– Де ти гуляєш? Навіщо? Чому одна, без дітей? Син думає, у тебе хтось є, – приголомшила мене свекруха

Іноді ходжу гуляти. Ось, як діти ходять, одягаються, кажуть, що пішли гуляти, так і я ходжу. Просто шастаю пішки районом, у вухах навушники, музику слухаю, якщо погода дозволяє, морозиво на ходу їм.

Іноді хочеться побути на самоті. Чоловік у мене працює на віддаленні, тому постійно вдома. Кабінету в нього немає, квартира двокімнатна, у спальні працює, на кухні йому незручно.

Я два дні працюю, два відпочиваю. Поки вдома, чоловік постійно поруч. Діти зі школи приходять, теж, буває, до вечора вдома сидять. Знайшла собі вихід — ходжу гуляти.

У мене з родичів тільки сестра, вона одружена, у них багатодітна родина, нещодавно з’явилася четверта дитина. Живуть у селі, свій будинок, господарство.

Якщо бачимося, то лише тоді, коли ми самі до них у гості їздимо. У чоловіка мати та батько, в іншому місті живуть, іноді вони до нас у гості, іноді ми до них.

Чоловікові мати дзвонить кілька разів на тиждень, цікавиться справами, та онуками. Якось чоловік із матір’ю телефоном розмовляв, а я збиралася на прогулянку.

Поїсти було приготовано, уроки у дітей перевірила, вдома чисто. Зібралася, та чоловікові повідомила:
– Я пішла!

– Ага, вдалої прогулянки, – відірвався він від телефонної розмови. — До магазину заходитимеш? Якщо так, купи яйця та колу.

– Зайду, – пообіцяла я і пішла.

Вийшла з дому о шостій вечора. До парку за чотири зупинки від будинку дійшла, там похиталася, на лавочці посиділа, в соцмережах позаглядала, назад пішла.

Поки бродила, вигадала меню на кілька днів уперед, подумки список покупок склала. Коли до магазину підходила, мені свекруха зателефонувала.

– Де ти гуляєш? Навіщо? Чому одна, без дітей? Син думає, у тебе хтось є, — приголомшила мене свекруха.

Плюнула на крамницю, пішла додому, чоловіка допитувати.
– Нічого я не думаю! – почав відпиратися чоловік. — Думок таких не було! Ти б зараз не сказала, я про це не подумав би. А що є хтось?

– Це ти скажи мені? Мамі сказав, мені теж скажи!
– Я? Мамі? – здивувався чоловік.

– Зрозуміло що нічого не зрозуміло!
Чоловік зателефонував матері, спитав, що за справи.

Вона заявила, що я неправильно її зрозуміла:
– Чоловік “може” подумати, що в неї є хтось, а за прогулянками ховаються побачення, а не чоловік “думає”, що в неї хтось є!

– Не було там слова “може”, – наполягла я, – чудово пам’ятаю її слова, я ще поки що на пам’ять не скаржуся.

Чоловік досить суворо матір лаяв за втручання у наше життя! Вона відповіла, що турбується про онуків, щоб вони й далі жили з мамою та татом, але якщо у нас і без неї все добре, то удачі нам.

Вперше така ситуація! Раніше, а ми з чоловіком одружені вже дванадцятий рік, нічого подібного не відбувалося. Я не розумію, навіщо свекруха полізла?

Я реально просто гуляю, насолоджуюся самотністю! Чоловік знає, підтримує. Іноді за мною приїжджає, до того ж парку.

Буває, я туди дійду, а назад сили немає, тоді чоловік приїжджає, забирає мене додому.

Іншого шляху здобути шматочок самотності в мене немає! Якщо тільки… Незабаром поїздка до свекрухи. Не поїду! Нехай чоловік бере дітей, та їдуть утрьох.

А я вдома буду! Одна, зовсім одна! Яка гарна ідея! Багато хто мене зрозуміє, можливо, хтось засудить! Але, має ж у людини бути хоч годинка на самоті? Як вважаєте?