Доглядальниця для мами…

Люба та Михайло їхали на зустріч із родичами. У батьків Люби було четверо дітей, – двоє синів, дві дочки. Люба наймолодша, а ще Сашко, Маша, Дмитро.

Люба здогадувалася, про що збиралися говорити родичі. Тиждень тому мати потрапила в лікарню з інс ультом. Наслідки були тяжкі, знайшли її пізно. Це добре, що сусідка шум зчинила.

Вони щодня гуляли разом. А тут вона не вийшла, на дзвінки не відповідала, хоч має бути вдома. Мелодія дзвінка чулася з-за дверей.

Тоді сусідка спромоглася викликати тільки Любу, більше ніхто не відповідав, хоча телефони були залишені всіх, про всяк випадок. Люба взяла таксі, одразу викликала швидку, але час було втрачено.

Усі зібралися у квартирі матері.

– Нам треба вирішити, що робитимемо з мамою. Хто з нею житиме. Усім має бути ясно, що доглядати повинні дочки, – почав Олександр, – Марія та Люба.

– Я не можу приїжджати до мами, на мене онука залишили на певний час. Він школяр, уроки, гуртки. У батьків іпотека, вони гроші заробляють, контракт підписали. Треба доглядальницю знайти, – одразу відмовилась Маша.

– Маріє, а ти знаєш скільки за годину коштує доглядальниця? За годину! А мамі треба на постійній основі, із проживанням. Гарну!

– А що це буде дуже дорого?

– Дуже, і краще, щоб вона була з медичною освітою.

– Так у нас Люба медсестра. Майже.

– Маша, я ветеринар.

– Але уколи ти можеш робити, я й говорю – майже. Казали тобі, що треба на справжнього лікаря вчитися, а ти все про кішок, собачок.

– Не відволікайтесь. Якщо Марія не може, то залишаєшся тільки ти, Любо. З мамою треба знаходитись постійно.

– У мене робота. І робота зовсім в іншому районі. Мені до мами діставатись майже годину.

– А не треба діставатися, жити треба з мамою. Ми всі працюємо, а тобі треба взяти відпустку для догляду за хворою людиною. Переїхати сюди.

– А чоловіка я залишу?

– Переїдете разом. У вас діти дорослі, дітей не підкидають. Вас нічого не тримає. А ще краще – матір до себе перевезіть. А квартиру ми поки що здамо, гроші поділимо.

– Якщо мамину квартиру здамо, то гроші можна витратити на її реабілітацію. Витрати очікуються великі.

– Цього буде багато. Чверть оренди на памперси цілком вистачить. Питання вирішено. Ти, Любо, перевозиш матір до себе, з лікарні сама забереш, нема чого там натовпом приїжджати. А тепер треба квартиру підготувати. Збери речі мами, а решту зараз розділимо.

– Розділимо? Я правильно зрозуміла? Мама ще…

– Люба, не будь наївною. Мама вже ніколи не буде колишньою. Їй це не треба. Залишимо меблі та найнеобхідніше, щоб здати квартиру, решту вивеземо.

– Я не проти забрати тещу, вона всім нам багато добра зробила, але ділити все це зараз неправильно.

– Багато ти розумієш, ви наймолодші, слухайте, що вам кажуть. Збирайте речі, кожен приїхав машиною, все відразу й вивеземо.

– Чим швидше звільнимо все тут, тим швидше здамо квартиру. Останнє я беру на себе. Гроші від здачі особисто кожному переказуватиму. Не сидіть, час діяти.

Люба збирала речі матері, що могло стати в пригоді. Вона навіть не уявляла, що брати. Постільну білизну, улюблений кухоль, – чи зрозуміє мама.

Цінних речей не було. Важко уявити, як би ділили золото, якби воно було. Єдині сережки були на мамі завжди, з ними її й забрали.

– Телевізор забираю я. Це наша сім’я їй на ювілей дарувала, – сказав Дмитро. – А ти, Любо бери мікрохвильову піч, мати нею майже не користувалася.

– Ви й пральну машинку купували, але її треба для мешканців залишити. Кавоварка твоя, Машо. І чайник також. Хто купив, той те й забирає. Саню, картини братимеш?

– Сервізи та посуд треба поділити, – сказала Марія. – Я собі вже обрала.

Любі сервізу не вистачило, вона взагалі була в повній розгубленості. Якби не Мишко, то вона просто пішла б. Він допоміг зібрати речі, що подавала Люба.

– Весь одяг матері забирайте, мешканцям він без потреби, – сказав Олександр. – У вас будинок, місця багато.

Люба забрала. Мати то в неї буде, а от чи потрібний їй буде цей одяг. Квартира спорожніла.

– А тепер треба все вимити та сфотографувати. Приступайте, нам час їхати, – сказав Олександр.

– Ми також часу досить втратили, – кинув Дмитро і пішов із дружиною до виходу.

– А мені час онука забирати, – промовила Марія.

– Стоп, – зупинив усіх Михайло. – Або всі прибирають, або ми теж йдемо.

Пішли всі після спільного прибирання, їм на все двадцяти хвилин вистачило.

Мати жила у будинку молодшої доньки вже два місяці. Діти не приїжджали. Рухалася вона погано. Михайло привіз інва лідний візок, полегшало.

Можна було навіть у сад її викотити. Було тяжко, важко і зовсім не звично. Мати не говорила, але видно було, що вона переживає з цього приводу. Люба не завжди вгадувала її бажання.

– Моя мама хоче з тобою поговорити, – сказав Мишко. – Я придивлюся тут. Вона на тебе в будинку чекає.

– Ольга Опанасівно, я не помітила, як ви прийшли. Зараз поставлю чайник.

– Ти присядь, послухай. Адже я так само за матір’ю доглядала, а потім брати приїхали. Ніхто не допомагав, а спадщину рвали на частини.

– Ніхто з них не впізнавав сктільки витрат було, а головне сил. Мене тоді ще звинуватили у присвоєнні пенсії матері. Прикро було до сліз.

– Я пенсію присвоювала, отже, і права не мала на її спадок. Вони на мене тиснули, тільки закон вирішив інакше. Спадщину розділили рівними частинами.

– А от, якби я всі чеки надала, було б інакше. Не знаю як, але… що тепер казати. Мені про це вже згодом сказали. Мені Мишко розповів про твоїх. Невдячна це справа.

– Ніхто з них дякую не скаже, а ти молодець, не відмовилася від матері. Ти просто чеки всі збирай, може знадобляться. Все збирай.

– Якби не Мишко тоді, я б і не знала, що робити.

– Мишко у мене гарний. Він мені тоді допомагав. Не хотілося б бути на місці твоєї мами, але він мене не покине, я знаю.

– Ми вас не покинемо.

– Дякую, Любо. Ти тримайся і пам’ятай, що я казала.

Час минав. Люба навчилася розуміти матір. Стало трохи легше. Мати вже змирилася зі своїм становищем. Після реабілітації вона почала говорити, зовсім небагато, по складах.

Все оплачувала Люба. Ніхто не скинувся матері на санаторій, хоча Люба повідомила всіх. Нікому не потрібні були витрати на матрац матері, на візок для неї.

А на засоби з догляду й пенсії вистачало, мабуть, ще і залишалася, – вирішили всі. Олександр так і не переказував гроші, четверту частину від здачі квартири. Обіцяв пізніше, якісь у нього проблеми. Нікому не переказував.

Минуло шість років. За ці роки брати й сестра до будинку Люби приїхали разів по два кожен. Пів години спілкування з матір’ю було для них надто багато.

– Люба, ти дзвони сама, якщо що, – на прощання кожен говорив схожі слова.

Люба зателефонувала всім. Мати пішла із життя. Похорон. Поділ спадщини.

– Квартира моя, я останні роки її доглядав, ремонтував. Вклався у неї капітально, – Заявив старший брат. – Це буде справедливо, тим більше там зараз живе мій син.

Усі почали обурюватись, ніхто й не знав, що син Олександра давно зайняв квартиру бабусі.

– Сашко, а нам що? Тобі квартира, Люба користувалася пенсією, а ми взагалі без усього. Квартиру ділимо або виплачуй нам частки, – обурилася Марія. – А у мами з пенсії накопичення залишилися?

Люба слухала та дивувалася. Мала рацію свекруха, ох як мала. І вона Люба має рацію, що послухалася її поради. Усі чеки в одній папці.

– Пишіть відмову від спадщини, а я вам потім гроші скину.

– Як обіцяв від здачі квартири? – Запитала Люба. – Ти ж не для мене обіцяв, а для матері на памперси.

– Ти про що? Не було такого, – відповів Сашко.

Мирно поділити не вдалося. Усі сперечалися, ділили. Олександр казав, що всім передавав гроші готівкою. І матері привозив багато разів. Всі приїзди були записані, свідки були, а грошей не було.

– Ти про що? Не було такого, – відповіла Сашкові Люба.

Квартиру ділили на всіх, але не тому, що всі хотіли. Папери та чеки стали в пригоді. Довелося продати спадщину, грошей, щоб виплачувати частки рідні, Олександр не мав, боргів і так було багато.

Брати та сестри не спілкуються. Олександр ображається на всіх, усі на Любу. Рідкісні вітання у свята, без зустрічей, без спілкування. Може колись буде інакше, але поки що так. Як кажуть, – від добра добра не шукають…

Можливо для когось ця ситуація знайома? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!