– Ділянка покійного батька, значить і будинок наш! – Впевнено заявила мати. Але схибила…

Батько пішов із життя. Несподівано, раптово. Це майже завжди приходить несподівано, а коли вік ще трохи за п’ятдесят, коли людина цілком здорова.

Був здоровим, ніколи до лікарів не звертався, окрім як за довідкою для роботи. Ліг спати й не прокинувся. Ніхто не міг в це повірити.

Спадщина, спадкоємці… Ганна – дружина, Віра – старша дочка, Надя – молодша.

…Віра давно була самостійною. Ще у школі почала підробляти, завжди мала свої гроші, а не кишенькові від батьків.

Навчалася без репетиторів, все схоплювала на льоту. Завжди малювала, і не дивно, у батька пішла. Батько підтримав її бажання стати дизайнером, решта не зрозуміла.

Надя була лінивою і розпещеною дитиною. За її навчання довелося платити, безплатного коледжу їй мало, подавай інститут.

Навчання, два весілля, двоє дітей у Наді, син у Віри.

Минув місяць, як не стало глави сімейства. У Наді почалися проблеми, чоловік втратив роботу, іпотека вимагала оплати.

– Віро. А чим зараз твій чоловік займається? – Зателефонувала якось мати.

– Працює. Що це за дивні питання?

– Потрібна допомога. Наді не можна пропускати платіж по іпотеці.

– Мамо, у нас теж кредит, ми хату облаштовуємо.

– Це яку тато будував?

– Так. Усі гроші туди йдуть.

– А скільки він буде коштувати?

– А до чого зараз вартість нашого будинку?

– Дуже навіть до чого. Хочеш отримати цей будинок, тож допоможи сестрі!

– Не зрозуміла. Будинок будуємо ми, старий знесли…

– Знесли, збудували, а ділянка належала батькові, він і будівництво почав, і грошей вклав туди багато. А те, що ви доробляєте всередині, коштує не багато.

– Мамо, ти це серйозно? Ти шантажуватимеш мене будинком? Папа сам казав, що будинок для моєї родини.

– У мене усі чеки, кредит на будматеріали. Так, гроші тата теж були, але ж ви й Наді з квартирою допомогли.

– У неї труднощі, двоє дітей, допоможи й ніхто не чіпатиме будинок.

– Мамо, звідки у нас гроші? Після кредиту залишається лише на їжу. Ми поховання тата сплатили, а твоя Надя й гривні не дала, вінка не купила.

– Вона просто збентежена була.

– У збентеженні вона була від того, що зривалася відпустка. Можна було здати путівки, ще час був, а вони поїхали одразу після цвинтаря. Думаєш, я не знаю!

– Ну отак вийшло.

– Вийшло у вас.

– Батька раптово не стало, але ж життя продовжується.

– Мамо, ти так кажеш, ніби ніколи не любила тата. Я б так не змогла.

– Грошей даси?

– У нас їх нема. Просто немає!

– Добре, врахуємо все під час розподілу спадщини. Половина всього у будь-якому випадку моя. Тож будинок ділитимемо. А може я і житиму там. Частка в мене буде.

– Мамо!

– Віро, не переймайся, у нас усі чеки. Будинок ми зводили, на свої гроші. Та й ділянка твоя. Забула? Адже батько її на тебе оформив, коли стару хату знесли.

– Забула. Як мама заговорила про спадщину, то я все забула, засмутилася. Заспокойся, будинок можна вже оформляти. Все готове. Твій батько звичайно вклався, дякую йому за все, але він завжди готівкою розраховувався.

– Ти маєш рацію, в основному тут тільки наші гроші.

– Віро, навіщо щось доводити. Ділянка наша, ми будуємо. Все, що збудовано наше. Тут навіть сперечатися нема про що.

– Я розгубилася, мама завжди так каже. Спочатку здалеку починає, а потім, як стусан під дих. Взагалі не розумію, як вона збирається ділити спадщину.

– Як ділити? Зазвичай, по закону, заповіту ж немає. Дім наш, іпотечна квартира Надії. Залишається лише квартира, де мама живе.

– Чому вона про неї нічого не сказала? Не зажадала все їй залишити?

– Поки що їй тільки гроші потрібні. Тому вона й тисне на тебе.

– Не їй, а Наді! Це не нове. Її чоловік працює час від часу, кожен місяць батько доплачував за іпотеку, а тепер…

– З твоєю мамою треба розмовляти її мовою. Вона тисне, а ти факти. Вона кричить, а ти говори голосно та чітко.

– Вона звикла все тримати у своїх руках, але ти вже не на її території. Живеш ти не за її гроші, сама працюєш. У нас є факти.

– Ти у всьому маєш рацію. Але якось я не звикла проти мами висловлюватись, сперечатися з нею. Настав час починати.

– Віро, Надю. Я вас покликала, щоб обговорити все до вступу у спадщину. Ця квартира має залишитися мені. Правильно?

– Правильно, мамо. Ділити не будемо. Весь спадок мамі. Ти, Віро, згодна?

– Згодна.

– Ось це ти правильно сказала, дочко. Молодець, Віра. Вперше чую від тебе розумні слова. Усю спадщину оформляємо тільки на мене. У будинку я вам жити дозволяю, але за це ви повинні погасити іпотеку сестри.

– Дякую, що дозволила жити у нашому будинку.

– Ділянка належала батькові, будинок ви поставили там, а значить він майже мій. Не хочете платити, отже, переносьте будинок. Хочете жити – платіть! Я пропоную викупити у мене ділянку.

– Викупити? А ти не хочеш викупити у мене частку у квартирі, яка мені належить?

– Що? Як ти смієш!

– А що, ось і у Наді викупи, буде чим іпотеку закривати. Чому я маю щось викуповувати?

– А чому я, мати маю це робити?

– Це не я почала! Але! Викуповувати ми нічого не будемо! Платити теж не будемо! Будинок наш і ділянка теж наша! Ось так! Так, мамо.

– Тато, коли ви дали гроші на перший внесок для іпотеки, оформив на мене ділянку. Сказав, що у нього дві дочки, і допомога має бути однаковою.

– Ми саме шукали місце для будівництва. Воно виявилося ідеальним. Папа допоміг знести будинок, а потім ми розпочали будівництво.

– Що? Чому він мені нічого не сказав?

– Щоб ти скандалу не влаштувала. Ти ж звикла все контролювати, а ділянка була тільки його.

– Але ж він казав, що будує будинок!

– Він не брехав. Він керував будівництвом. Ми працювали. Усі документи в порядку. А щодо спадщини, я подумаю. Напевно, буду претендувати.

– А що? Надя навряд чи відмовиться, це вона зараз така добра, а як до діла дійде, то останнє забере. Раптом я вам винна буду, от і віддам часткою в нерухомості. А поки що нехай вона буде в мене.

– Ну, ти й відхопила шматок! Будинок захопила!

– Захопила? За власний кошт? Думайте, як хочете. Дякую, мамо!

У спадок вступили усі, ніхто не відмовився. Відносини Віри з матір’ю зіпсувалися. Надя теж образилася.

Вони вважали, що Віра їх обдурила, будинок збудувала, грошей не дала, та ще й від частки в батьківській квартирі не відмовилася…

Як на мою думку, вона слушно вчинила! А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!