Дочка вигнала нас до своєї сестри, хоч сама зі сльозами просила приїхати.

Нам із чоловіком вже далеко за сімдесят років. Обидва на пенсії, виростили двох дочок і нарешті живемо на втіху. Наші доньки вже давно дорослі, мешкають далеко від нас закордоном.

Кілька місяців тому ми вкотре зідзвонилися зі старшою дочкою по відеозв’язку. Вона з нашою онукою і вже двома правнуками майже одразу почали розповідати нам, як вони сумують за нами.

Треба сказати, ми досить часто їздили до них у гості, хоч вони й мешкають досить далеко. Ми пенсіонери, для нас це навіть розвага. Але останніми роками подорожувати на такі далекі відстані ставало дедалі складніше. Все-таки вік дається взнаки.

Та й няньчитися з правнуками надто довго ми не могли. Тому, коли ми два місяці тому повернулися додому після поїздки, вирішили, що наступного разу поїдемо туди щонайменше за пів року.

І ось зідзвонившись вкотре з донькою та онукою, ми знову почули запрошення у гості.
Коли ми натякнули дітям, що дуже втомилися минулого разу і приїдемо пізніше, вони одразу стали темнішими за хмари. А за підсумками взагалі розплакалися. Ми з чоловіком завжди розуміли, що це маніпуляція з їхнього боку, але все одно йшли на поступки.

Ось і на цей раз ми погодилися приїхати. Але поставили свою умову. Якщо нам доведеться так швидко знову їхали в таку далечінь, то ми затримаємось на довше, щоб їхати не дарма. Дочка з онукою були дуже раді.

Перші два тижні (приблизно стільки ми завжди у них гостювали) все йшло чудово. Ми спілкувалися з улюбленими дітьми, няньчилися з правнуками, а вечорами проводили час на свіжому повітрі. Втомилися трохи, але намагалися більше відпочивати, а не цілими днями сидіти з дітьми.

І ось ще через якийсь час ми почали сильно відчувати, що заважаємо. Жили ми у квартирі доньки та її чоловіка. І наш зять явно не готовий був до того, що ми затримаємося так надовго.

Одного вечора я випадково почула його розмову з нашою дочкою. Він пред’явив їй те, що вже майже місяць нас годує і взагалі витрачає на це чималі гроші. А потім поцікавився, чи не хочемо ми теж у грошовому розумінні взяти участь у покупці хоча б їжі.

Я була в шоці та одразу ж розповіла про це чоловікові. Дожилися, наші родичі вважають нас нахлібниками! Так, ми нізащо не платили, коли приїжджали у гості. Але на те ми й гості! Дочка ніколи не просила у нас гроші за щось. Та й коли вони приїжджають до нас, ми завжди й годуємо і всюди возимо власним коштом.

Чоловік порадив мені не розповідати дочці, що я випадково підслухала їхню розмову з чоловіком. Але вона не змусила мене довго чекати, і наступного ж вечора завела розмову сама.

Дочка уточнила, чи не хотіли б ми з батьком погостювати у нашої другої дочки? Там нас теж дуже чекають і завжди сумують за нами.

– Свєта, так і скажи, що ми вам просто набридли. Ми поїдемо до твоєї сестри, жодних проблем. Але коли ви наступного разу почнете плакати на камеру, ми не будемо реагувати. Зрозуміла! – суворо відреагувала я.

Дочка, як і завжди, кинулась у сльози. Почала пояснювати, що вона дуже хоче, щоб ми гостювали довше. Але її чоловік вже починає дратуватись. А в онуки повний будинок дітей, тож там нам і самим буде не так вже зручно жити.

Я була так ображена на неї, що навіть не почала відповідати на ці пояснення. Ну що це за егоїзм такий? Як можна не розуміти, що нам вже багато років? І їздити сюди-туди через ці кордони нам дуже складно?

У результаті ми поїхали до іншої дочки, і в неї гостювала досить довго. А коли повернулися додому подзвонили старшій дочці та почули все те саме, що й минулого разу. Прохання приїхати, розповіді про те, як усі за нами скучили.

Але з того часу сльозами нас вже було не переконати. Відмовляти було складно, але ми одразу дали зрозуміти, що приїдемо тоді, коли вважатимемо за потрібне. І коли це буде зручно для нас. А то диви звикли до безкоштовних няньок, ганяють нас туди сюди, ще й рахують скільки ми їмо та пропонують скинутися!