– Ну що, свідоцтво про шлюб все ж таки міцніше, ніж співмешкання? – Насміхалися з Наді мужики

– Я на тридцять років закінчення інституту не піду, у мене потім депресія буде. Нехай ідуть ті, хто щороку ходили, їм не помітно, як вони змінилися, – на дзвінок єдиної подруги прокричала в телефон Надія.

– А ти як зараз виглядаєш, що так боїшся? – здивувалася Маргарита. – Ми ж ніби з тобою років п’ять тому зустрічалися, і ти нічого так собі, нормальна була. Сильно погладшала чи що?

– Та до чого тут це, просто не хочу і все, не вмовляй, Рито!

Надя вже хотіла завершити розмову, сподіваючись, що Рита її зрозуміла, і далі телефонуватиме іншим за списком. Але цього разу подруга вчепилася в неї залізною хваткою,

– Надя, у нас і так ряди вже порідшали.

– Що, хтось богу душу віддав? – Надя мимоволі жахнулася, вона хоч і вважає себе вже не особливо молодою, але не настільки, щоб їхні однолітки почали інший світ опановувати.

– Та ні, ну до чого тут це, просто дехто з країни звалив. А покійний у нас Андрій Кущ, ще двадцять п’ять років тому, зовсім молодий, я тобі це вже говорила.

– Тож не брикайся, збирається весь наш потік, чотири групи, а на ділі всього тридцять людей буде. Ти ж свого сина одружила нарешті? Ну от, можна і відірватися трошки.

Маргарита ще щось говорила, а Надя знову згадала Андрія Куща. У нього завжди були темні кола під очима і важкий погляд, і хлопці з групи вважали його слабаком.

А виявляється в Андрія було слабке серце. Він добре вчився, мріяв збудувати гарний вантовий міст у своєму містечку, але нічого не встиг. А що вона встигла, Надя?

Закохалася в Ігоря, який працював бригадиром будівельників, куди й вона пішла працювати після диплома. Він працював у їхньому місті вахтою, а потім їхав до себе додому.

Вони довго зустрічалися, Ігор навіть перед усіма її дружиною називав. Говорив, що цивільний шлюб – це показник справжнього кохання. Так люди живуть не тому, що у них є свідоцтво про шлюб, а просто з кохання…

А коли Надя зрозуміла, що чекає на малюка, то збіглося, що Ігор на вахту не приїхав. Виявилося, що у нього троє дітей, а дружина захворіла. Ігор звільнився через особисті обставини, навіть їй не повідомив.

Ну а Надя зрозуміла, що не зможе щось вимагати від чоловіка з трьома дітьми та хворою дружиною.

І вона теж пішла з будівництва, доки ніхто не зрозумів нічого. Правда хтось із мужиків жартував наостанок:

– Ну що, свідоцтво про шлюб все ж таки міцніше, ніж співмешкання?

Але Наді було вже все одно, вона пішла працювати поряд з будинком у продуктову крамницю, куди її влаштувала знайома з їхнього під’їзду. Вони домовилися, що Надя, навіть коли стане мамою, два дні працюватиме.

Її мати погодилася сидіти з Дімкою, раз донька така недолуга і таку гарну роботу втратила!

– Ти ж сама мене такою виховувала! – все ж таки крикнула їй Надя, коли мати зовсім дістала її.

– Так я сподівалася, що хоч ти порядна будеш, навчання твоє на денному на своєму горбі тягла, а ти, Надько, недолуга! – репетувала мати.

– Яке коріння, таке й насіння, що ти хотіла? – відповіла Надя, і одразу пожаліла матір…

Потім вони обійнялися і плакали разом, але, який сенс. Куди тепер подітися…

Тому, коли на п’ять років закінчення інституту їй дзвонила Рита і кликала на зустріч, Надя звичайно не пішла.

Вони там будуть про сім’ю, про роботу розповідати, фотки один одному показуватимуть, а Надя у трьох місцях підлогу миє. У під’їздах житлового будинку, у школі та в дитсадку. Про що їй із ними говорити?

А точніше, про що їм говорити з нею…

Заради Дімки вона була готова на все, він був її єдина втіха.

Тим більше, що мати, коли Дімка пішов у садок, вирішила, що вона виконала свій обов’язок. І поїхала до сестри в село, пославшись на те, що в місті вона погано почувається і їй потрібне свіже повітря.

А Наді за кілька років несподівано пощастило, її раптом взяли за фахом на пів ставки. Діма саме пішов до школи й вона тепер все сама встигала, навіть сина забирала з продовження одразу після обіду, і сину багато хто заздрив.

Потім до Наді почав залицятися чоловіка з роботи, але вона відразу припинила його наміри. У неї син, і йому синові чужий дядько вдома не потрібен. Батька він не замінить, тільки проблем не оберешся.

Надія на роботі несподівано добре себе виявила, і коли син підріс, вона навіть непогано почала заробляти, вийшла на повну ставку на інженерну посаду.

Але завжди себе почувала неповноцінною, навіть зовні була забита. Одягалася скромно, волосся не фарбувала, а після сорока вже й сивина з’явилася.

Їй здавалося, що вона не має права бути щасливою, раз жила з одруженим і мало не забрала батька у трьох дітей.

Не можна яскраво одягатися, фарбуватись і бути помітною, інакше знову хтось може покласти на неї око.

А у щасливий результат відносин Надя вже не вірила. Та й довкола повно розведених, а вона вже нічим їх не краща, якщо не гірша…

Дімка її виріс на подив вдячним, жертовність матері його не зіпсувала.

Він їздив на літо в село до бабусі Іри та її сестри, і допомагав там їм у всьому.

Копав грядки, садив з двома бабками картоплю, буряки та моркву. Полов і поливав, а восени копав картоплю і допомагав закривати бабусям банки з соліннями та варенням.

Змалку син був міцним і колов дрова, спритно складаючи поліна в дровник. І навіть мати тепер уже говорила Наді, що це просто щастя велике, що у неї такий синочок виріс, а в неї, з самотньою її сестрою Лізою – коханий онук…

Ну і яке тепер Наді кафе та зустріч з однокурсниками на тридцять років закінчення інституту…

Всі ці до болю звичні думки пролетіли в голові Наді за лічені секунди.

І вона почула, як Маргарита її наполегливо питає:

– Ну, ти запам’ятала? Кафе навпроти гуртожитку, наступної п’ятниці о третій годині дня. Приходь, хоч мені буде з ким побалакати, а то теж ні з ким, прийдеш?

Голос у Рити зненацька здригнувся і Надя, сама не знає чому, погодилася:

– Так, я прийду…

Поклавши телефон на стіл, вона вже пошкодувала про дану обіцянку. Підійшла і подивилася на себе в дзеркало і знову взяла телефон до рук. Треба зателефонувати до Рити та сказати, що вона випадково погодилася.

Але номер старости весь час був зайнятий, а Наді раптом стало ніяково…

Вже пізно ввечері вона відчинила гардероб і дістала синю сукню, яку купив їй син на своє весілля.

Дімка з Наташею тоді її ледве вмовили, невістка разом їздила з Надією в торговий центр і просто замучила її примірками.

І нарешті ця синя сукня сподобалася всім, навіть Наді. Вони там же і туфлі їй підібрали, а потім Наталка відвела її в салон, де їй волосся пофарбували й зачіску зробили.

Це було рік тому, Діма з Наталкою живуть окремо, і вони щасливі.

А сивина знову відросла, нема для кого їй чепуритися, якось ніяково Надії себе прикрашати.

Волосся Надя все ж уклала і сукню синю одягла, що вона висить у шафі. Губи трохи підфарбувала, але потім стерла серветкою – надто вже зухвало.

У кафе було гамірно і людно, коли Надя підійшла до призначеного часу. Рита її відразу помітила і підскочила до неї, – Надько, та ти красуня, як же я рада тебе бачити!

Сама Маргарита трохи погладшала, але її це не псувало, а навіть навпаки, якось молодше робило.

Вони поговорили, сидячи за столиком, потім Риту хтось відволік і Надя просто пила сік, дивилася на всі боки та слухала музику.

Тим більше, що хтось дуже постарався, і лунали пісні тих часів, коли вони ще були студентами. Були ще зовсім молодими та мріяли про те, як чудово вони житимуть.

– Чи можна запросити вас на танець? – Почула Надя крізь гучну музику чийсь голос. Вона підвела голову й одразу його впізнала.

– Це був Льоша Сєров із паралельної групи. Він на третьому курсі одружився, а Надя про це жалкувала, їй цей хлопець тоді подобався.

– Надя, яка ти стала гарна, я вперше прийшов на зустріч однокурсників і нікого тут не впізнаю, а тебе одразу впізнав!

Льоша подав їй руку і Надя не відмовилася, встала і пішла з ним танцювати, спіймавши на собі здивований погляд Рити, що повернулася до їх столика.

Вони танцювали кілька танців поспіль і обоє мовчали. Потім Льоша несподівано спитав її:

– Надя, можна я тебе проведу? Відразу скажу, що я давно в розлученні, але якщо на тебе чекає вдома чоловік, то … просто проводжу, тому що вже пізно…

Льоша провів Надю додому, але наступного дня вони знову зустрілися і більше вже не розлучалися.

Сукню та туфлі на весілля Наді допомагала підібрати Наталя. Вона вже трохи округлилася, скоро Надя стане бабусею. І їй було ніяково, що вона – наречена.

Надія дозволила собі стати щасливою

А Наталя їй шепнула:

– Надія Сергіївно, ви, виявляється, така гарна! Ми так із Дімкою за вас раді, а щасливою бути можна у будь-якому віці, це не забороняється!

– І справді – вже сидячи за весільним столом, подумала Надя й осяяним поглядом подивилася на свого чоловіка Олексія – Тепер і мені напевно можна.

Надія нарешті пробачила себе, і дозволила собі бути щасливою…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.