Дочка дорікає мені, що я поїхала до Туреччини. Вона чекала, що я дам ці гроші внучці на лікування

Моя дочка Люда в мене зʼявилася рано, коли мені було лише 19 років. Коханий одразу вирішив відмовитися від такої відповідальності та поїхав до іншої країни. Більше я нічого про нього не чула.

Я сама сирота. Під час мого випуску з дитячого будинку квартири ще не видавали, тому довелося тулитися у комунальній квартирі коридорного типу.

Вчитися нікуди не пішла, бо майже одразу залетіла. Щоб були хоч якісь кошти для існування, я влаштувалася працювати двірником.

І так вдало склалося, що ЖЕК надавав житло. Теж кімната, теж у комуналці, але хоча б не доводилося платити оренду, та й то легше.

Працювала й бувши в положенні. Потрібно стільки було всього купити для малюка: пелюшки, пляшечки та хоча б одне брязкальце.

Під час одного із прибирань прибудинкової ділянки відчула, що тягне живіт. Так і пішла звідти до лікарні.

З донькою я мучилася 18 годин. Втратила багато сил, але з’явилася здорова червонощока красуня. Так і привезла її до цієї кімнати, а нікуди було більше. Хоч якийсь, але дах над головою.

Час минав. Виховувала доньку, працювала на кількох роботах, гроші заробляла, накопичила на квартиру. Але як я стомилася, не передати словами!

Після купівлі нерухомості я дала собі слово, що обов’язково хоча б один раз у житті з’їжджу на море.

“Людина ж я чи кін! Маю право на відпочинок!” – Постійно повторювала я про себе.

Людочка росла наймилішою дівчинкою. Світле волосся, сірі очі, чарівна посмішка. Навчалася на відмінно, завжди отримувала грамоти, медалі. Вступила на журналіста. Я дуже нею пишалася.

Тільки після першої ж сесії донька принесла в подолі. І, як виявилося, нікуди вона не вступала, а їздила до хлопця. Наречений її, як і мій свого часу, втік, і Люда на якийсь час повернулася до мене.

Під час виношування я допомагала дочці фінансово. Внучка зʼявилася на світ з дуже поганим діагнозом.

Не загострюватиму на ньому уваги, скажу лише, що лікарі попереджали Люду про потенційний ризик уродженого захворювання та рекомендували зробити аборт. Але вона нікого не послухала.

Я довго лаяла дочку за цей вчинок. Ми дуже посварилися, і вона з’їхала від мене. Ми не розмовляли близько двох місяців.

Нещодавно я гуляла у парку. В цей час мені несподівано зателефонувала Люда.

– Мамо, у мене хороші новини! Купуй торт. Сьогодні прийдемо з Настею, все тобі розповім, – натхненно сказала дочка.

– Сподіваюся, не новий заліт, – із сарказмом відповіла я.

– Мам, ні. Ти що? Давай, ми збираємось і за годину будемо в тебе, – уточнила дочка.

– Добре, чекаю.

Пролунав дзвінок у двері і я мовчки відчинила. Осад після сварки ще давав про себе знати. Пройшли ми на кухню, я почала розливати чай.

– Нас записали на операцію. Я сказала, що маю гроші. І нас вже чекають у Києві, – посміхаючись, сказала Люда.

– Як добре! Коли вирушаєте? – Зраділа я.

– Ой, та хоч завтра можемо поїхати, тільки… мам, можеш дати грошей? – попросила донька.

– У сенсі? На операцію? Ти ж сказала, що маєш гроші, – здивувалася я.

– Мені довелося так сказати, інакше нас би не записали. Та й оплачувати треба буде перед самою операцією. Я ж знаю, що гроші в тебе є, – заявила Люда.

– У мене немає грошей. Ось тільки вчора я купила квитки до Туреччини, – спокійно пояснила я.

– Так давай здамо їх, адже ще не пізно, – запропонувала дочка.

– Ні! Віра та Катя вже теж купили квитки, за три дні ми виїжджаємо. Я так давно чекала на цей відпочинок, маю ж я право відпочити хоч раз у житті! – Майже переходячи на крик, додала я.

Настя заплакала у своїй люльці.

– Знаєш, мам, я думала, що сім’я для тебе важливіша за відпочинок. Внучка хворіє, а ти до Туреччини зібралась! – тицьнула в мене пальцем Люда. – Тьфу! Ми пішли додому!

– Я тебе виростила! Я ні в кого жодної копійки не попросила, а ти все сподіваєшся на когось! Хай буде тобі урок! – крикнула я.

Більше ми з Людою не спілкувалися. Я вважаю, що мала рацію. Не подумайте, свою онучку я люблю. Але хочу, щоб дочка стала самостійною та звикла сподіватися лише на себе.

Чи може ви знаєте інші методи, як це зробити?