Через війну ми забрали до нас жити сестру чоловіка. І тепер через неї у мене комплекси! Розумію, моя історія може здатися смішною, але все не так просто.
Ми з чоловіком і двома дітьми мешкаємо у великому місті. Життя наше склалося добре, вдалося гарно влаштуватися у житті. Квартира у нас велика, кожен водить свою автівку, діти мають можливість обирати, де б їм хотілося навчатися.
Менша сестра чоловіка Іра тільки два роки, як вийшла заміж. Тільки-но молоді почали якось вибудовувати своє життя – і тут повномасштабна війна.
Ірин чоловік пішов на фронт. Спочатку у ТРО, згодом навчання. Коли було прийнято рішення відправляти його на фронт, брат поїхав до них. Він запропонував сестрі жити з нами, поки чоловік буде боронити країну. Мало того, що переживатиме, та ще й буде там сама.
Під одним дахом ми живемо вже декілька місяців. Я Іринці дуже рада. Жити з нею, це як мати подружку поряд. Завжди кави є з ким випити, поговорити. Вона дуже світла і добра людинка. І дітки наші до неї тягнуться. Усе їй показують, розказують, почитати перед сном просять.
У нашому такому щасливому співіснуванні є один важливий нюанс. Іра – неймовірно талановита газдиня. А я навпаки. До нас додому ходить жіночка і прибирає, а також готує на три-чотири дні наперед. Вся інша наша їжа – поза домом або доставки. А Іра смачно готує, прибирає краще за нашу прибиральницю і навіть прасує якось професійно.
Завжди, якщо Іра нервує, вона починає займатися хатніми справами. Каже, що це її дуже заспокоює. Відпрасувала всі сорочки брату під час однієї з атак дронами. Я все розумію, але це якось виставляє мене, як дружину, у поганому світлі. Тим паче, що ті сорочки вже й були попрасовані, не так добре, але вже як вмію.
Дітки і чоловік почали звикати до млинців і омлетів на сніданок. Донька, коли пошкодила улюблені джинси, одразу саме Іру попросила їх зашити. Я б з ними не дала ради, це точно, але мене образило, що мою допомогу навіть не питали.
Іринка точно поганого на думці не має, я це відчуваю стовідсотково. Але все одно почуваюся неспокійно. Ніби не я жінка у цьому домі, ніби не я тут мати. То що ж мені робити?
- Тепер ми з тобою житимемо по сусідству! – радісно повідомила Інесі старша сестра. -…
Людмила овдовіла рано. У тридцять п'ять років вона ховала чоловіка. Синові Васі тоді шість було,…
Валентина Сергіївна сиділа на жорсткій вокзальній лаві вже другу годину. Валіза, перев'язана старим шнуром для…
Юля сиділа на кухні та з задоволенням пила чай, що охолонув. Молодший, Мишко, якому було…
— Як це — я не лечу з тобою? — Антон розгублено стояв посеред кімнати,…
— Ти впевнена, що це не помилка, Віро? — прошепотіла Анна, нервово перебираючи ремінець сумочки.…