Довіряй, але перевіряй…

– Вікторе? Що ти тут робиш? – Здивовано вигукнула Лариса, побачивши за дверима друга свого чоловіка. – Микита у відрядженні, хіба ти не знаєш?

– Звісно, ​​знаю. Я тут саме на його прохання. Ти йому скаржилася, що у вас кран зламався.

– Я вже викликала майстра, він все полагодив. І до речі, про це я йому теж сказала.

Лариса, не поспішала пропускати його у квартиру. Віктор їй особливо ніколи не подобався. Якийсь він… слизький.

Сам не одружений і всіх своїх друзів підбиває на розлучення, вигадуючи про їхніх дружин всякі небилиці.

Ось як такого пускати? Тим більше сама жінка вже збиралася йти, розважати гостей у неї часу не було.

– Просто дозволь переконатись, і я піду, – розплився в посмішці Віктор. – Твій чоловік за тебе хвилюється, от і все.

– Микиті я вже теж повідомила про те, що все полагодили. Навіть скинула кілька фоток після ремонту.

Чоловік так наполегливо просився у квартиру, що це викликало підозру в Лариси. Ну ось що йому від неї треба, га?

Тут у жінки задзвонив телефон. Подруга хвилювалася, цікавилася, де зараз Лариса. Ще трохи, і вони просто запізняться у театр!

– Буду буквально за десять хвилин. Без мене не йдіть! – а потім Лариса подивилася на свого непроханого гостя, в очах якого читалося, що він так просто не піде.

Сперечатись і сваритись часу не залишалося, тому жінка вирішила пропустити його у квартиру, показати кран і так само швидко виставити.

Ось тільки все пішло не за планом. Віктор заглянув у ванну з виглядом знавця, оглянув сантехніку і похитав головою.

– Чудово! Тепер я можу Микиту заспокоїти, а потім раптово запитав: може, вип’ємо чайку?

– Я не п’ю чай, – трохи нервово відповіла Лариса і кинула виразний погляд у бік дверей. Мовляв, тобі туди.

– Ну, тоді кави.

І Віктор по-господарськи подався на кухню. Зашуміла вода, клацнув чайник, загриміли кухлі. Лариса в повному розпачі пішла за ним, слабко розуміючи, що їй взагалі зараз робити?

Жінка мовчки підійшла і вимкнула чайник. Так само мовчки вона прибрала кухлі в шафу. А потім дістала телефон та набрала номер чоловіка.

– Слухай, тут твій друг прийшов і йти не хоче, – дивлячись прямо в ці нахабні очі вимовила Лариса. – Може хоч ти якось на нього вплинеш, га?

– Ой, тобі що так складно налити йому кухоль чаю? – Абсолютно спокійним тоном відповів їй чоловік. – Йому я довіряю. Зараз мені ніколи, вибач.

Віктор розплився у задоволеній посмішці. Ось такою розгубленою Лариса була неймовірно гарна. І зараз прохання друга здавалося йому вже не таким безглуздим.

Коли Микита тільки попросив його перевірити, як там живе його дружина без законного чоловіка, Віктор погоджуватися не хотів. Що в цьому взагалі може бути цікавого?

Лариса, за словами Микити, мало не ангел небесний. Завжди вірна, завжди слухняна та розумна. Що від такої очікувати?

Це буде лише втрата часу! Але зараз він так уже не думав. Здається, у нього виник шанс непогано провести час.

– Ніякого чаю чи кави не буде! Я зараз збираюся йти, так що прошу на вихід, – стискаючи кулаки в безсилій люті, промовила Лариса.

Жінка розуміла, що ще трохи і їй буде потрібна допомога. Цей зухвалий нахабний погляд вона ні з чим не переплутає!

– Чоловік за двері, а ти одразу гуляти намилилася? То навіщо кудись іти? Я у твоєму повному розпорядженні.

Віктор різко простяг руку, намагаюся притягнути Ларису до себе. Однак жінка вивернулася і вискочила з кухні, зачинивши за собою двері на замок.

Ось зараз вона була дуже рада своєму рішенню! Ще на стадії ремонту жінка думала, щоб у неї була можливість зачинятися під час приготування їжі.

Аж надто Микита любив тягати підготовлені продукти! Нарізані овочі? Чудово, стягну небагато. Млинці печеш? Взагалі чудово, з’їм половину! Так що замок прийшовся дуже доречним.

Ось і зараз він зіграв хорошу службу, давши Ларисі час звернутися по допомогу.

– Гей, що за жарти! Негайно відчини! – бив у двері Віктор, та з такою силою, що здавалося зараз скло вилетить. – Що ти ще вигадала?

– Алло, Юра? Ти мені терміново потрібний! – Швидко вимовила в слухавку жінка до свого кращого друга поліціянта.

– І допомогу прихопи, добре? До мене у квартиру вдерся один тип і чіплятися намагався. Я його на кухні зачинила, але боюсь, що двері можуть і не витримати.

– Гей, не смій викликати поліцію! – Ось тут Віктор злякався. У його роботі репутація означала дуже багато.

Якщо начальство дізнається, що його затримали за подібне, він може просто все втратити!

– Я ж просто пожартував! І взагалі, мене Микита просив тебе перевірити.

– Ага, як же! Я так і повірила!

Наслідуючи пораду друга, Лариса вийшла з квартири й залишилося чекати поліцію на сходовій клітці.

Наряд приїхав досить швидко, жінку опитали, а непроханого гостя відвели в кайданках. Віктор ще намагався чинити опір, тим самим збільшуючи собі покарання.

– Сходила, називається, в театр, – тремтячим голосом промовила Лариса. Так, вона злякалася, і їй не було за це соромно. Хто знає, що було у нього на думці?

– Та ти ще встигаєш,– констатував Юрій, дивлячись на годинник. Він намагався розрядити атмосферу. – Давай я тебе з вітерцем домчу.

– І моя тобі порада – переночуй сьогодні у подруги, а завтра прямо з ранку поміняй замки на дверях. Цього Віктора навряд чи залишать проти ночі у відділенні. Краще перестрахуватися.

Лариса так і зробила. Вона все ж таки сходила в театр, але насолодитися виставою їй так і не вдалося. Ночувати вона напросилася до подруги, коротко розповівши їй свою історію.

А на ранок їй зателефонував Микита. Чоловік був явно не в настрої! Він вимагав, щоб жінка негайно забрала заяву з поліції. В друга тепер великі проблеми! А все через якісь дурні жарти.

– Жарти? Ти серйозно? Я ось це жартом не вважаю! Я попросила його покинути квартиру, а що він зробив? Лапи свої потягнув до мене. Ні, нехай відповідає по закону. Нічого серйозного йому все одно не світить.

– Та він через тебе роботи позбудеться!

– Через мене? – здивувалася жінка. – А, може, через свою поведінку? Може, через свої нахабні наміри? І взагалі, чому ти його борониш? Він поліз до твоєї дружини, ти повинен стати на мій бік! І розібратися зі своїм другом!

– Він прийшов на моє прохання, – наполягав Микита.

– А чіплявся він до мене теж на твоє прохання?

– Ні! – емоційно вигукнув чоловік і відразу зам’явся. – Ну, я попросив його перевірити, як ти там? Чи не загуляла? Я просив просто натякнути на можливість весело провести час… Якби ти погодилася…

– Ах, то це через тебе все трапилося? – У Лариси просто слів не було. Чоловік настільки їй не довіряв, що підмовив дружка.

– Просто приголомшливо! – Знаєш, якщо ти мені настільки не довіряєш, про яке подальше спільне життя може йтися? Ми одружені понад десять років, а я хоч раз давала тобі привід для ревнощів?

– Ларисо, я ж просто хотів…

– І чути нічого не хочу! – перервала незграбну промову жінка. – Твої речі я зберу, та відвезу до твоєї матері.

– Можливо, пізніше я охолону достатньо, щоб ми могли спокійно поговорити. Але я нічого не обіцяю! Я страшенно злякалася! У своєму власному будинку я опинилася майже у пастці.

– Ти перебільшуєш, Віктор нічого б не зробив! Він мій найкращий друг…

– Та ти ж мене навіть не чуєш, – розчаровано констатувала Лариса. – Загалом, я все сказала. Можеш не приїжджати, замки я зміню, речі привезу ввечері. Все, бувай.

Лариса своє слово дотримала. Чоловіка у квартиру не пустила, його жалюгідні виправдання, що все це він зробив лише заради добра сім’ї, слухати не стала.

Віктор, до речі, роботу все ж таки втратив. Втім, як і Микита. Його начальник, дізнавшись про те, що сталося, розлютився і негайно його звільнив.

Як людина, яка прожила у щасливому шлюбі понад тридцять п’ять років, він не міг уявити, як можна влаштовувати такі перевірки своїй другій половині.

А Лариса… Лариса трохи охолола, але так просто прощати чоловіка не збиралася. Вона вирішила подивитися на його подальшу поведінку і, можливо, надати йому ще один шанс. Останній шанс.

А ви що скажете з цього приводу? Слушне рішення вона ухвалила про останній шанс? Чи краще послати такого “чоловіка” далеко і надовго?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.