Для моєї мами чоловік грошей на айфон не пошкодував, а напередодні ювілею свого батька послався на відсутність грошей. Який привіт – така і відповідь

– Батьку на ювілей що даруємо? — спитав чоловік.
– Сам як думаєш?

– Не знаю. Грошей немає, щоб гроші дарувати. Може, парфум чи добру пляшку?
– Можливо!

Грошей у нас не було з двох причин: два роки тому ми купили квартиру, а незадовго до ювілею свекра, поміняли мені машину. Якщо правда, то про свекра я навіть не згадала.

Ми із чоловіком не завжди жили добре. Діти з’явилися, коли ми жили в орендованій квартирі. Мої батьки допомагали: грошима, з дітьми, морально.

Від батьків чоловіка ми нічого не бачили. Вони прихильники твердження, що повнолітні діти самі мають розв’язувати свої проблеми!

Коли у нас з’явилася донька, свекри зателефонували, відбувшись усними привітаннями. До появи онука вони виявили більше уваги: ​​приїхали, привезли пустушку, підгузки, та дві сорочечки.

Дні народження онука та онуки вони святами ніколи не рахували. Зате, як фотографії дітей вимагати – найперші.

Свекри жили своїм життям. Купили дачу. Тільки й дзвонили нам, та розповідали про витрати на ремонт, лазню, веранду, та свердловину! Та ще відпустками хизувалися! Не до нас їм було!

Навіщо я це все? По суті, мені наплювати на гроші свекрів! Так, ми люди дорослі, батьки чоловіка не зобов’язані були нам допомагати, але який привіт, така і відповідь!

Згодом все змінилося. У нас із фінансами стало краще, у батьків чоловіка — гірше. Свекор дав дорогу молодим, – звільнили його.

Знайшов інше місце роботи, із зарплатою в десять разів менше. Свекруха ніколи багато не заробляла. Натомість наші з чоловіком кар’єри в гору пішли.

Мої батьки від нас одержують віддачу. За все те добро, що вони нам зробили, вони з лишком одержують. Гроші, подарунки, турбота, увага!

Діти їх люблять, вони люблять дітей. Свекри… Я заради них навіть з дивана не встану! Зателефонувати у день народження онука чи онуки, попросити дати їм телефон та привітати – безплатно! Але вони цього навіть не робили!

Ювілей свекра, – шістдесят років! Свекри продали дачу, пославшись на вік. Вирішили гуляти по повній, відзначивши ювілей.

Гостей покликали, ресторан орендували, співака знайшли. Нам також запрошення дісталися.
– Треба сходити, шістдесят років, як не крути, – сказав чоловік.

Я викрутилася, пояснивши, що нема чого мені там робити. Чоловік вирішив один іти, над подарунком довго не думав. Купив пляшку за шість тисяч гривень!

Враховуючи те, що на моїй пам’яті чоловік жодного разу не отримував подарунки на дні народження від батьків, вважаю, що чоловік купив хороший подарунок.

Це для моєї мами чоловік грошей на айфон не пошкодував, а напередодні ювілею батька послався на відсутність грошей.

Нема грошей, у розумінні чоловіка, це коли рахунок у банку спорожнів через купівлю машини, на карті двадцять тисяч гривень, а до зарплати тиждень.

Сходив чоловік на ювілей! Йому там матуся висловила, що батько на інший, суттєвіший подарунок розраховував!

Їм, бачите, соромно перед людьми стало: син, якого кілька разів по телевізору показували, таку дешевину подарував.

Свекрам для щастя потрібні лише вони самі! Вони у шлюбі сорок років, все ще люблять один одного, живуть душа в душу.

На єдиного сина, та онуків їхнє кохання не поширюється. Чоловік це розуміє. Для галочки – запрошення прийняв, для галочки, подарунок купив!

Коли йдеться про ювілеї моїх батьків, чоловік сам пропонує їм допомогу з оплатою заходів, досконально розпитує, що вони хотіли б отримати.

Як до нього ставляться, так він і відповідає. Я така ж! Чому, коли мої батьки останнє нам віддавали, а батьки чоловіка, почувши, що у нас проблеми з грошима, казали, що треба більше заробляти?

А самі в цей час відправлялися на відпочинок за кордон! Як уже сказала – який привіт, така й відповідь! Ви зі мною згодні?