Дочка довела, і я її вигнала з дому

Я заможна жінка, яка має чоловіка і дочку. У шлюбі я вже багато років. З чоловіком намагаємося все робити для нашого блага, та для блага доньки.

З самого дитинства ми навчали дитину манерам спілкування та поведінки, виховували та прищеплювали інтерес до книг, до мистецтва.

Дочка виросла, закінчила університет, але займатися ні чим не хоче, та навіть не планує. Я намагалася говорити з нею, але вона нічого не сприймає серйозно.

Їй були потрібні лише гулянки з молодим чоловіком, який вів не зовсім відповідний спосіб життя.
Спочатку вона допомагала мені в хатній роботі, а потім почала все менше приділяти цьому увагу. Зараз вона навіть не прибирає постіль, та не миє за собою посуд.

Доводиться мені все робити самій. Я відчуваю себе чи прибиральницею, чи рабинею. Одного разу я вирішила серйозно поговорити з нею.

Звісно їй не сподобалися мої зауваження! Вона зі мною навіть розмовляти перестала, образилася бідненька! Сказала, що навіть бачити мене не хоче! Вона почала затримуватись у місті, а потім зовсім не ночувала вдома.

Я питала, де вона зникає ночами, а вона мене ігнорувала. Я, звісно, зрозуміла, що вона почала спати зі своїм другом.

Найцікавіше, що вона нас із батьком почала уникати. Це при тому, що ми сплачуємо її навчання, та позичили їй чималу суму грошей на власну справу! Вона навіть нам не подякувала!

Вона зайнялася бізнесом, та добре заробляла, а нам гроші так і не повернула. Навіть продукти жодного разу не принесла додому.

Вона весь час жила на всьому готовому. Навіть бізнес упав їй на голову, як манна небесна! Звісно, в цьому я вбачаю нашу провину.

Вона зовсім не готова до самостійного, дорослого життя. За неї завжди все робили, а вона тільки користувалася.

Мені хотілося, щоб вона підготувалася до дорослого життя. Вже давно настав час зрозуміти, що самостійність і раціональне використання грошей – це найперше, що потрібно зрозуміти. Ми хвилювалися за її майбутнє.

Людина повинна розуміти, що в неї є не тільки бажання, та права, а й обов’язки. Якщо діти вважають, що вони нікому, нічого не винні, то їх потрібно направити на вірний шлях, бажано ще в дитинстві.

А ось про свої права донька наша знає дуже добре! Кілька місяців вона десь блукала, а потім з’явилася на порозі нашої квартири, і заявила, що хоче жити вдома, ще й свого хлопця притягне.

Я одразу сказала їй, що нічого у неї не вийде. Щоб вона пакувала свої речі, й шукала житло. Мені набридло терпіти її витівки.Тепер я повинна була обробляти ще і її коханця!

Я вирішила, що нехай життя її вчить, якщо у мене не виходить. Коли з батьківського гнізда вилетить, то можливо це усвідомлюватиме.

Коли я збирала її речі, вона не вірила, що я так вчиню. Але коли перед її обличчям зачинилися двері, вона зрозуміла серйозність моїх намірів.

Нехай поживуть на орендованій квартирі, до цього десь же жили. От і подивиться, що він із себе уявляє. На скільки він її любить, і на що готовий? Мені було важко ухвалити таке рішення, але інакше я не могла.

То був єдиний спосіб навчити доньку дбати не тільки про себе! Звісно, я дуже переймалася, як вона впорається у цьому жорстокому світі, навіть почала вигадувати собі всякі дурниці в голові.

Я відчувала змішані почуття. З одного боку мені було навіть соромно за свій вчинок, з іншого,- я розуміла, що маю рацію. А якщо нас не стане, хто її опікати буде?

Я потрапила у скрутну ситуацію, бо не могла зрозуміти, як правильно діяти. Я навіть не знала, де вона, і хотіла її побачити. Я розуміла, якщо ввімкну задню, вона знову цим скористається.

Тому я вирішила перетерпіти все це, і мала надію, що потім вона скаже мені спасибі. Можливо хтось мене осудить, але хтось і підтримає! Я зробила те, що повинна була, і ні про що не шкодую! Як вважаєте, я маю рацію?