Дружина мого брата Михайла, який рік сидить удома з дитиною. На роботу вона виходити явно не збирається. За цей час брат зовсім змарнів і каже, що матеріально не витягує утримання сім’ї. Ще б! Його Ірочка щотижня купує собі то сукню, то сережки

Дружина мого брата Михайла, який рік сидить удома з дитиною. На роботу вона виходити явно не збирається. За цей час брат зовсім змарнів і каже, що матеріально не витягує утримання сім’ї. Ще б! Його Ірочка щотижня купує собі то сукню, то сережки.

Вони через це неодноразово лаялися – трохи до розлучення не дійшло. Але брат не став йти з сім’ї через сина Славка, хоча дві умови дружині він таки поставив. Мишко зажадав, щоб Іра віддала дитину до дитячого садка, а сама влаштовувалась на роботу. Але, мабуть, це в плани невістки не входило.

У моїй сім’ї ситуація зовсім інша. Я вже пів року сиджу в декретній відпустці та кайфую від спілкування зі своїм маленьким сином Ромою. Мене зовсім не напружують домашні обов’язки. Тож ми з чоловіком вирішили, що через рік-два повернемося до лікарні за донечкою. Благо, чоловік досить заробляє, і мені не треба турбуватися про матеріальні питання.

Якось брат із сім’єю приїхав до нас у гості. Іра весь вечір робила мені компліменти щодо зовнішнього вигляду:
– Катюша, ти – така розумничка, так швидко пострункішала і погарнішала. Декрет явно пішов тобі на користь, – казала сестра чоловіка.

– Так, дякую. Мені подобається бути мамою, вчити Рому чомусь новому. Та й по дому не так багато турбот. Навряд чи я найближчим часом повернуся на роботу. Там – суєта, біганина, а вдома – мир, спокій і моя дитина.

– Так, Катю, ти – ідеальна мама. А ось мене Мишко на роботу жене, хоча мені теж приносить задоволення з сином посидіти. Але грошей постійно не вистачає, ти знаєш. Ось, тільки хто сидітиме зі Славиком, поки я в офісі? Я боюся садка: там усі чхають, кашляють, хворіють на вітрянку. Та й вихователі не стежать за дітьми. Навіщо я наражатиму на небезпеку свого сина?

– Так, у садочку, звичайно, хворіють…, – почала я. Але Іра мене одразу перебила:
– Ось-ось, не хочеться мені єдиного синочка до чужих людей віддавати. Може, ти, Катюша, врятуєш нас? Чи зможеш посидіти зі Славою, поки я на роботі буду?

Від несподіванки я навіть подавилася.
– Іра, ти не ображайся, але я, мабуть, відмовлюся. У Роми та Слави різний вік та заняття. Я не маю стільки часу, щоб приділяти увагу кожному окремо. Вибач.

Невістка одразу перестала посміхатися і протягом пів години різко зазбиралася додому.

Я спочатку навіть відчула себе винною в тому, що не погодилася допомогти братові та його дружині. Але, подумавши, зрозуміла, що вчинила правильно. Чому я повинна нести відповідальність за чужу дитину, хай навіть племінника? Не збираюся я ставати безкоштовною нянькою.

Славі дитячий садок піде на користь: він і з дітьми спілкуватися навчиться, і самостійним стане. Адже він від маминої спідниці далеко не відходить, а це, я вважаю, ненормально в 5 років. Що вони будуть робити, коли він у школу піде? Мама поряд за парту сяде?

Я міркувала про виховання племінника протягом тижня, а потім заспокоїлася. Але, як виявилося, дарма. Минуло ще кілька днів. Мені подзвонив брат і тепер вже він попросив посидіти зі Славою.

– Не хоче моя Ірка сина в садок віддавати, сказала, що тільки тобі довіряє. Катю, посидь з ним, будь ласка, адже це ненадовго – на місяць-два. А там я дружину вмовлю на садочок, – голосив брат.
– Ні, Мишко, я свого рішення не зміню. Я вам похвалилася, що мені в декреті комфортно, то ви вирішили на мене свої проблеми перекласти. Розбирайтеся самі! – відрізала я.

– Дякую, сестричка, допомогла… – сказав Мишко і повісив слухавку.
Після цієї розмови на душі стало бридко. Я була готова передзвонити братові та погодитись, але тут прокинувся Рома і почав плакати.

Як я можу погодитися на пропозицію сестри? А що як мій Рома занедужає? А якщо Слава пораниться, то кого вони звинуватять? Ні, не можна мені погоджуватися. Напевно, Іра просто не хоче виходити на роботу, тому шукає відмовки для чоловіка. Проте тепер я в них винувата в усіх бідах. Зручно влаштувалися, нічого не скажеш.