Донька пішла зовсім із дому. Я намагалася її зупинити, вибачалася, але вона сказала, що ненавидить мене

Моїй дочці Лесі п’ятнадцять років, а синові Денису дванадцять. Любимо ми їх однаково, але ось донька чомусь вирішила, що ми їй менше приділяємо уваги. Останнім часом не слухається, почала грубити, сидить у своїй кімнаті в навушниках, слухає музику, іноді до неї не достукаєшся.

Дочка нічого не хоче допомагати по дому, до магазину сходити не допитаєшся, залишає постійно немитий посуд. У її кімнаті такий безлад, що іноді я не витримую, починаю сваритися, вимагаю, щоб зробила прибирання, але марно.

Одного разу я зі злості, каюсь тепер, що не стрималася, викинула всі її речі на підлогу і змусила скласти в шафу, але виявилося, що чистий одяг перемішаний з брудною білизною. Вона одяглася і пішла зовсім із дому.

Я намагалася її зупинити, вибачалася, але дочка сказала, що вона мене ненавидить. Я ще сподівалася, що вона повернеться увечері, але потім зателефонувала мама її подруги і сказала, що Леся у них, щоб я не хвилювалася.

Мені було соромно перед нею, її дочка вдома, а моя пішла, і тепер у них. Але все одно вдячна, що зателефонували та прихистили Лесю. Коли чоловік поїхав за нею, дочка категорично відмовилася повертатися і ми вирішили, що вона поживе у бабусі, моєї свекрухи, яка, звичайно ж, послухавши онучку, стала звинувачувати нас у всьому: «не можете до дитини знайти підхід».

Потім дочка на дзвінки не відповідала, а дзвонити свекрусі я не хотіла, але все ж таки не витримала і через два тижні поїхала до них. Думала, що все обговоримо, сподівалася, що за цей час вона теж зробила хоч якісь висновки.

Леся ще була в школі, а на моє запитання, як вона, свекруха повела мене у ванну і показала в мисці намочену Лесіну білизну, сказавши: «Так стоїть вже дня чотири, я сто разів говорила, потрібно випрати, але вона сказала, що сама знає, що їй робити».

Свекруха знову стала мене звинувачувати, що я не навчила нічого, що втратила дитину. Що я могла їй відповісти, я знаю, що винна сама, все часу немає на нормальне спілкування з дітьми, одягнені та нагодовані та добре. А виявилося, що цього мало. І як тепер налагодити стосунки з донькою? Поговорити так, щоб вона не образилася, а зрозуміла, що я хочу їй тільки добра. Чи це перехідний вік і само пройде?