Друга свекруха…

Коли Світлана увійшла у квартиру, вона відразу побачила черевики свекрухи, які стояли посеред передпокою. Стало ясно, що відпочити не вдасться.

Фаїна Вікторівна з’явилася із кухні з виглядом обвинувача у судовому процесі.

– Знову у цієї недолугої бабки була? – Запитала вона. – А дім, чоловік, дитина – все це, значить, в бік. Добре, що я зайшла. А то вони так і сиділи б голодними.

– Фаїно Вікторівно, Микола знав, що я сьогодні затримаюсь. Вечерю я приготувала, йому треба просто розігріти. Він цілком упорався б і без вашої допомоги, – відповіла Світлана.

За ті десять років, які вона була одружена з Миколою, вона вже звикла, що свекруха завжди чимось незадоволена, і майже не реагувала на її слова, сприймала їх немов радіо, що працює з ранку до вечора.

А на початку було складно. Фаїна Вікторівна стала другою свекрухою Світлани. Перша – Ольга Семенівна – була людиною тактовною. Вона ніколи не лізла в сім’ю свого сина, не давала непроханих порад, не нав’язувалася.

Але коли потрібна була допомога, завжди була поряд. Світлана пам’ятала, як свекруха ночами сиділа з тримісячною Катрусею, коли та переплутала день із ніччю, як вона приходила і забирала внучку на прогулянку, а Світлані казала:

– Ти зараз нічого не роби, просто поспи. Льоша прийде, сам вечерю приготує.

Коли Каті виповнилося п’ять років, на виробництві в Олексія сталася аварія, і Світлана залишилася вдовою.

Ольга Семенівна, яка втратила єдиного сина, і в цей складний для всіх момент, не кинула невістку та онуку одних. Перші три місяці після втрати вони навіть мешкали разом, підтримуючи одна одну.

Світлана запропонувала Ользі Семенівні й надалі жити так само, але та переїхала у свою квартиру:

– Світлано, тобі всього двадцять вісім. Ти молода жінка, ще знайдеш своє щастя. Що ж я буду у тебе під ногами плутатись?

Світлана вийшла за Миколу за три роки. Але Ольгу Семенівну не покинула. Її батьки жили далеко, так що перша свекруха стала їй майже матір’ю, а вже в Каті бабуся душі не чула.

Тому поведінка Фаїни Вікторівни, яка вирішила, що вона має право розпоряджатися у квартирі невістки, як господиня, сильно шокувала Світлану.

Після першого візиту другої свекрухи вона попросила чоловіка пояснити матері, що вона сюди приходить тільки в гості. А отже, треба погоджувати візити та поводитися відповідно.

На слова Фаїни Вікторівни, що вона хоче допомогти й діє виключно з добрих спонукань, Світлана відповіла:

– Мені вже не вісімнадцять років. Хоча я й у той час, коли від батьків вчитися поїхала, була досить самостійною.

– А вже після того, як вийшла заміж і сім років з чоловіком прожила, мене не треба вчити готувати та квартиру прибирати. Я й сама можу багатьох повчити.

– Ось прийду до вас, Фаїно Вікторівно і пройдуся кутами з білою ганчірочкою – влаштую вам «ревізора».

На честь Миколи, він дружину підтримував і, якщо мати іноді «плутала береги», сам з нею розбирався.

Загалом, відучила Світлана другу свекруху втручатися у те, як вона веде господарство і дітей виховує. Отже, коли Світлана через рік після другого заміжжя стала мамою сина, Фаїна Вікторівна зі своїми порадами сильно не лізла. А як же хотілося!

Річ у тім, що свекруха мала подругу, яка постійно розповідала Фаїні Вікторівні, як вона «виховує» дружину молодшого сина.

Звичайно, Фаїні теж хотілося поділитися чимось таким із приятелькою, але похвалитися не було чим. Хоча була в неї одна відтулина – вона постійно висловлювала Світлані своє невдоволення через те, що та відвідує Ольгу Семенівну та допомагає їй.

– Добре б ця стара була їй якоюсь близькою родичкою! Поки Катька була маленькою, Світлана її влітку на дачу до бабці відправляла – я навіть рада була.

– Але зараз дівчинка вже вчитися поїхала, а Світлана все їздить і їздить туди. Вже ж стільки років минуло! А вона двічі-тричі на тиждень до неї вештається, – казала вона подрузі.

Останній рік, справді, Світлана була у першої свекрухи частіше. Фаїна Вікторівна називала Ольгу Семенівну «старою», хоча та була всього на сім років старша за неї саму.

Але горе не молодить, а хвороба не прикрашає, тож Ольга Семенівна сильно здала. Ось Світлана і відвідувала її то в лікарні, то вдома.

– На сторонню людину сімейні гроші витрачаєш, – дорікала її свекруха.

– Не хвилюйтеся, Фаїно Вікторівно, Ольга Семенівна, коли занедужала, дачу продала, тож у неї є, на що лікуватись, і у вас вона позичати не стане, – відповіла невістка.

Коли Ользі Семенівні стало зовсім погано, Світлана найняла їй доглядальницю та взяла відпустку, щоб проводити біля неї пів дня, коли чоловік на роботі, а син у школі.

Але навіть такі умови лише відстрочили відхід Ольги Семенівни – через деякий час її не стало.

Ось тут Фаїна Вікторівна виявила великий інтерес до того, як справи зі спадщиною від першої свекрухи.

– Дачу вона продала, але ж за рік не всі гроші витратила. Та й пенсія у неї була непогана – напевно, якісь накопичення є.

– А вже двокімнатна квартира точно спадкоємцям відійде, – розмірковувала Фаїна Вікторівна, але у Світлани поки що нічого не питала – побоювалася.

Натомість поставила це питання синові, і відповідь її не втішила.

– На кого заповіт написано? Звичайно, на Катю – вона ж її рідна онука.

– А Свєтка, що – задарма до старої бігала? – Здивувалася мати. – Оце так! Уявляю, як вона ридатиме!

– Не хвилюйтесь ви за мене, – сказала Світлана свекрусі. – Я давно знала, що Ольга Семенівна все залишить Каті. – Сама її до нотаріуса ще рік тому водила.

– А що ж ти стрибала навколо неї, коли знала, що тобі тут нічого не обламається? – здивувалася Фаїна Вікторівна. – Хай би Катерина її й доглядала.

– Я б вам пояснила, та боюся, що ви не зрозумієте, – відповіла Світлана.

У належний термін спадок оформили, Катя отримала всі документи на квартиру та внесок.

Вирішено було, що поки дівчина навчається і живе в гуртожитку, квартиру будуть здавати, а гроші переказувати на її рахунок.

А коли Катя закінчить університет, вона сама вирішить, що робити: чи в рідне місто повернеться і тут влаштовуватиметься, чи залишиться в обласному центрі. Тоді цю квартиру продасть, а там купить нову.

Почувши, що квартиру здаватимуть, Фаїна Вікторівна запропонувала:

– Навіщо пускати чужих людей? Ще зіпсують щось. Нехай там цей час Ксюша поживе.

Тридцятип’ятирічна Ксенія була молодшою ​​дочкою Фаїни Вікторівни й досі жила з матір’ю. Вона була досить симпатичною, із непоганою фігурою. Мала вищу освіту, працювала. І романи в неї час від часу траплялися, але з одруженням не виходило.

Фаїна Вікторівна, звичайно, дуже переживала за дочку.

– Чому так не щастить Ксюші? Ось Світлана – вдова, з дитиною, а примудрилася мого Миколу захомутати! – думала жінка.

Вона вважала, що, якщо у дочки буде своя квартира, вона зможе вийти заміж.

– Ну й нічого, що поки що ця квартира Катерини, – міркувала жінка. – За три-чотири роки різне може статися – раптом Катя знайде собі в тому місті чоловіка з квартирою, тоді можна буде вмовити її подарувати Ксюші. Але про ці плани Фаїна Вікторівна вирішила поки що помовчати.

Яке ж було її розчарування, коли Катя відмовилася пустити у свою квартиру Ксенію!

– Вона ж не платитиме так, як інші квартиранти, – сказала Катя. – А я збираюся в майбутньому брати іпотеку. Може, до столиці переїду після університету. Тож нехай гроші збираються.

– Жадібна в тебе Катерина, вся в тебе, – висловила Світлані свекруха. – Обидві ви тільки про себе й думаєте. А може, Ксюша за ці три роки заміж вийшла б, якби в неї квартира була.

– Мамо, так у тебе у самої трикімнатна. Продай, купи собі однокімнатну та Ксюші, – запропонував Микола.

– Цікавий ти який, – обурилася мати, – ця трикімнатна моя, ваших часток там немає. Чому ж я на старості років тіснитися повинна? І взагалі, я все життя у цій квартирі живу і нікуди переїжджати не збираюся.

– Це не Коля цікавий, а ви, – втрутилася у розмову Світлана. – Своєю квартирою для рідної доньки пожертвувати не хочете, а на чужу, рота роззявляєте.

Так і залишилася Ксюша з мамою. А Катя свою квартиру здавала, доки навчалася, а потім продала та купила нову, в обласному центрі.

До столиці вона теж з’їздила, але лише на тиждень. Як кажуть, – гарно там, де нас немає…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.