиться. Продавайте дачу мами, закривай кредит, а потім поговоримо. А наша дача, між іншим, моя. І квартира моя.

– О! У тебе є машина. Продай її. Вибір у тебе великий, просто величезний: машина та мамина дача. Дій!

– Я не думав, що так вийде.

– Ти за п’ятдесят років взагалі не навчився думати!

– Віка, залишмось разом.

– А навіщо? Щоб ти ще раз узяв кредит для сестри? Я своїх дітей не хочу обділяти. Якщо розв’яжеш питання з кредитом і більше ніколи не даси їм грошей, то я ще подумаю. Якщо не згоден з моїми умовами, то просто йди.

– Я все вирішу. А що мені сказати мамі, вона буде незадоволена.

– Вона в будь-якому разі буде незадоволена! Вона поручитель, якщо ти не платитимеш, почнуть з неї вимагати. А як будеш, то мене втратиш. Зрозуміло пояснила?

– Зрозуміло.

– Значить уперед, до мами та сестри! Вирішуй.

Микола поїхав до матері. Мала бути серйозна розмова. Виявилося, що матері вже дзвонили про прострочення, і вона все знає. Чому не дзвонили Миколі? У нього усі незнайомі номери заблоковані. Не додзвонитися йому.

– А ти чому не заплатив, хочеш на мене все повісити?

– Дуже хочу. Адже це ти, мамо, для Оленки просила, благала мене. Обіцяла, що вона платитиме, що ти їй допоможеш. От і допомагай, у мене через тебе сім’я руйнується!

– Як ти почав розмовляти! Це тебе дружина навчила? Вона завжди жадібна була, все під себе гребла. Як ти одразу змінився.

– Мамо, якщо ти не даси грошей на оплату кредиту, то я не платитиму. Нехай усе з тебе стягують. Кредит, проценти, пеню. Запитуй гроші з Олени, мене вона не слухає.

– У дівчинки проблеми!

– Скоро вони будуть у тебе. Я звільнюсь з роботи, знайду неофіційний заробіток. Доходів у мене не буде, весь кредит ляже на тебе.

– Ти не посмієш!

– Посмію! Поки їхав – подумав.

– А звідки я візьму гроші?

– Продай дачу. Для чого вона тобі? Є ще вихід – машина Олени.

– Що? Олена на машині дітей на гуртки возить, а на дачі її діти відпочивають.

– От і вирішіть, що важливіше. Тільки швидше, відсотки, пеня…

– Як це? Увійди в наше становище!

– Я вже увійшов, коли кредит брав, ви обіцяли, присягалися, отже, виконуйте. Не можете платити щомісяця, продавайте дачу чи машину. Клич сюди Олену, вирішуватимемо сьогодні й зараз.

– Не треба. Я продам дачу, якщо так.

– Поспішай. Ти намагаєшся не для мене, а для дочки. Гроші вона отримала, й віддавати треба.

Мати продала свою дачу. Вона та Микола поїхали в банк, гасити кредит.

– А чому так багато?

– Тому, що Олена зробила лише кілька платежів, а потім вирішила не платити. Відсотки, прострочення. Могло бути й більше. Я більше не візьму для неї жодного кредиту й грошей не дам.

– А якщо ти вплутаєшся в щось подібне, то на мене не розраховуй. Гроші, що залишилися, візьми собі, Олені й так уже вистачить. Вважай, що дачу ти віддала їй.

– Віка, я все зробив.

– Я не сумнівалася. Тільки спочатку треба було думати, або порадитись. Натомість впізнав, як не треба робити.

– Думаю, твоїй мамі урок теж на користь пішов. А ось Оленка ніколи не зрозуміє. Вона ж з іншого боку. Сподіваюся, більше ти не даватимеш їй гроші.

– Точно не буду.

Пізніше Олена знову звернулася до брата, не по кредит, просто грошей у борг просила. Але своя родина Миколі ближче та важливіше, тож він їй, в якісь віки, відмовив, – і тепер завжди так буде. Годі чужими руками жар загрібати…

Що скажете про вчинок чоловіка? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!