Довіряй, але перевіряй…

Телефон пискнув черговим повідомленням. Ганна вирішила глянути, що з ним відбувається.

– Повернуся сьогодні пізно, затримує начальник, – як завжди, говорило сухе повідомлення.

Вона навіть прочитала його тихо, вголос.

Це здавалося надто дивним. Цілий тиждень, практично щоночі, Костя був відсутній удома. І останні кілька днів він був якимось напруженим.

Постійно намагався відвернутися від неї, уникав розмов, відводив очі убік. Та й запах від нього був чужий.

Аромати цеху мало з чим можна сплутати, хочеш не хочеш, а людина у будь-якому випадку пропахне мастилом та металом, коли їй доводиться працювати руками.

Відносини почали псуватися в останній рік. Ганна навіть не могла зрозуміти, що саме відбувається не так.

Діти поїхали вчитися у мегаполіс, а вони залишились у звичайному обласному містечку.

Віртуальна клавіатура застукала, телефон вібрував, коли вона набирала повідомлення у відповідь з усього одного слова: «Коли?»

Їй хотілося знати конкретніше.

Однак він вийшов із листування і навіть не прочитав питання. Усередині все напружилося, стало важко дихати.

Чоловік повернувся, коли вже розвиднялося. Ганна почула клацання замку, після чого по вітальні пробіг невеликий вітерець.

Костя мовчки кивнув дружині, яка зустріла його в передпокої й пройшов на кухню. Там, продовжуючи зберігати тишу, почав готувати собі чай.

– Я… знаєш, задовбався вже цим. Гайки крутити. Цілу ніч нас тримали, хотіли норму наздогнати.

– А до цього чверть штату скоротили, – почав журитися він, слухаючи шум чайника.

Ганна придивилася до нього уважніше. Чоловік зовсім не виглядав стомленим.

Коли торік йому доводилося залишатися в ніч у додаткову зміну через те, що кілька людей лягли з гострими захворюваннями, у нього з’явилися мішки під очима. Після приходу не намагався зробити чай, а ледве доповзав до ліжка.

– Виглядаєш, наче спав на роботі, – з підозрою в голосі зауважила Ганна, витримуючи холодний тон.

Костя миттєво помітив це. Однак дружина вже впритул підійшла до нього і глибоко вдихнула.

Від нього несло вишневим ароматом жіночих парфумів.

– У нас нова начальниця, обливається духами, немов на останнє у житті побачення збирається, у нас на прохідній через неї людині погано навіть стало, – спробував викрутитись Костя.

Ганна кивнула головою. Допустимо… поки що. Але її не залишало нахабне почуття власної беззахисності, прямо зараз, в цю хвилину.

Вона все життя сама себе забезпечувала, майже весь час працювала, а тепер, на вимогу чоловіка, їй доводиться бити байдики.

– Та ти не хвилюйся, наступного року на море поїдемо. Позасмагаємо, гори подивимось, може й у похід вирушимо, – чоловік весело підморгнув, після чого метнувся у бік плити відключати газ.

– Ага, втрьох поїдемо? – уїдливо відповіла Ганна.

Проте Костя обернувся, мало не навколішки встав.

– Я тобі присягаюся, нікого в мене немає! Навіщо ти розжарюєш атмосферу, рідна? Кому ми з тобою потрібні?

– Та нікому, скоро на пенсію виходити. Які баби? – прошепотів він останні слова.

Отак їм довелося провести ранок. Жмурячись від підозр, Ганна чудово все зрозуміла. Усередині стало важко.

Це було далеко не вперше, коли він приходив і пах чужим парфумом, проте до того все було не так очевидно.

Тепер у чергову брехню вірити не хотілося. Однак для того, щоб взяти себе в руки, потрібно зосередитися. Фінанси, ось у чому чоловік-здобувач вважає себе незамінним.

Адже поки що Костя сам оплачує всі рахунки, й грошей вистачає на життя без якоїсь видимої економії.

На всі питання про сімейний бюджет він завжди посміхався, переконуючи в тому, що їй не личить думати про гроші.

Ближче до полудня чоловік таки пішов спати – це був його законний вихідний і він часто проводив його в положенні лежачи.

Спокій був перерваний несподіваним стукотом у двері. Не надто гучним, але наполегливим.

Ганна поспішила відчинити. Прийшла старша по під’їзду, літня жінка з добрим поглядом. Вона тривожно дивилася на Ганну, наче намагаючись розгадати якусь загадку.

– Доброго дня, я тут чоловікові вашому писала, дзвонила. А він усе відмазки вигадує. Розумієте, тут ось яка справа…

У вас вже давно не оплачуються рахунки й сума накопичилася пристойна.

Ганна аж кашлянула від подиву. Такого вона не чекала. Ось і вилізла боком беззаперечна довіра до слів чоловіка: «Я все сплатив, не турбуйся».

– Хочете сказати, що потрібно терміново вживати заходів?

– Виходить… того й дивись, скоро щось відключать. Електрика, вода.

– Я навіть не знала про це! Він мене обдурив!

Старша просто знизала плечима.

– Ну, так розберіться з ним самі, з вашим чоловіком. Даю пораду, якщо квартира належить вам, візьміть у свої руки платежі.

Ви ж не у сварці? Розлучаєтеся?

– Ні, поки що ні… У нас… складний період, – виправдовувалася Ганна.

– Гаразд. Я завітаю до вас днями, сподіваюся, не дійде до серйозних наслідків. А то ваш Костянтин любить час зволікати.

Ганна кивнула, після чого зачинила двері.

Вона прикрила рота, намагаючись стримати емоції. У комоді було відділення, куди вони складали всі папери. Як давно вона туди не зазирала!

Чоловік навіть не прокинувся, коли вона почала шарудіти квитанціями. Тут їй і стало зрозуміло – даремно вона довіряла цій людині.

Надто довго він водив її за ніс, та постійно обманював.

Ганна поставила Костю перед фактом – вона все знає, він має розповісти, куди подів гроші й що взагалі відбувається.

У відповідь на це чоловік, кліпаючи, буркнув про себе, що все зробить, скоро заплатить і буде в них життя, як і раніше.

Однак від його слів Ганні стало ніяково.

Квартира у них була спільною, купували на свої та батьківські гроші, вже після весілля.

Водночас провели кілька великих ремонтів. Але оформили житлоплощу на чоловіка.

І тільки зараз вона зрозуміла, чим це їй загрожує.

Коли Костя був на роботі, жінка нарешті наважилася і набрала номер подруги.

– Оленко, ти? – голос Ганни трохи тремтів.

– Що трапилося, Ань?

– Я зможу в тебе пожити кілька днів, може, тижнів?

– У вас щось намічається? – Не зрозуміла Олена.

– Мені Костя зраджує, гроші кудись подів, і, видно, квартиру нашу злити хоче.

– Костя?! Та ну, не може бути! – на тій стороні слухавки почувся неприхований подив.

– Він щось задумав, на роботу пішов зовсім похмурий.

– Ань, та без проблем. Поживи скільки треба, і з роботою тобі допоможу.

Поспішно попрощавшись, Ганна почала чекати на повернення чоловіка.

Увечері він повернувся ще похмуріший, сторонній запах, що виходив від нього, проник на кухню, де Ганна намагалася спокійно приготувати вечерю.

Чоловік увійшов, суворо подивився на дружину.

– Я зрозумів помилки своїх останніх років. І знаєш, що вирішив. Іди! Роби, що хочеш.

– Ні грошей, нічого ти від мене не отримаєш! Далі сама якось зорієнтуєшся.

Ганна трохи відсахнулася від такої заяви.

Вона не могла собі зізнатися, що до цього все і йшло. Останній рік не був спокійним.

Вона часто капала чоловікові на мізки через фінансові переживання. А він знайшов утіху в обіймах іншої.

В себе Ганна стала приходити лише за місяць. Вона невиразно пам’ятала, як Олена з чоловіком в один голос переконували її, що життя не закінчилося.

Вони знайшли їй роботу, винайняли квартиру, допомогли перевезти речі.

– Щоб я без тебе робила? – спитала якось подругу.

– Не думай про це, – усміхнулась та. – Набирайся сил, не опускай руки.

– Попереду розлучення. Тобі доведеться боротися за квартиру. Мій Семен вже знайшов гарного адвоката.

– Знаєш, Олено, ніколи не думала, що кохана людина може плюнути в душу. Вірила Кості беззастережно.

– Однак ніколи не знаєш, що в іншого на думці.

– Ось і проміняв мене на молоду та успішну! Яка ж я була наївна! Я боротимуся, заради себе та дітей!

– Ми з Семеном впевнені, що в тебе все вийде!

– Дай Боже, дай Боже…

Ганна не опустила руки, і в неї все вийшло. Квартиру довелося продати, а гроші поділити навпіл, бо у дітей вже були свої родини.

Вона придбала собі невеличку студію на околиці, – зате свою. В п’ятдесят чотири життя не скінчилося, – нарешті воно заграло новими барвами, та набуло сенсу.

Ставте вподобайки, пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?