– Де мій онук? Машинку йому купила. Гуляє чи що? – Он, – чоловік махнув рукою у бік сусіднього будинку, — за чебуреками пішов. – За чебуреками? У шість років? – здивувалася мама. – Ти з глузду з’їхав

Мама на два дні у гості приїхала. Зганяли з нею на цвинтар, по магазинах прогулялися. Чоловік залишився вдома із шестирічним сином. Повернулися з мамою, сина нема, а чоловік на лоджії сидить.

– Де мій онук? Машинку йому купила. Гуляє чи що?
– Он, – чоловік махнув рукою у бік сусіднього будинку, — за чебуреками пішов.

– За чебуреками? У шість років? – здивувалася мама. – Ти з глузду з’їхав?
– Нічого не з’їхав. Записку дав, гроші дав, сиджу, дивлюся, он чебуречна, її звідси видно. Бачите?

Син стоїть, чекає. Зараз чебуреки зроблять, він їх додому принесе. Я йому грошей дам на кишенькові витрати, він у магазин піде, щось собі смачненьке купить. Магазин геть, поруч із чебуречною. Сиджу, дивлюсь. Що з ним може статися?

Тут маму понесло! Якщо чесно, сама не схвалюю витівок чоловіка, бувало і раніше таке, що він сина за чебуреками, або в магазин ганяє.

Але, коли чоловік вважає, що син справляється, і він не залишає його без нагляду, чому ні? Магазин, як і кіоск, в сусідньому будинку, через дорогу йти — світлофор є. Син знає, що з самоката треба сходити, і дорогу переходити ногами.

Мама розкричалася, як навіжена, я намагалася її заспокоїти, але не вийшло. Кричала, що зять хоче онука загубити, міг би сам сходити, а не дитину експлуатувати, та наражати на небезпеку.

Чоловік маму вислухав, дочекався, коли крики закінчаться, і сказав, щоб вона забиралася з нашого будинку.

– Скажи йому! – зажадала від мене мама.
– Відвезу тебе на вокзал, — я стала на бік чоловіка.

– Сама доїду! — розлютилася мама. — Потім не дзвони, не скаржся, коли з онуком щось трапиться!
Мама викликала таксі, і поїхала на вокзал, на прощання обізвавши нас ідіотами.

Син повернувся, коли мама вже йшла. Приніс чебуреки, приніс здачу, радісно забрав видані татом п’ятдесят гривень, і втік до магазину. Машинку бабусину проігнорував.

Може, мама права, рано в шість років дитину в магазин відправляти, але ж він справляється? До школи незабаром, ходити сам буде, бо забирати нема кому, тож нехай навчається самостійності.

У сина є телефон, ми бачимо, де він знаходиться. Чоловік, якщо кудись відправляє, то з лоджії за ним приглядає. Мама, може, і права, але кричати на мого чоловіка вона не мала права.

Я в дитинстві взагалі до садка сама ходила, ще й стояла там, чекала, коли його відкриють. Мамі рано на роботу треба було, а більше мене водити не було кому. І теж мені років шість було.

Добре, коли влітку, а взимку, в темряві, знаєте, як страшно було? Але ж онук, який пішов за чебуреками, – це, звичайно, зовсім інше!

Зважаючи на все це, мама до нас у гості більше не приїде. А я не можу її кликати без погодження з чоловіком, та він навряд чи погодиться виявити гостинність! А як ви вважаєте, хто з них має рацію?