Дорога свекруха, запрошую вас на наше розлучення

Коли син відчинив двері, Людмила з порога злякано запитала:

– Ти один?

– Так… – здивувався Євген.

– А Оксана?! Де ж вона? Вона що вже пішла?

– Ну, звичайно… – син з подивом дивився на матір.

– Значить, я не встигла… – приречено сказала Людмила, пройшла до кімнати та стомлено присіла на куток стільця. – Значить, запізнилася…

– Мамо, щось трапилося? – спитав син у тривозі.

Людмила подивилася на нього похмуро і нервово промовила:

– А що, хіба нічого не сталося? Все гаразд, так? Ти задоволений?

– А що, хіба все погано?

Син теж сів на диван і знову насторожено спитав:

– Мамо, поясни, що все це означає?

– Ні, це ти мені поясни, синку, що ось це ось означає?!

Людмила полізла в кишеню своєї куртки, дістала звідти листівку з квіточкою на лицьовій стороні, і простягла її Євгену:

– Сьогодні вранці я виявила це у своїй поштовій скриньці. Запрошення на розлучення.

– Запрошення?

Євген почав читати текст на звороті листівки, написаний звичайною ручкою: «Дорога свекруха, запрошую Вас на наше розлучення! Ваша невістка Оксана!»

Син, ошелешений, пробігся ще раз по тексту очима, потім дивився на маму:

– Ти хочеш сказати, що це лежало у поштовій скриньці?

– А ти хочеш сказати, що твоя мама сама написала листа?

– Невже вона все сприйняла серйозно? – сам собі запитав син.

– Хто сприйняла?

– Оксана…

– Так… – грізно блиснула очима Людмила. – Тепер, сину, поясни мамі, що все це означає? У вас дійшло діло до розлучення? Ви ж ще рік не прожили разом. Де зараз Оксана? Куди вона пішла?

– Мамо, заспокойся, – невпевнено посміхнувся син. – Вона пішла на роботу… Здається… У всякому випадку, сьогодні вранці у нас з нею все було як завжди. А ця листівка… Швидше за все, це такий жарт…

– Нічого собі жарт! Женя, а ну, швидко кажи, через що у вас це сталося?!

– Та нічого особливого, – неохоче почав розповідати син. – Це через борщ…

– Через борщ? Який ще борщ?

– Звичайний. Оксана вчора приготувала борщ. Вперше приготувала. Ну і я, це… борщ трошки розкритикував.

– У сенсі? Ти що, переймаєш погані звички свого тата?

– Мамо, ну реально борщ у неї вийшов так собі … Не смачний. Не такий, як у тебе.

– Де він?

– Хто?

– Борщ!

– У холодильнику. Оксана хотіла його спочатку вилити, але потім на зло мені сказала, що поки я його не з’їм, вона нічого іншого готувати для мене не буде.

– Правильно вона сказала.

– А я сказав, що я його все одно їсти не буду. А якщо вона нічого готувати не буде, я подам на розлучення. Ну жартома ж я це сказав, мам, жартома.

– А ти її про це попередив?

– Про що попередив?

– Що це жарт?

– Угу … Потім … Коли ми вже конкретно посварилися.

– Уууу… Весь у батька… Діставай із холодильника борщ.

– Навіщо?

– Зараз ми з тобою його їстимемо. Зрозумів?

– Не буду я його їсти. Несмачний він.

– Я тобі зараз дам – не буде він!

Людмила, грізно дихаючи, пройшла на кухню, знайшла там каструлю з борщем та поставила її на вогонь.

– Ходи сюди! – майже закричала вона із кухні.

– Ну, мамо… – як маленький вигукнув син.

– І не просто ходи сюди, а ще й із ключами від нашої квартири.

– Навіщо це? – стривожився син.

– Тягни сюди ключі, кажу.

Коли Євген з’явився на кухні з ключами від батьківської квартири, Людмила взяла їх та засунула до своєї кишені.

– І що це означає? – скривджено спитав син.

– А то й означає. Сідай за стіл.

Вона поставила на кухонний стіл дві тарілки, наповнила їх розігрітим борщем і першою узятися до їжі. З’ївши кілька ложок, вона сердито дивилася на сина.

– Ти хочеш сказати, що цей борщ не можна їсти?

– Можна… – впалим голосом відповів син. – Але ж у тебе він набагато смачніший…

– Твоя дружина приготувала чудовий борщ! – Закричала вона раптом на сина. – А в мене він смачніший тільки тому, що я його готую двадцять років поспіль. Швидко взяв ложку і почав їсти!

П’ять хвилин за столом чулося тільки човгання і сопіння. Після того як син спустошив тарілку, він сподівався простягнути до матері свою долоню:

– Мам, я все з’їв, давай ключі назад.

– Ні, любий мій, – усміхнулася вона, – так просто ти їх не отримаєш.

Спочатку виконаєш домашнє завдання.

– Яке ще завдання? – злякався син.

– І не одне…

Вона підвела голову вгору і показала рукою на книгу «Про здорову та смачну їжу», яка лежала на холодильнику.

– Дай мені цю книжечку.

– Навіщо?

– Треба.

Син з побоюванням простяг Людмилі книгу, і вона відразу ж відкрила її на сторінці зі змістом:

– Слухай, синку, уважно. У неділю ми з батьком прийдемо до вас у гості, і ти маєш власноруч приготувати до столу такі страви.

– Я? – перебив син. – З якого дива? У мене є дружина!

– Запам’ятай, які страви готуватимеш, шановний, – суворо сказала Людмила. – А якщо не приготуєш, у батьківській хаті можеш більше не з’являтися. Оксані я зараз подзвоню і попереджу, щоб не надумала замість тебе готувати. Хай тільки допомагає, на кшталт картоплі почистить… І борщ я її похвалю. А то… Захотів він, бач, борщу як у мами… Проживи спочатку двадцять років із дружиною, потім криви обличчя. Тобі все зрозуміло, сину?

– Зрозуміло… – похмуро відповів Євген.

– І спробуй тільки схалтурити. Твій татко тебе з тельбухами з’їсть. Адже він у нас, ти знаєш, поїсти любить смачно…

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!