Дружина мені зрадила, і ми розлучилися. А тепер вона, та її мати не дають мені проходу

Заїхав я якось увечері до магазину за потребою господарською, та зустрів свого друга Андрія. Давно, треба сказати, ми з ним не бачилися. З того часу, коли він, спіймавши свою дружину на зраді, розлучився з нею, і впав у тугу.

Зрада жінки для чоловіка – це одне з найстрашніших потрясінь, яке може статися. Я не кажу, що жінки в цій ситуації не страждають.

Але чоловіки, вони по-іншому влаштовані. І цей факт сприймають дуже близько до серця, це удар, якщо дозволите, нижче пояса.

Андрію, треба сказати, очі розплющили доброзичливі. Він довго не вірив, поки не припер дружину до стінки. З’ясувалося, що вона його не любить, він її взагалі не влаштовує, як чоловік.

Вона не проминула поділитися своїми думками на його рахунок, зібрала речі, дитину і пішла до мами з таємною надією, що незабаром її прийме новий коханець.

А друг мій, як водиться, запив ненадовго, а потім з головою поринув у роботу. Друзі намагалися його підтримати, але що тут скажеш, чи зробиш? Такі новини слід пережити особисто. Зрештою, давно ми з ним не бачилися.

А тут зустрілися, радісно поплескали один одного, обнялися:
– Як ти? Де? Біля каси домовилися, що потрібно десь трохи посидіти, поспілкуватися. Я зателефонував дружині, щоб попередити, і ми поїхали в кафе.

З’ясувалося, що у нього все нормально. Живе один, але жіночою увагою не обділений. Робота його влаштовує, грошей йому вистачає, навіть після виплати аліментів.

З дитиною бачиться регулярно. Колишня його, виявляється, справді на якийсь час з’їхалася зі своїм коханцем… Але незабаром він залишив її, та й поїхав у невідомому напрямку, нагородивши її дитиною. Андрій сказав, що коли дізнався про це, навіть потішився. Мовляв, і її обдурили.

– Та й дідько з нею! – скривився я.
– Розумієш Дім, я вже заспокоївся, розлюбив. Спочатку, ой як погано було. На стіну ліз, думав, зі світу зживу її. Потім думав, що себе, або мужика її.

Мати її до мене приходила, просила, щоб я повернувся в сім’ю, пробачив дружині. Щоб син не ріс безбатьківщиною. У нас з нею відбулася змістовна розмова – вона мене правильно зрозуміла.

А добрі люди все ходили й доповідали: бачили їх там, робили те. Начебто спеціально. Усіх ненавидіти почав. Потім став всіх доброзичливих відшивати. Час минув – біль теж минув. Згадую – бридко! А так, уже не думаю про це двадцять чотири години на добу.

– Краще б ти зовсім її забув.
– Я б і забув. Ось тільки вона – совісті взагалі немає: коли той втік, до мене прийшла. Просити мене почала, щоб ми все знову почали, як кажуть, з чистого аркуша. Ледве стримався, щоб руки не розпустити.

Я їй пояснив, що маю вже інше життя, інші плани – її персона в них не фігурує. Випроводив, але їй увесь час щось від мене потрібно! То трубу прорвало, то кран зламався, то сина треба забрати до себе, то мамі її погано. І доводиться мені їхати.

– Я не зрозумів. А чому ти їдеш? Відмовив би їй, і справа з кінцем.
-Тому, що відмовлю не їй, виходить, а дитині. Начебто його проблеми вирішую. І доводиться бачити її. А мене досі пересмикує.

Мене ось теж від такої жінки пересмикнуло, хоч і не знав її близько. А у вас яке враження склалося?