Для мами я весь час на другому місці перед братом, який не народився

Все частіше моя мама, як тільки у нас з нею виходять якісь розбіжності, нагадує мені про те, що мене могло б і не бути, і що, може, так було б краще. Першу дитину вона так і не виносила. Каже, що була на другому місяці, і вагітність перервалася.

Але у 35 років, через рік після цієї трагедії, мама знову завагітніла, і народилася я. Наразі мені 24 роки, про цей жахливий випадок мати мені розповіла, коли мені було десь 13 років. Для чого, я так і не зрозумію, хоча я завжди, з дитинства хотіла братика чи сестричку, але розуміла, що батьки в мене вже не молоді, і цього ніколи не станеться.

Так ось, як тільки ми з мамою починаємо про що-небудь сперечатися, або сваритися по дрібницях, то вона мені відразу нагадує мого брата, і каже: «якби з ним все було добре, я б тебе не народила, і це було краще, ніж як я з тобою, мучитися все життя».

Ось батько мене любить, йому зараз вже 77 років. У першому шлюбі дружини в нього не стало, але був син. Коли він познайомився з моєю мамою, я народилася. І коли мені було чотири роки, на жаль, його сина також не стало. І я залишилася його єдиною дитиною.

Мама також мене любить, просто по-своєму. Але все одно завжди нагадує про дитину, яка не народилася, — мовляв, була б краще вона, ніж муки зі мною. Я її не засуджую, можливо, я не така ідеальна дочка, хоча в школі проблем не було, інститут закінчила з червоним дипломом, навчаюсь у магістратурі, начебто все добре.

Але варто моїй мамі «завестися» на цю тему, так для неї я весь час встаю на друге місце перед братом, який не народився. Що робити у цій ситуації навіть не знаю. Зла не тримаю на неї, бо люблю. Намагаюся просто промовчати і проковтнути всі образи, просто здається що краще не лізти у такому стані.