Довелося їхати та доглядати свекруху, бо ніхто з трьох її дітей чи улюблених зятів-невісток не захотів цим займатися

Довелося їхати та доглядати свекруху, бо ніхто з трьох її дітей чи улюблених зятів-невісток не захотів цим займатися.

Кого свекруха найбільше не любить з усієї родини? Правильно мене. Хто поїхав доглядати її після інсульту? Правильно, я. Ось такі фокуси інколи підкидає життя.

У моєї свекрухи четверо дітей, як на замовлення – два сини та дві дочки. Усі вже мають свої сім’ї та в усьому цьому величезному натовпі я – паршива вівця.

Чомусь свекруха мене одразу не злюбила. Хоча я знаю, чому. Тому що якщо інші їй у вічі посміхалися, а за спиною мили кістки, я не посміхалася, говорила прямо і не мовчала на трохи завуальовані образи.

Чоловікові багато разів було сказано, що я – небажаний гість на сімейних святах. Чоловік обурювався і казав, що він без мене теж не буде їздити. Але свекруха не хотіла втрачати сина, тому їй доводилося терпіти мене.

Я ж була б рада, якби мене не тягали на ці лицемірні зустрічі, де всі так люблять один одного, так раді бачити, що за межами квартири свекрухи навіть не спілкуються.

Але хоч свекруха і погодилася приймати мене у своєму будинку, вона все одно давала зрозуміти синові, що його вибором незадоволена.

Це виражалося у тому, що іншим дітям свекруха допомагала матеріально, нашій сім’ї ні. Чоловікові прозоро натякнули, що коли він розлучиться, то й на нього проллється благодать.

Свекруха обіймала хорошу посаду, та ще й залишилися заощадження її покійного чоловіка, які вона витрачала на “хороших” дітей.

Ми ж із чоловіком якось жили без допомоги, хай і не так легко й весело, як решта. Їм та іпотека простіше давалася, і у відпустки вони їздили щороку.

На початку весни свекруху настиг інсульт, швидка забирала прямо з роботи. Всім дітям зателефонували, всі почали нервувати, таки інсульт – це справа серйозна.

Декілька днів у реанімації, але все-таки свекруха змогла вибратися. Лікарі сказали, що жити буде, може навіть повернутися до нормального життя, але для цього знадобиться багато сил, їй треба було вчитися з нуля.

Звичайно, сама свекруха доглядати за собою не могла, між її дітьми розгорілися спекотні суперечки, хто повинен за мамою доглядати.

Зі свекрухою в одному місті жила лише одна її дочка, решта дітей роз’їхалися по різних містах. І ніхто з них не поспішав на допомогу матері.

Сестри спихали одна на одну, брат чоловіка заявив, що йому самому няньчити матір недоречно, таки вона жінка, а його дружина взагалі стороння людина. Ми з чоловіком спостерігали за цим цирком збоку.

Коли стало остаточно зрозуміло, що ніхто нічого вирішувати не збирається, всі сваряться, ми з чоловіком зібрали свою сімейну раду.

У моєї бабусі був інсульт, вона теж прокинулася в безпорадному стані. Я приблизно уявляла, в яку суму виллється реабілітація.

Порадившись, ми вирішили, що чоловік залишається працювати на своєму місці, бо воно перспективне, я переведусь на віддалення і їду доглядати свекруху. Все ж таки жива людина, мати мого чоловіка, їй потрібна допомога.

Решта сімейства зраділа такій ініціативі, обіцяли допомагати грошима, але минуло вже пів року, а вони за весь цей час усією ордою надіслали лише десять тисяч. Це крапля у морі.

Я живу зі свекрухою, мию її, годую, вожу на процедури, допомагаю знову ходити, говорити, тримати ложку, загалом, як з дитиною. Чоловік приїжджає двічі на місяць, його брати та сестри, навіть та, що живе поряд, не приїхали жодного разу.

– У мене психіка не витримає, якщо я побачу матір у такому стані, – скиглила сестра, коли я зателефонувала і запитала, чи немає в неї бажання возити матір на процедури. У сестри чоловіка машина є, не треба таксі викликати. Ось і вся допомога.

По-людськи свекруху навіть шкода. Напевно, вона відчуває розчарування у своїх дітях. А може й ні, я з нею на цю тему не говорила. Цікаво, чи зміниться в неї до мене ставлення, коли я вже не буду їй так потрібна? Не чекаю подяк і чогось такого просто цікаво.