– Дружину треба регулярно міняти, як стару гуму! – Давав пораду друг

– Далася тобі ця Софа. Та й навіщо тобі така дружина? Розпливлася, тепер ходить, як дирижабль. Думаєш, що вона схудне? Так, звичайно, чекай, далі буде тільки гірше!

– Зате вона спокійна. Та й подобається мені, що вона так округлилася. Худа була, як палиця, а тепер форми!

Чоловік сказав цю фразу про свою дружину, і мимоволі розплився в посмішці. Але найкращий друг Арсен, відразу стукнув його по плечу.

– Слухай, ну ти не переборщуй, га?! Мало, що тобі подобається. Прийдеш із нею на новорічний корпоратив, соромно буде друзям у вічі дивитись.

– Ти мужик високий, широкий, видний. Це бабський вік коротенький, а нам, мужикам, що? Чоловік – він у будь-якому віці наречений!

Федір лише головою похитав. Але закралася в його голову думка, що справді засидівся він у шлюбі. А колись був той ще ходок, та тільки Соня його змінила.

Спокійна, гарна, добра, дбайлива. А готує так, що за вуха від тарілки не відтягнеш. Федір і сам за час шлюбу кілограм десять додав. Та й дитина у них тільки з’явилася.

– Дружину треба регулярно міняти, як стару гуму! – розреготався Арсен. – Я ось зі своєю розлучився, тепер з Лєнкою тусимо. Молода, міцна. Якщо раптом що, поміняю на іншу!

Після цієї розмови Федя все більше думав про слова друга. Накрутив його Арсен, та тільки Федір раптом став ці думки, як свої власні сприймати. А може й справді засидівся він у цьому шлюбі?

– Софа, а ти ось набрала…

Він тільки заїкнувся, як дружина його, притискаючи до грудей сина, що щойно заснув, округлила очі.

– І що? Господи, п’ять кіло набрала, хіба це трагедія? Я он дитину доглядаю сама, не досипаю, працюю віддалено. Весь побут на мені, усі проблеми, уся логістика!

– За дитиною подивися, роботу закінчи, фінанси розподіли, комуналку оплати, за продуктами сходи, все приготуй! А ти мене тиранитимеш за п’ять нещасних кілограмів?!

І ніби прорвало трубу Софії у душі. Так їй хотілося розплакатися від образи, що чоловік всього цього не цінує. А якщо вона піде, залишиться він один з усіма цими проблемами, й потоне в них.

– Що ти залагодив із цими кілограмами? Я цілу людину на світ божий привела, а ти мене за кілограми!

Софа схлипнула, і пішла в дитячу разом із сином на руках. А Федя залишився сидіти у кріслі. А ось була б у нього інша дружина, може б і не кричала.

І з кожним днем ​​Федя все сильніше поринав у думки, якими його друг накрутив. І все більше йому здавалося, що Арсен має рацію. Дитину він не покине, допомагатиме, а ось підшукати якийсь варіант, як запасний аеродром, ніколи не завадить.

– Ти глянь, як Людка з другого відділу на тебе дивиться! Так і пожирає тебе очима! Вона самотня, я вже дізнавався.

– Красива, спортивна. Ти подивися, з неї картини можна писати! Софа твоя поряд не стояла! – сказав Арсен, підходячи до столу.

І справді, біля кулера стояла Людмила. Вродлива молода дівчина, періодично поглядала на колегу. Не бачив Федя в неї такого вогню в очах, про який говорив Арсен. Але ж Арсен більш досвідчений, йому видніше!

– Будеш додому приходити, а тебе там така зустрічає! Ти тільки уяви, на каблучках, у білизні, все, щоб чоловік радів!

– А твоя що? Мабуть, у халаті зі слідами дитячої несподіванки! Ось ти зараз старшим станеш, складніше буде дівчинку знайти.

Арсен поплескав Федора по плечу, а потім пішов до себе у відділ, перекинувшись парою сальних жартів із тією самою Людмилою. Федір відчував заздрість до свого найкращого друга.

Той завжди міг спільну мову з жінками знайти, та з будь-якою міг заговорити, а наступного дня номером телефону хвалитися, або фотографіями з ночі, що вдало минула.

Приїхав Федя до матері, й почав з нею розмовляти з приводу того, що його дружина, начебто, перестала влаштовувати. Та тільки Лілія Миколаївна, яка завжди була на боці сина, цього разу його не підтримала.

– Ах ти поганець, тобі дружина дитину подарувала, працює, побут на собі тягне, красуня яка, а ти носом вернеш?! Ви, мужики, всі однакові, Федю!

– Не вмієте цінувати те, що ви маєте, весь час, як вовки в ліс поглядаєте. А потім на старості років поодинці залишаєтеся, і виєте на місяць!

Слова матері ніби повз вуха пролетіли. І все частіше Федя заглядався на Людмилу на роботі, ловив її погляди, думав, що, можливо, друг і має рацію.

Час іде, він потім таку молоду нізащо не отримає, і без ясновидців ясно. І якось прийшов Федір додому, вже настільки до краю накручений, що крім слів свого друга, ні про що більше думати й говорити вже не міг.

Сидів Федя навпроти своєї дружини, яка дитину заколисувала після чергової безсонної ночі. Синці у неї під очима, та й шкіра вже не така.

І не має спортивної форми, яка була до цього. І розумів Федя, що кохає її, та тільки страшно було усвідомити, що він усі свої чоловічі шанси зараз упустить.

– Знаєш, Софа, я думаю, нам з тобою розлучитися треба. Ти після пологів змінилася, я багато чого зрозумів, напевно, і справді, час.

Не було у словах Феді конкретики. Він усе м’явся, намагався підібрати м’якші слова, і постійно почував себе дурнем, ніби на телефонних шахраїв нарвався, повірив їм, а тепер сором’язливо очі ховає, коли про це хтось запитує.

Софія спершу нічого йому не відповіла. Вона тільки дивилася в його світлі очі, а в них читалася лише втома, і жодної злості чи розчарування.

Софа переклала дитину в колиску, склала речі у дві валізи, взяла дитину, вийшла в коридор. Нічого вона йому не сказала до того часу, а тут явно збиралася.

І захотілося Федорові закричати, зупинити її, впасти на коліна, попросити вибачення. Але, як уявить, що перед своїм другом зганьбиться, все це розповідаючи, відразу від подібних бажань відпускало.

– Знаєш що, Федю… А ти, мабуть, поживи сам, без мене, без сина. Коли ти в аварію потрапив і зліг, я ж тебе цілий рік виходжувала.

– Працювала паралельно, судно за тобою виносила, змушувала займатися, лікарів шукала найкращих, кредити брала, та виплачувала.

– Я тобі слова тоді не сказала, не заїкнулася ні про розлучення, ні про те, що у нас стосунки якісь не такі. А ти мене з дитиною на руках із дому вигнав за п’ять нещасних кілограмів!

Софа розвернулася, і вийшла, не чекаючи, коли розгублена фізіономія чоловіка зміниться усвідомленням. А Федя стояв у проході, чув кроки дружини, що віддалялися, і нічого не відчував, крім гнітючого відчуття помилки.

Прийшов наступного дня Федя на роботу, та тільки не мав настрою. Все з рук валилося. А Арсен скакав довкола, вітав, тріпав за руку, як хлопці роблять у дворі.

– Ну от і все, йди до Людки підбивай клини. Он красуня яка, інакше я її в тебе відіб’ю.

Арсен сміявся, а другові його було не смішно. Федір підвів очі, і Арсен наче все зрозумів.

– Ось що я тобі скажу, Сєня! Недолугим я був, коли тобі повірив. У мене така дружина була, та будь-хто б тут від заздрощів сконав! Син у мене є, і родина гарна! А дівки твої молоді мені не потрібні!

– Щось ти, як підкаблучник міркуєш, а не, як мужик!

– А чоловік, по-твоєму, той, хто дружину зі своєю дитиною кидає? Або мужик, який себе в штанах утримати не може, а по інших дівках скаче?

– Чи по-твоєму мужик, який не може бути вірним одній жінці, а, як дворовий пес при першій нагоді набік біжить?

Образився Арсен, що Федя так з його порадою вчинив, та й самого його за хворе місце вжалив. Розсварилися найкращі друзі в пух і порох.

Для себе Федя вирішив, що якщо нічого не зміниться, він з Арсенієм дружити більше не буде. З таким найкращим другом, і ворогів не потрібно.

Того ж дня Федір приїхав до дружини з величезним букетом квітів. На колінах вибачення просив, чесно сказав, що повівся на вигадки друга. Тільки себе звинувачував, прощення вималював.

Вибачила його Софія, повернулися вони у свою квартиру, та стали жити душа в душу. І здалося Феді, що він ще більше свою дружину покохав. Не дивився він на неї тепер, як на щось не зрозуміле.

Була Софія для нього найкрасивішою, найкращою. Плювати на кілограми, на втомлений вигляд. Федір дружині допомагати почав активно, брати більше відповідальності у справах із дитиною.

І посидить, і вночі встане, спати покладе. Прання на себе візьме і приготування, якщо треба. А дружина тим часом розквітати почала, навіть у зал записалася.

І якось помалу, крихітними кроками, повернулися їхні стосунки до колишнього річища. Федір собі обіцянку дав, що ніколи так не вчинить. Для нього ця ситуація стала важливим уроком. В будь-якій ситуації, завжди своєю головою думати треба…