– Думаєш, Денис мені зраджував? – Та яка вже різниця? Скористалися вони тобою обоє по повній програмі. Радуйся, що якась безглузда пані  тобі такий подарунок долі залишила. А то й далі б утримувала двох нахабних мужиків

– Так! Вибирай, – або я, або твій брат та ваш табір дівок! Ти зовсім знахабнів. Спочатку рідню свою на мене повісив, а тепер ще й лівих панянок? Добре влаштувалися, я дивлюсь!

Аліна стояла посеред спальні, і її буквально трясло. У гидливо витягнутій руці вона стискала знайдений нею доказ – чужий капроновий панчох. Хвилину тому вона витягла його з-під ліжка і відразу зрозуміла: це точно не її.

Денис замість того, щоб вибачитися або хоча б зобразити каяття, скривив обличчя так, ніби це вона, Аліна, привела сюди чужого мужика. Він нервово переступав з ноги на ногу, кидаючи нетерплячі погляди у бік коридору.

– Аліно, вистачить істерити! Ти вічно робиш із мухи слона, – невдоволено пирхнув Денис. – Це наш гість. Мій брат і, між іншим, твій дівер. Ну, привів він дівчину разок. Тобі шкода, чи що?

Аліні не було шкода. Вона відчувала щось інше, холодне та липке. Гидливість! Начебто вона випадково вступила в бруд в улюблених туфлях.

Вона бачила, як бігають Денисові очі, як він шукає підтримку у того, хто щільно окупував їхню квартиру за останні пів року. Стас же, його брат, навіть не поворушив пальцем.

– Це моя квартира, і я не хочу тут бачити сторонніх людей! – Повільно процідила Аліна, ледве стримуючи гнів. – І твого брата, до речі, також. Купи свою, і нехай там живе будь-хто, хоч слон! А мою я попрошу звільнити!

Настала черга Дениса дивуватися. Хоча, на думку Аліни, дивуватися тут не було чому. Це лише закономірний результат.

– Ой, Дене, та поїхали звідси, – ліниво простягнув Стас із вітальні. – Знайдемо хату простіше, проте без виносу мозку. Баба з воза, сам знаєш.

Денис начебто отримав команду «фас». Він демонстративно, з гуркотом витяг з шафи спортивну сумку і почав кидати туди свої речі: футболки впереміш із джинсами, зарядку, білизну.

– Ти ще пошкодуєш, Аліно, – буркнув він, не дивлячись на дружину. – Кому ти ще потрібна, крім мене…

Коли вони йшли, двері грюкнули так, що, здається, задзвенів кришталь у серванті.

Аліна залишилася одна, в тиші, що раптово стала дзвінкою. Вона сіла на ліжко, все ще стискаючи в руці цей триклятий капроновий панчох.

Як вона припустилася цього? В який момент її затишна двушка, що дісталася від бабусі, перетворилася на нічліжку?

…Аліна познайомилася з Денисом два роки тому. Вони були зовсім різні. Вона – тиха, боязка, яка насилу знаходила спільну мову з людьми.

Він – галасливий, балакучий, перебував в постійному русі. Хоч вони й були студентами, він уже підробляв у таксі й гарно залицявся до Аліни.

Приносив шоколадки, читав їй вірші, іноді навіть водив у ресторани. Аліні, відмінниці та скромниці, це здавалося верхом романтики.

Пропозиція з’їхатися надійшла підозріло швидко: лише за кілька місяців.

– Не можу без тебе жодної хвилини, маленька, – шепотів він їй, обіймаючи. – Хочу засинати та прокидатись тільки з тобою.

Тоді Аліна розтанула від його слів. А за пів року випадково дізналася правду: Дениса просто виставили з орендованої кімнати за шум, і йому терміново потрібно було кудись приткнутися. Але Аліна сприйняла це по-своєму.

– У всіх бувають проблеми. Просто так збіглося, – сказала вона собі.

Вони жили у своєму маленькому світі для двох тихо та спокійно, хай і небагато. Вранці Аліна бігла на лекції, увечері – до учнів, щоб заробити гроші та забити холодильник. Денис також вкладався в бюджет.

Але через два роки в їхній світ вдерся третій зайвий.

– Денисе, ти ж казав, що твій брат приїде вступати в інститут. Може, запросимо його у гості? Все ж таки ви брати… – запропонувала Аліна одного разу.

Тоді вона ще не знала, що Стасові дуже сподобається у них у гостях. Настільки, що спочатку він приїжджатиме через день, потім – щовечора, а потім і зовсім залишиться.

А Аліна, вихована гостинною господинею, накриватиме столи та прибиратиме за двома дорослими чоловіками: митиме посуд, застилатиме ліжка, пратиме чужі речі. Все – сама, без чужої допомоги.
Не знала Аліна і те, що Стас і думати забуде про інститут.

– Стасе, ти ж, начебто, студент тепер? Вам там гуртожиток же дають? – Запитала Аліна на третій місяць такого сусідства.

– А я не вступив, – буденним тоном сказав він. – По балах не пройшов. Вступатиму наступного року.

Аліна тоді округлила очі від жаху. Вона вже здогадувалась, що сам Стас не з’їде. А навіщо? У його розпорядженні ціла вітальня.

Йому готують, його повністю обслуговують. Йому залишається лише спати до обіду, залипати в телефоні та гуляти з новими приятельками вечорами.

Ситуація посилилася, коли Денис раптом звільнився з магазину, де він пропрацював останній рік.

– Та начальник недолугий, – заявив він. – Вимог просто купа, а зарплатня, як у раба на галері. Ти не хвилюйся, я поки таксуватиму і шукати нормальні варіанти.

Пошуки очікувано затягнулися. На підробіток Денис виходив у найкращому разі раз на тиждень. Тепер у квартирі Аліни цілими днями валялися на дивані двоє здорових чоловіків. І обидва висіли на її шиї.

Вкладатись у бюджет ставало все складніше. Куплені продукти випаровувалися на очах. Пательня котлет, розрахована на два дні, зникала за один вечір.

Комунальні платежі постійно зростали. А Стас і Денис навіть не думали під’єднуватися до того, що відбувається.

Аліна приходила додому стомлена і натикалася на гори немитого засохлого посуду. У ванній на підлозі валявся брудний одяг. У кутках збиралися грудки пилу.

Коли Аліна вперше спробувала обуритися, Денис витріщився на неї зі щирим подивом.

– Аліно, ну що ти починаєш? Тобі що тарілки супу для нього шкода? У людини складний період, адаптація у великому місті. Будь м’якше, ти ж все-таки жінка.

Щоразу Аліну виставляли жадібною злюкою, що дорікає іншим їжею. І вона, стиснувши зуби, знову вставала до плити, знову мила за ними унітаз, знову мовчала, боячись зруйнувати нехай і тендітний, але все ж таки мир у родині. Їй здавалося, що так і має бути, що складні періоди бувають у всіх.

Але, коли вона, повернувшись додому, виявила недопиту пляшку дешевого червоного і три келихи, вона напружилася. А коли знайшла капроновий панчох… – її терпець урвався.

Перша ніч у порожній квартирі пройшла неспокійно. Як не дивно, тиша виявилася гнітючою. Бракувало хропіння Стаса з вітальні, бурмотіння телевізора, човгання капців Дениса на кухні.

Але вранці страх самотності змінився полегшенням. Аліна відчинила холодильник. Куплений учора сир лежав на місці. Пакет соку, як і раніше, був повним.

Ніхто не пив молоко прямо з пакета. Ніхто не залишив на столі крихти та брудний ніж. Тепер вона була повноправною господаркою свого особистого простору.

Увечері, правда, туга навалилася з подвійною силою. Аліна поїхала до своєї подруги Вікторії. Хотілося виговоритись.

– Недолуга ти, Алінко… – беззлобно сказала їй Віка. – Вони там, мабуть, уже іншу пані розводять. Може, навіть ту, яка в них у гостях була. І, до речі, ще не факт, що її Стас привів. Може, твій Денис вирішив розважитись.

– Думаєш, Денис мені зраджував?

– Та яка вже різниця? Скористалися вони тобою обоє по повній програмі. Радуйся, що якась безглузда пані  тобі такий подарунок долі залишила. А то й далі б утримувала двох нахабних мужиків.

Повернувшись додому, Аліна влаштувала не просто прибирання. Це було прощання зі старим життям та колишньою собою.

Вона вигребла звідусіль забуті шкарпетки, фантики, порожні пачки з-під тютюну… Все, що нагадувало про присутність «табору», полетіло на сміття. Навіть подарунки. Аліна змінила постільну білизну, вимила підлогу з хлоркою і лише тоді заспокоїлася.

А наприкінці місяця вона звела дебет із кредитом і з подивом зрозуміла, що тепер вона навіть може відкладати на “чорний день”.

Минуло півтора року…

Аліна змінилася. Вона влаштувалася у приватну школу, навчилася говорити «ні» і більше не намагалася бути для всіх зручною. А ще – у її житті з’явився Олег. Інженер, на п’ять років старший за неї, зі своєю квартирою, хоч і іпотечною.

Тепер Аліна не поспішала із переїздом. Вона пів року придивлялася до Олега, перш ніж погодитись поділяти побут.

Жити вирішили в неї: її квартира була набагато ближчою до центру. Свою Олег став здавати, щоб швидше погасити іпотеку.

Все йшло своєю чергою, поки одного вечора Олег, відклавши телефон, не повідомив:

– Слухай, Аліно, мені тут мама дзвонила… Їй треба пройти обстеження. У нашому селі це, звісно, ​​не вийде. Їй треба буде приїхати на тиждень, може, на два. Ти як до цього ставишся?

У Аліни все похололо всередині. Перед очима промайнули спогади: нахабний Стас, що розвалився на дивані, хропіння за стіною, відчуття, що ти гість у власній хаті… Серце стислося від страху.

Вона подивилась на Олега. Він чекав на відповідь. Здавалося, зараз вирішувалося їхнє майбутнє. І що робити? Змовчати? Стерпіти заради кохання? Знову стати зручною для всіх, окрім себе?

Аліна зробила глибокий вдих, намагаючись вгамувати серцебиття.

– Олеже, – якомога спокійніше почала вона. – Я дуже поважаю твою маму, але… у мене залізний принцип, – жодних гостей з ночівлею в моєму будинку!

– Ні з твого боку, ні з мого. Наш дім – наша фортеця, і тільки наша. Тільки без образ, гаразд? Ну, ось такі у мене таргани.

Повисла тиша. Аліна подумки стиснулася, чекаючи звинувачень в егоїзмі, скандалу, грюкання дверима. Вона вже приготувалася захищатись.

Але Олег лише здивовано скинув брову, а потім спокійно кивнув головою.

– Загалом без проблем, – сказав він і повернувся до телефону. – У принципі розумію. Немає сенсу всім юрмитися, коли є друга квартира. У крайньому разі – найму їй щось ближче до клініки, щоб і їй було зручно, і ніхто не заважав один одному.

Аліна завмерла, не вірячи своїм вухам. Вона шумно видихнула.

– Ти правда не в образі?

Олег здивовано глянув на неї, відклав смартфон убік, підійшов до неї та обійняв.

– А на що ображатись? Особисті переваги – це нормально. Адже завжди можна знайти альтернативи або компроміс.

Аліна посміхнулася та уткнулася Олегові в плече. Вона не просто навчилася говорити “ні”. Вона знайшла людину, для якої її «ні» не було приводом для баталій.

Відтепер двері до її квартири й душі відчинялися лише тим, хто вміє витирати ноги перед входом. Можливо хтось її засудить за такий егоїзм, а для когось такі взаємини є нормою.

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!