Дівчат, хочете історію про те, як я знайшла справжню любов тільки в 39 років

Всю молодість жила з людиною, яку під кінець наших відносин навіть бачити не могла.

Мої батьки прожили в шлюбі все життя. І для них шлюб – це щось таке, що трапляється  один раз, але на все життя. Я довго жила і думала, що саме такий підхід до шлюбу єдиний правильний.

Коли скаржилася мамі на свого чоловіка, то вона втішала, кажучи, що всі чоловіки такі.

Про мого батька нічого конкретного не говорила, але натякала, що горя вхопила куди більше мого, і нічого – все життя з ним прожила!

Я розлучилася з чоловіком, коли діти були дорослими: доньці на той момент було дев’ятнадцять, а синові вісімнадцять. Колишнього чоловіка з тих пір я не бачила більше, хоча на прощання він сказав, що я ще пошкодую і “приповзу назад”.

Нікуди повзти не збиралася. Я насолоджувалася життям. Хоча зізнаюся, що перший місяць мені було прямо не по собі, коли залишалася вночі одна.

Дітей поруч не було більшу частину часу – вони жили і навчалися в інших містах.

Познайомилася з чоловіком. Хоча якщо бути більш точною, то це він зі мною познайомився. На дні народження подруги зустріла його.

Тієї круговерті з почуттями, що в молодості не було, але коли ми були поруч, то я розуміла, що це той самий чоловік, якого мені не вистачало.

Свого колишнього чоловіка я боялася, а з цим чоловіком відчувала себе потрібною і коханою.

Розписалися лише через 8 років після спільного життя.

Дуже прикро, що через рік після оформлення стосунків його не стало.

Шкодую лише про одне. Чому я не зустріла цього чоловіка на двадцять років раніше? 9 років разом – це так мало!