Дочка образилася, коли я її попередила, що якщо вона вийде заміж, я перестану фінансувати її. Каже, що я її шантажую

Дочці дев’ятнадцять років, а вона тут мене приголомшила, що заміж збирається. Забороняти не стала, але попередила, що якщо вийде заміж, то нехай розраховує на чоловіка та на себе, я фінансування припиню.

Мені здається, це нормальна вимога, а дочка образилася. Говорить, що це шантаж. А де тут шантаж? Я думаю, що все чесно.

Я з дитинства звикла давати дочці право вибору, але відразу попереджати про наслідки. У розумних межах, звісно. На що витратити гроші, ходити чи не ходити на якісь гуртки, гуляти чи не гуляти, купувати не купувати. Ну ось таке.

У дитинстві це стосувалося і їжі. Я не впихала в дитину кашу, але вона чудово була обізнана, що зараз вона може не їсти, і ніхто її насильно за столом тримати не буде. Але потім до обіду їй доведеться ходити голодною, бо жодного шматочка не отримає.

Потім був вибір в одязі – або купуємо, наприклад, кофту та джинси, але дешевше, або тільки кофту або тільки джинси, але дорожчі. І мене зовсім не зачеплять її істерики, крики та інші спецефекти.

Або з прибиранням – вона може допомогти мені з прибиранням, або я все зроблю сама, але тоді я викидаю те, що вважаю за потрібне, не питаючи її. І якщо вона щось для себе важливе потім не знайде, це буде виключно її проблема.

Думаю, методика мого виховання зрозуміла. Саму мене батьки виховували приблизно так само, з поправкою на якийсь час. І я вважала, що такий підхід дуже корисний.

Поки мої однолітки половину всього робили з-під палиці, я могла якось сама впливати на свою долю, приймати рішення та нести за це відповідальність.

Вміння не боятися рішень та вміти брати на себе наслідки цих рішень дуже допомогли мені при побудові кар’єри. Я досить швидко дійшла до керівної посади завдяки цим своїм якостям. І хотіла, щоб у моєї дочки вони теж були.

Мені здавалося, що дочка розуміє мою стратегію виховання. Принаймні проблеми з цим були лише в ранньому дитинстві, коли ми тільки починали налагоджувати контакт.

І я ніяк не очікувала, що зараз, коли дочці вже дев’ятнадцять років, вона раптом влаштує мені істерику щодо моїх умов. Хоча я в них не бачу ні шантажу, ні якоїсь дикості.

Коли донька вступила до університету, у нас був договір – поки вона не отримає диплом, я її повністю забезпечую. Тобто я оплачую навчання, одяг, харчування, розваги – все, як у школі. Потім вона вривається в доросле життя і починає плисти сама.

Дочка тоді погодилася з моєю умовою, хоча було б дивно, якби ні. Три курси ми прожили без якихось непорозумінь та конфліктів, поки нещодавно мені не було заявлено, що дочка виходить заміж.

Мені здається, що дев’ятнадцять років – це не той вік, коли варто себе пов’язувати путами шлюбу. Зарано.

Попереду стільки можливостей, які можуть повністю змінити тебе, а ти собі сама ставиш обмеження. Доньці я свою думку висловила, без істерик, заборон та погроз.

Але вона заявила, що зустрічаються вони з хлопцем вже рік, у них кохання, тому він зробив їй пропозицію, а вона погодилася. Я цього хлопця знаю, знайомі.

Він такий самий студент, навчається з дочкою на одному курсі. Хлопець хороший, перспективний, але поки що нічого не має за душею, звичайно ж, через вік.

Нареченого також утримують батьки, з якими він живе. Знаю, що він десь підробляє, тож вони й в кафе ходили, і в кіно, і влітку навіть відпочити з’їздили.

Дочці я давала грошей, а він заробляв сам, як мені сказали. Загалом нормальний дев’ятнадцятирічний хлопець. Але куди весілля…

Насамперед я уточнила, чи не в положенні дочка. Це було найбільш логічним поясненням такого поспішного рішення. Але мене заспокоїли, все нормально, дітей поки що не передбачається.

Забороняти щось, як я вже сказала, не в моїх правилах, тому я висловила дочці свої думки, що їм поки що рано одружуватися, але я палиці в колеса не вставлятиму.

Але попросила врахувати, що з моменту одруження моє забезпечення повністю припиниться. Я залишу за собою право дарувати їй подарунки, але це буде саме право, а не обов’язок.

Одяг, житло, харчування та інші свої витрати донька та її чоловік мають сплачувати самостійно. Я ще готова оплачувати один із двох семестрів на рік, другий нехай оплачує сама чи її чоловік.

І тут дочка впала в істерику, на яку я ніяк не очікувала.

– Ти мене шантажуєш! А як це ще назвати? Або ти живеш за моїми правилами, або я перестаю тобі допомагати! Це саме шантаж! Ти хочеш, щоби все було по-твоєму!

Я спробувала пояснити, що, коли виходиш заміж, то вирішуєш створювати свою власну сім’ю. А окрема сім’я має мати окремий бюджет, окреме житло, і окреме все, щоб до них ніхто не ліз. До того ж допомагати та забезпечувати це різні поняття.

Нині дочка повністю на моєму забезпеченні. А після весілля цим має займатися або вона сама, або чоловік, а я за потребою готова допомагати. Але якщо ця потреба стане постійною, то вибачте.

На жаль, дочку я ні в чому не переконала, вона образилася на мене. Вже кілька днів не ночує вдома, на мої дзвінки не відповідає.

У її нареченого я дізналася, що вона живе у нього з його батьками.

Мені не зрозуміти її реакції та висновків, які вона собі зробила. Мені здається, це дивно, коли молодь одружується, але продовжують повністю фінансово залежати від батьків.

Про яку самостійність може йтися? Та й навіщо в такому ранньому віці одружуватися? Зустрічайтеся, живіть разом, кохайте один одного, але якщо вже вирішили одружитися, а це дорослий вчинок, то будьте ласкаві й відповідати за нього вже по-дорослому.

Alina