Мені 28 років і я самотня, незаміжня, дітей немає, живу з батьками. У мене було кілька довгих стосунків та кілька романів, але я так і не зустріла серед них того, за кого захотіла б заміж. А ті, хто мені справді подобався, навіть не звертали уваги.
До 25 я не панікувала, була дуже веселою, товариською, доброю, життєрадісною дівчиною. Працювала, навчалася, вела дуже активний спосіб життя, було багато друзів, спілкування. О 25 отримавши диплом і вийшовши з університету, мене ніби вдарили обухом по голові — «я незаміжня, хлопця навіть немає». І все почалася моя депресія. Мій настрій був поганим постійно.
Наступні 2 роки я справді намагалася бути веселою, спілкуватися з людьми, ходити кудись, працювати, посміхатися. Але нічого не клеїлося, адже вся моя поведінка, по суті, самообман. Бути веселою, і вдавати, що я весела і задоволена життям — різні речі. Я відчуваю себе неповноцінною, мені соромно, що я незаміжня, адже чому тут радіти? Як можна в таких обставинах бути веселою, щасливою, задоволеною?
Мені вже не хочеться будувати кар’єру, займатися спортом і взагалі всім, що раніше я так любила. Всі досягнення стали нічим, у порівнянні з цією проблемою. Просто тому, що у мене вже все це відійшло на 2-3-10 план, мені вже не кар’єра чи досягнення потрібні, а з малюками своїми няньчитися, сім’ю створбвати.
Також я постійно в пригніченому настрої. Я розумію, що в такому стані нікого не знайду, а настрою теж нема з чого змінюватися. Коло замкнулося.
І до психотерапевтів уже ходила, все без пуття. У підсумку, зараз просто сиджу цілими днями вдома, нікого не хочу бачити, не можу спілкуватися з людьми, не можу сміятися. Їм, працюю і сплю – це вся моя діяльність. Поки що не бачу виходу з цього глухого кута.
Я б вже і забила на свою самотність, і спробувала просто жити для себе, але на тлі цього стресу я збожеволіла. Читаю усіляку літературу, спілкуватися ні з ким не можу. Повний глухий кут. Може, знайдеться якась слушна порада, хоча мало вірю
Валентині Петрівні та Аркадію Карповичу щоліта донька та зять привозили онуків. Спочатку на місяць, бо…
Вдома було тепло та затишно і, швидше за все, пахло смачним обідом. Пам'ятаю, подумав, що…
Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Ніна, моя…
- Ви знову до неї їдете? Чому не до мене? Чим я гірша? Чому я…
— Ти хоч сам розумієш, що зараз зробив? — сказала мати, ледве стримуючи лють. —…
- Вмієш ти, Любко, секрети зберігати, - сказала я доньці. - Прямо, як емальоване решето,…