– Дід залишив мені квартиру. Трикімнатну на Садовій. – І ти чотири роки мовчав? Ми винаймаємо житло, платимо дванадцять тисяч на місяць, накопичуємо гроші на іпотеку, а в тебе є власна трикімнатна?

Ірина витирала пил у спальні та відкрила тумбочку чоловіка. Там лежали старі журнали, зарядки від телефонів, якісь папірці. Вона збиралася все викинути, але один конверт привернув її увагу.

Вона відкрила конверт, там лежала квитанція про оплату комунальних послуг. За трикімнатну квартиру. На ім’я Олексія Сергійовича Морозова. Її чоловіка.

Ірина сіла на ліжко та перечитала адресу. Садова вулиця, будинок дванадцять. Вона знала цей район. Гарний, центральний. Трикімнатна там коштувала мільйони чотири.

Руки затремтіли. Що це таке? У них немає жодної квартири. Вони чотири роки винаймають однокімнатну на околиці та накопичують на початковий внесок для іпотеки.

Ірина дістала телефон та набрала номер чоловіка.

– Олексію, ти де?

– На роботі. Щось сталося?

– Приїжджай додому. Терміново.

Чоловік почув тон і злякався.

– Що трапилося? Ти гаразд?

– Приїдь. Поговоримо.

За годину Олексій повернувся. Увійшов стривожений, блідий.

– Іро, що сталося?

Вона мовчки простягла йому квитанції. Чоловік узяв їх, подивився і зблід ще сильніше.

– Це що? – Запитала Іра.

Олексій сів на диван.

– Де ти їх знайшла?

– У твоїй тумбочці. Відповідай, що то за квартира?

Чоловік помовчав.

– Це спадок. Від діда.

Ірина обурено дивилася на нього.

– Спадок? Який спадок?

– Дід залишив мені квартиру. Трикімнатну на Садовій.

– І ти чотири роки мовчав? Ми винаймаємо житло, платимо дванадцять тисяч на місяць, накопичуємо гроші на іпотеку, а в тебе є власна трикімнатна?

– Я хотів сказати. Але не міг, – опустив голову Олексій.

– Чому не міг? Хто тобі заборонив?

Чоловік помовчав.

– Мама була дуже проти, щоб ти знала.

Іра сіла назад. Свекруха. Звісно, хто ж ще.

– Твоя мама заборонила тобі розповісти дружині про власну квартиру?

Олексій кивнув головою.

– Ми тоді ще одружені не були з тобою, тільки збиралися. Вона просила мене мовчати про спадщину, типу це моя подушка безпеки. На випадок, якщо шлюб не складеться.

Жінка заплющила очі. Подушка безпеки. Чотири роки шлюбу, а він тримав запасний аеродром?

– Що вона сказала?

Чоловік зам’явся.

– Говори, – зажадала Ірина.

– Що ти виходиш за мене заміж, щоб розв’язати житлове питання. Що коли дізнаєшся про квартиру, то сядеш на шию і припиниш намагатися.

Ірина встала і пройшла по кімнаті. Свекруха вважала її мисливцем за квартирою і вселяла це синові! А він повівся!

– І що з цією квартирою зараз?

Олексій не підводив очей.

– Здаємо. Вже три роки.

– “Здаємо”? Хто здає?

– Я. Тобто мама допомагає. Вона знайшла орендарів, займається всім.

Ірина зупинилася.

– А гроші? Куди йдуть гроші?

Чоловік замовк.

– Льоша, я питаю, куди йдуть гроші з оренди?

– Мені.

Жінка відчула, як усередині зростає лють.

– Тобто ти отримував гроші з оренди та витрачав їх?

– Ну так.

– На що хоч витрачав?

Олексій знизав плечима.

– Машину ремонтував. Техніку купував. Ну, різне.

Ірина згадала, як два роки тому чоловік приїхав із новим ноутбуком. Сказав, що видали на роботі. Як пів року тому зробив дорогий ремонт машини. Пояснив, що у борг узяв у друга.

Все було брехнею. Він мав гроші. Свої гроші! А вона заощаджувала на кожній дрібниці.

– Скільки ти отримував за неї?

– Двадцять п’ять тисяч.

Жінка сіла на підлокітник дивана.

– Чотири роки ти отримував по двадцять п’ять тисяч і мовчав? Я підробляла вечорами, ми відмовлялися від відпусток, їли дешеву їжу, щоб накопичити на перший внесок. А в тебе була квартира та гроші?

Олексій підняв голову.

– Іро, зрозумій. Мати просто збожеволіла на цьому. Вона вважає, що я повинен мати щось своє. На випадок розлучення.

Жінка підвелася.

– На випадок розлучення? Ти чотири роки жив у шлюбі та готувався до розлучення?

Він спробував заперечити.

– Ні, не так. Просто мама хотіла мене убезпечити.

– Твоя мама хотіла переконатись, що я нічого не отримаю! Що якщо ми розлучимося, я залишуся ні з чим. А ти з квартирою та грошима. Правильно?

Олексій помовчав.

– Може, вона й думала про це. А я просто не хотів її засмучувати.

Ірина подивилася на чоловіка. Перед нею стояв тридцятирічний мужик, який боїться засмутити маму. Котрий чотири роки брехав дружині заради спокою матері.

– Ми ж могли жити у цій квартирі! Не платити за оренду! Збирати гроші на щось важливе. Подорожувати, народ жувати дітей. Але ти вважав за краще слухати маму!

Олексій підвівся.

– Гаразд. Давай переїдемо туди. Виселимо орендарів та переїдемо.

Ірина похитала головою.

– Ти не зрозумів. Справа не у квартирі. Справа у довірі! Ти чотири роки дивився мені у вічі й брехав! Щодня! Коли я скаржилася на господаря нашої однушки, коли рахувала дріб’язок, коли мріяла про своє житло. Ти мовчав!

Олексій спробував обійняти її.

– Вибач мені! Я вчинив, не подумавши. Мама вселяла мені, що так буде правильно.

Ірина відсторонилася.

– Ось саме. Ти не думав. Ти слухав маму і не думав про дружину!

Вона дістала сумку, й почала складати речі.

– Ти куди? – злякався чоловік.

– До подруги. Мені треба подумати.

– Іро, давай все обговоримо. Не йди!

Жінка закрила сумку.

– Обговорювати тут нічого. Ти зробив вибір чотири роки тому. Вибрав маму. Тепер я роблю свій вибір.

Олексій спробував зупинити її.

– Стривай! Я все виправлю! Ми переїдемо до цієї квартири, більше не винайматимемо.

Ірина подивилася на нього.

– Це нічого не змінить. Тому що ти не самостійний чоловік. Ти хлопчик, який дозволяє матері керувати його життям! Будувати його на брехні!

Вона вийшла за двері. Олексій лишився сам.

Ірина їхала до подруги та дивилася у вікно автобуса. Чотири роки вона вірила, що вони партнери, які разом збирають на своє майбутнє. А виявилось, що чоловік жив подвійним життям. Отримував гроші, приховував нерухомість, брехав щодня!

І все це за вказівкою свекрухи. Жінки, яка з першого дня вважала Ірину не гідною.

Подруга Олена відчинила двері та ахнула.

– Що трапилося?

Ірина розповіла все. Олена слухала з відкритим ротом.

– Він чотири роки приховував квартиру? Серйозно?

– Серйозно! За вказівкою мами!

Подруга похитала головою.

– І що тепер?

Ірина знизала плечима.

– Не знаю. Довіра зруйнована. Як жити далі з людиною, яка так брехала?

Олена налила чай.

– Може, він справді не розумів, що робить?

– Все він розумів! Просто мамі довіряв більше, ніж мені. Вона сказала мовчати, він мовчав. Вона сказала, що я мисливець, він і повірив!

– Знаєш, що найприкріше? Я чотири роки заощаджувала. Підробляла. Відмовлялася від нового одягу, косметики, кафе із подругами.

– Копила на перший внесок. А він тим часом отримував по двадцять п’ять тисяч на місяць, жив у своє задоволення і купував собі ноутбуки.

– Це підло, – Олена обійняла подругу.

– Дуже. І знаєш, що найстрашніше? Що він не вбачає проблеми. Для нього це норма. Слухати маму, брехати дружині, жити подвійним життям.

Телефон задзвонив. Олексій. Ірина скинула дзвінок. Потім ще один. І ще.

Нарешті надійшло повідомлення.

– Іро, вибач. Я зрозумів, що не мав рації. Давай поговоримо. Я кохаю тебе.

Жінка прочитала та поклала телефон.

– Що відповіси? – Запитала Олена.

– Нічого. Поки що не знаю, що сказати.

Вона лежала на дивані подруги й думала: чи це можна пробачити? І головне питання повисло в повітрі. Що робити далі?

Повернутися та спробувати налагодити стосунки з людиною, яка не вміє бути чесною? Чи піти та розпочати нове життя?

Відповіді не було. Тільки біль, образа та розчарування, які зруйнували віру в те, що вони родина.

Як би ви вчинили в цій ситуації? Дайте слушну пораду!