– Де їжа? Я з незворушним виглядом роздала всім по чайному пакетику. Відкрила при всіх шоколадки, щоб свекор бачив, що я його цькувати не збираюся, і до шоколаду не торкалася. І запропонувала всім пригощатись

– У сім’ї мого чоловіка всі з гастрономічними чудасіями. Причому це все культивується і вважається навіть “родзинкою”: “Так! Ми не такі як усі!”

Ось тільки я вже втомилася терпіти ці капризи. Почну зі свекрухи. У неї є “пунктик”, що вся їжа на столі повинна бути у парній кількості. Наприклад, 8 бутербродів, 6 котлет, 10 мандаринів тощо.

Якщо бачить на спільній страві непарну кількість частування, то відкладає 1 шт. на блюдце і забирає на кухню. Тільки після цього можна братися до їжі.

У продуктовий з нею ходити – ще те задоволення. Поки вона перерахує, скільки гомілок або курячих крил в упаковці, накладе в пакет 16 картоплин, відрахує рівно 8 морквин, пройде безліч часу.

До речі, “пунктик” із парною кількістю у неї поширюється лише на їжу. Тому що коли на День Народження я подарувала їй 2 гвоздики, вона чомусь образилася (не підкажете, чому?)

Тепер свекор. Він їсть тільки їжу, яку готували при ньому. Якщо приходить до нас у гості, коли стіл вже накритий, то сидить голодний, з гордовитим обличчям.

Або йде до мене на кухню, сідає осторонь і пильно спостерігає, як і що я готую. Сидить над душею, мовчки, тільки зиркає на всі боки.

Звісно, ​​мені заважає, коли хтось лізе під руку. Навіть поглядом. Обов’язково поріжусь, обпечуся або впущу щось із їжі на підлогу.

Сестра чоловіка теж “своєрідна”. Вона завжди знаходиться на якійсь дієті. І при кожному візиті до нашої оселі вона НЕ їсть щось нове. Тобто, неможливо вгадати, чим нагодувати цю панну. Найчастіша фраза, яку від неї можна почути:

– А я це не їм!

Мій чоловік теж не без чудасій. Він не їсть цибулю. Але тут я знайшла вихід: використовую в гарячих стравах сушений продукт (він його не відчуває). Або готую зовсім без цибулі.

І ось уявіть, як відбуваються їхні візити: спочатку свекор спостерігає, як і що я готую. Потім свекруха перераховує їжу на столі та забирає “зайве”. А потім на арену виходить їх дочка: – Ой, а на гаряче тільки вареники? Я не їм страви з тіста.

Дістали, слово честі! Тут днями дзвонять:

– Будемо проїздом у вашому місті. Заскочимо в гості. Чекайте!

Спочатку я знову схопилася за голову, чим пригощати їх. А потім думаю: а воно мені треба? Рішення прийшло було швидко.

До візиту сімейства готувати нічого не стала. Виклала на стіл 6 чайних пакетиків та 2 шоколадки. Чітка кількість. Все, як свекруха любить.

Сіли за стіл. Дивлюся, рідня чоловіка зиркає на всі боки:
– Де їжа?

А що я? Я з незворушним виглядом роздала всім по чайному пакетику. Відкрила при всіх шоколадки, щоб свекор бачив, що я його цькувати не збираюся, і до шоколаду не торкалася. І запропонувала всім пригощатись.

Тут сестра чоловіка заявила, що не їсть солодке. Ну я і запропонувала їй пити “порожній” чай. Для тих, хто худне, це йде тільки на користь.

Загалом, застілля не надто вдалося і швидко закінчилося. Образилися родичі, що не зустріла їх різносолами. А мені все одно.

Нехай ображаються. У себе вдома нехай перебирають скільки залізе: рахують котлети, стежать, хто і як готує, підлаштовуються під дієти. Я в цьому більше не беру участі.

Як вважаєте: це і справді “родзинка”? Чи більше схоже на якийсь психічний розлад? Чи стали б ви підлаштовуватися під таких людей?