– Довго будете нас за дверима тримати? Ніч надворі, відчиняйте

– Віталію, до нас у місто знову приїхали твої далекі родичі, – спантеличено сказала Лілія В’ячеславівна, повернувшись із роботи додому.

– Вони начебто шукають тут тимчасове житло. Квартиру чи машину хочуть купити. Мені надійшло повідомлення від Юлії.

Віталій Леонтійович зиркнув на дружину і, невдоволено хмикнувши, прикро промовив:

– Сподіваюся, до нас вони більше не заявляться. Минулого разу було достатньо. Ти їй нічого не відповіла?

– Ні, звісно. Я взагалі згори прочитала, і все, – запевнила чоловіка Лілія В’ячеславівна.

Чоловік скривився від неприємних спогадів. Два тижні тому, надвечір, у двері їхньої квартири подзвонили.

Віталій пішов відчиняти, і здивувався, побачивши перед собою трійцю міцної статури.

– Ми – ваша рідня! – нахабно заявила жінка, витираючи з чола піт, що стікав. – У квартиру впустите?

Розгублений Віталій Леонтійович відійшов від дверей, і трійця відразу ввалилася з валізами в руках.

Лілія В’ячеславівна, почувши голоси, з неприхованою цікавістю визирнула з кухні.

– Ми рідня по лінії Марини Євгенівни, твоєї троюрідної тітки, – почала пояснювати незнайомка. – Мене звуть Юлія, а це мій чоловік Олег, та син Петро. Прихистіть нас на пару днів, – додала вона таким тоном, ніби вже була в цьому впевнена.

Непрохані гості роззулися, та пройшли на кухню. Петро, ​​якому було всього п’ятнадцять, і який був вдвічі більшим за Лілію В’ячеславівну, потягнув носом:

– Смачно пахне. М’ясо смажите?

Лілія В’ячеславівна кивнула. Вона була шокована несподіваним приходом трійці. Подружжя не знайшло слів, щоб відмовити невідомим родичам, і прихистило їх.

Спочатку планувалося всього на пару днів, а потім виявилось, що гостям потрібний тиждень. За цей час Лілія В’ячеславівна та Віталій Леонтійович зрозуміли, що гості – таке собі задоволення.

Трійця ні на що не витрачалася. Продуктів до столу вони не купували, жили на всьому готовому, і ще до того ж безцеремонно зайняли найкращі спальні місця у квартирі.

Господарі насилу витримали їхнє перебування у своєму помешканні, і як тільки ті поїхали, вирішили більше нікого не пускати.

Минув тиждень, другий… Вони почали забувати про цю історію. Але одного вечора пролунав телефонний дзвінок.

– Алло? – Відповів Віталій Леонтійович.

На іншому кінці дроту відразу пролунав знайомий, і водночас неприємний голосок:

– Привіт, Віталію! Це Юлія, пам’ятаєш мене? Ми ось нещодавно приїжджали до вас.

Чоловік напружився. Він не пам’ятав, щоб давав свій номер телефону невідомій рідні.

– Е-е, так, звичайно, пам’ятаю.

– Знаєш, Віталіку, ми знову в місті, й нам тут довелося терміново шукати житло. Ми думали, що знайдемо квартиру швидко, але виявилось, що ціни просто космічні.

– А гроші у нас закінчуються… Ти розумієш, ситуація така, що нам зовсім нікуди йти. Можливо, ви можете дати нам притулок на пару днів? Ми були б вам дуже вдячні, – приголомшила жінка.

– Ну, знаєте, у нас тут тісно. Син із нареченою приїхав. Буде не зручно, – люб’язно став відмовляти Віталій Леонтійович.

– Нічого страшного! В тісноті, та не в образі! Якось влаштуємося. Головне, щоб дах над головою був, – наполягала Юлія.

Після довгої розмови, чоловік нарешті здався, і погодився на вмовляння родички:

– Добре, приїжджайте завтра вранці. Намагатимемось якось розміститися.

Наступного дня рано-вранці, пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла Юлія, її чоловік та дорослий син.

Олег одразу взяв ініціативу у свої руки, і, кинувши сумки в порозі, діловито промовив:

– Ну що, Віталію, раді бачити нас? Покажіть, де ми спатимемо.

Віталій Леонтійович провів їх у вітальню, де було трохи вільного простору. Олег озирнувся і невдоволено пирхнув:

– Тут тісно. Нам потрібно більше місця.

– Так, Віталію, ми розраховували на щось більше. Може, ви звільните нам спальню? – Юлія підтримала чоловіка.

– Там спатимемо ми, та син із нареченою.

Петро, ​​син парочки, який до цього мовчав, вирішив, що настав час втрутитися:

– Невже не можна потіснитися заради рідних? Ми ж сім’я!

Розмова затяглася. Господарі намагалися пояснити, що у них справді немає можливості надати гостям окрему кімнату, але ті продовжували наполягати.

Нарешті, стомлене від суперечок, подружжя поступилося і вирішило, що далека рідня спатиме в спальні, а Петро – на дивані в кухні.

Вітальню доведеться зайняти їм вчотирьох, попри те, (розповідь для сайту Це Easy) що вона була наповнена речами непроханих гостей.

Петро, ​​влігшись на кухні, почав бурчати, що йому незручно на вузькому дивані. Вранці всі прокинулися роздратованими, та втомленими.

Олег почав вимагати, щоб його сім’ї надали кращі умови, а Юлія постійно скаржилася на незручності.

Віталій Леонтійович не витримав і зажадав, щоб гості пішли геть. Роздратована рідня закотила скандал, але все-таки зібрала речі, та поїхала з квартири.

До глибокого вечора подружжя не могло заснути. Вони були дуже схвильовані подіями. Опівночі, пролунав гучний стукіт у двері. Усі підскочили від несподіванки.

Віталій Леонтійович обережно підійшов до вічка, і побачив на сходовому майданчику далеких родичів.

– Хто там?- Запитав він, намагаючись зберігати спокій.

– Ну нарешті! – пролунав голос Юлії. – Відкрийте вже! Стукаємо і дзвонимо биту годину.

– Ви навіщо повернулися? – не відчиняючи, з-за дверей спитав чоловік.

– Тому, що нам треба десь спати, – заявив Олег. – Гаразд, ваша взяла, ми згодні на старі умови.

– Зате ми не згодні! – приголомшив нахабних родичів Віталій Леонтійович. – Шукайте собі інший притулок!

– Рідні мають допомагати один одному. Чи ви такі егоїсти? – почувся з-за дверей гидкий голос Петра. – Довго будете нас за дверима тримати? Ніч надворі, комендантська година вже, відчиняйте!

Віталій Леонтійович та Лілія В’ячеславівна переглянулися. Жінка ледве стримувала сльози, а чоловік відчував, як у ньому росте гнів.

– Ні. Ніхто вам не відчинятиме! Ідіть геть!

Гості почали обурено кричати, вимагаючи справедливості, та нагадуючи про родинні зв’язки.

Розмова перейшла у скандал, і невдовзі сусіди почали виходити з квартир, та вимагати тиші. Лише після погроз викликати поліцію, непрохані гості покинули під’їзд.

Коли зранку Лілія В’ячеславівна вийшла з квартири, вона виявила, що всі їхні двері у відбитках від взуття, а на килимку велика калюжа, що погано пахла.

– Ніколи більше не пустимо їх до нас! Нехай йдуть куди завгодно, – похитала головою жінка.

Віталій Леонтійович підібгав губи, та важко зітхнув, даючи зрозуміти, що цілком згоден зі словами дружини.

– Це точно! Краще триматися якомога далі від такої рідні!

І ось тепер, коли Лілія В’ячеславівна повідомила про те, що родичі дали про себе знати, й знову перебувають у місті, чоловік напружився.

Вони навіть вирішили ввечері не вмикати світло, щоб удати, що їх немає вдома.

Проте більше далека рідня їх не турбувала, мабуть, (розповідь для сайту Це Easy) зрозуміли, що з ними не хочуть спілкуватись. Не дарма кажуть, не робіть людям добра, не отримаєте зла…

Можливо, у вас також є такі родичі? Пишіть відповідь в коментарях, та ставте вподобайки.

Фото: авторський контент сторінки “Це Easy”