– Діти приходять у наше життя не випадково, – відповіла Марина, обіймаючи чоловіка. – Вони самі обирають батьків, та час своєї появи. А наше завдання – просто довіритися цьому вибору

– Термін – п’ять-шість тижнів, – сказала лікар, жбурнула інструмент у лоток і стягнула гумові рукавички з неприхованим роздратуванням. – Народ жуватимете, чи знову займатимемося самообманом?

Марина промовчала, обмірковуючи почуте. Сорок два роки, четверта дитина, яка була їй зовсім не потрібна в цей момент життя.

Грошей катастрофічно не вистачало, сім’я ледве зводила кінці з кінцями від зарплати до зарплати.

Старші діти ще здобували освіту, молодша дочка тільки збиралася до школи – їй потрібні були й нова сукня, і кофтинка, і гарний портфель, не кажучи вже про численні зошити та підручники. А тут такий несподіваний «подарунок» долі!

– Лікарю, а скільки часу в мене на роздуми? – обережно поцікавилась Марина.

– Час не гумовий, люба. Чим довше тягнете, тим складніша процедура, якщо вирішите позбавитися, – відповіла лікар із професійною холодністю. – Хоча у вашому віці така оказія, це вже маленьке диво. Не всім так щастить.

– Пораджуся з чоловіком, – вирішила Марина, – послухаю, що він скаже. Удвох ми завжди знаходили правильні рішення.

– Я була сьогодні в лікаря, – обережно сказала Марина за вечерею, спостерігаючи за реакцією чоловіка. – Підтвердилося… я при надії. Шість тижнів уже.

Чоловік завмер з виделкою в руці, повільно відклав її на тарілку і пильно подивився на дружину.

– Знаєш, Маринко, що робитимемо – давай четвертого малюка. Уявляєш, як чудово вийде: два хлопчики та дві дівчинки. Повний сімейний комплект, як у старих сім’ях.

– Комплект?! – спалахнула Марина. – А існувати на що станемо? Повітрям будемо харчуватися?

Вона почала перераховувати чоловікові всі сімейні витрати: старші діти вимагали постійних вкладень в освіту, молодша дочка потребувала шкільного приладдя, і кожна гривня була на рахунку.

З кожним аргументом вона все більше зміцнювалася в думці, що четверта дитина при такому фінансовому стані та в такому віці – це просто не розсудливо.

– Розумію твої побоювання, люба, – м’яко промовив чоловік, беручи її руку у свої. – Але хіба ми не впоралися раніше? Діти – це не лише витрати, це радість, сенс життя.

– Гарні слова, – гірко посміхнулася Марина. – Завтра почну здавати аналізи для процедури. Досить нам романтики, час думати реально.

Коли всі необхідні аналізи були готові, Марину охопило несподіване занепокоєння. Їй стало нестерпно шкода маленького чоловічка, що розвивається у неї під серцем. Інтуїція підказувала – це буде дівчинка, світловолоса, гарна.

До жіночої консультації Марина діставалася переповненим автобусом у нестерпній штовханині та тисняві. На потрібній зупинці вона буквально вивалилася з транспорту.

І тут з її плеча зіслизнув якийсь ремінець – вона не одразу зрозуміла, звідки він узявся. За мить Марина скрикнула від жаху: це був ремінець від її сумочки. Злодії акуратно обрізали його та викрали сумку разом з усіма грошима та результатами аналізів.

– Господи, що це робиться! – вигукнула вона, озираючись на всі боки в пошуках злочинців.
Марині нічого не залишалося, як розвернутися і повернутись додому з порожніми руками.

Деякі аналізи довелося перездавати знову, інші вдалося відновити через реєстратуру, витративши на це додатковий час і нерви.

Вдруге, прямуючи на процедуру, Марина виходила з тролейбуса особливо обережно, але невдало спіткнулася і впала, серйозно травмувавши ногу.

– Може, це знак згори? – тихо сказала вона чоловікові, який примчав до неї в травмпункт. – Втретє піду – а що, як шию зламаю?

– Маринко, мила, а може, справді не варто? – обережно запропонував чоловік, допомагаючи їй підвестися. – Подивися, які дивні збіги відбуваються.

– Утретє спробую дійти до цього проклятого місця – взагалі можу не вижити, – з забобонним страхом подумала вона про себе. І раптом відчула незвичайне полегшення:

– Все вирішено. Дитині бути! І нехай увесь світ зачекає.

І дивна річ – душевний спокій повернувся до неї миттєво.

Малюк розвивався добре, і Марина вже точно знала, що виношує довгоочікувану дочку. Але на другому плановому УЗД немов грім серед ясного неба пролунали слова лікаря: вона запідозрила, що розвивається “сонячна” дитина.

– Вам потрібно терміново здати аналіз навколоплідних вод — амніоцентез, — сухо сказала вона, заповнюючи направлення незрозумілими літерами.

– Повинна попередити: процедура для плоду вкрай ризикована, може спровокувати втрату малюка.

– А як не робити цей аналіз? – спитала Марина тремтячим голосом.

– Тоді народ жуватимете наосліп, – байдуже знизала плечима лікар. – Ваше право. Але потім не скаржтеся на наслідки.

Марина трохи подумала і таки погодилася на небезпечну процедуру.

У призначений день подружжя приїхало до жіночої консультації разом. Чоловік залишився чекати в коридорі, а Марина пройшла в процедурний кабінет. Лікар почала прослуховувати серцебиття плода, але ритм був прискореним, не стабільним.

– Зачекаємо трошки, – вирішила фахівець. Марину відправили в коридор заспокоюватись та чекати.

– Як справи? – стурбовано спитав чоловік.

– Серце в малечі занадто швидко б’ється, – відповіла Марина, сідаючи поруч із ним на лаву. – Чекаємо, доки заспокоїться.

Через деякий час Марину запросили назад. Серцебиття плода нормалізувалося, але тепер дитина повернулася спинкою до датчика. У такому положенні забір матеріалу був неможливим.

– Знову чекатимемо, – терпляче пояснила лікар, – можливо, малеча повернеться в потрібний бік.

– Вона ніби розуміє, що діється, – тихо прошепотіла Марина.

– Діти дуже розумні, навіть в утробі матері, – несподівано лагідно відповіла лікарка. – Іноді вони краще за нас знають, що їм потрібно.

Втретє все було ідеально. Марині ретельно обробили живіт антисептиком.

На вулиці стояла нестерпна спека, і вікно в кабінеті було відчинене навстіж заради хоча б невеликого протягу.

Медсестра взяла тацю зі стерильними інструментами, і саме в цей момент у відкрите вікно стрімко влетів горобець.

Переляканий птах почав метатися по приміщенню, натикаючись на людей та медичне обладнання. Медсестра від несподіванки випустила тацю, і всі інструменти розсипалися по підлозі.

– Оце так! – Вигукнула Марина, спостерігаючи за хаосом. – Ніколи такого не бачила!

– Це просто нонсенс! – роздратовано промовила лікарка. – За двадцять років практики вперше стикаюся із подібним.

Марину знову попросили почекати у коридорі, поки медичний персонал вижене непроханого гостя та підготує нові стерильні інструменти.

– Що там за переполох? – стривожився чоловік, помітивши її ранню появу.

– Уявляєш, горобець залетів просто в кабінет і влаштував справжній переворот, – розповіла Марина. – Усі інструменти на підлогу впали.

– Маринко, послухай мене уважно, – серйозно сказав чоловік, беручи її за руки. – Це безперечно неспроста. Стільки перешкод на нашому шляху – це явний знак. Ходімо звідси прямо зараз.

– Ти вважаєш, що це згори? – спитала вона, дивлячись йому в очі.

– Я думаю, наша дитина сама обирає свою долю, – м’яко відповів він. – І ми маємо її послухати. І вони, взявшись за руки, покинули консультацію.

У належний термін Марина безнапасно стала мамою чудової здорової дівчинки.

– Подивися, яка красуня, – розчулено промовив чоловік, схиляючись над ліжечком. – Вона точно знала, що має з’явитися на світ.

– Наша маленька бунтарка, – ласкаво прошепотіла Марина, поправляючи дочці ковдру. – Вона від початку боролася за своє життя.

Цій дивовижній дівчинці зараз уже виповнилося десять років. Вона росте розумною, веселою та неймовірно цілеспрямованою – зовсім, як тоді, коли боролася за право з’явитися на світ.

– Знаєш, люба, – каже іноді чоловік, спостерігаючи за дочкою, – вона справді була нам потрібна. Просто ми тоді ще цього не розуміли.

– Діти приходять у наше життя не випадково, – відповіла Марина, обіймаючи його. – Вони самі обирають батьків, та час своєї появи. А наше завдання – просто довіритися цьому вибору.

Залишайте свої слушні думки в коментарях, ставте вподобайки!