— Дурень ти, Сергію! Почастувати, зводити… Я жити без тебе не можу!

У моєї мами є подруга. Ось виносила вона якось сміття на смітник. А там безхатько. Ну вона викинула пакет і пішла додому.

Весь тиждень ходила на роботу — безхатько сумував біля сміттєвих баків у картонній шухляді з-під холодильника (зима, холодно).

У суботу привезли їй новий кухонний стіл, а старий подіти нема куди (чоловіка немає).

“Витягну стіл у під’їзд, зачиню двері, покличу безхатька, попрошу нехай винесе на смітник” – подумала сусідка, так і зробила.

Підвівся безхатько, схопив стіл в оберемок і виніс! Вона йому суєт 100 гривень. (Типу на пляшку), а він підіймає очі:

– Дякую, я не п’ю! – Сам усміхається, а в очах сум. – Можна мені гарячого чаю зі шматочком хлібця. Ви не бійтеся, я там на підвіконні посиджу зачекаю.

Зробила подруга чай і бутерброд з маслом і ковбасою, насипала в тарілку гарячого борщу зі сметаною. Винесла, а сама за двері шмиг і у вічко дивиться.

Поїв безхатько, повертається у бік дверей і тихо так:

– Дякую, Вам. Бог все бачить! – І пішов.

Так і ходила вона на роботу і підгодовувала безхатька. А одного ранку йде, а його немає, і ввечері немає, і наступного дня немає! Де ж він? Може до іншого подвір’я подався?

Обшукала всі двори — немає. А на серці тривога і все.

Знайшла вона його у лікарні (світ не без добрих людей). Побитий, голодний, брудний, а як побачив її очі аж засвітилися!!! Життя в них прокинулося!

— А я на Вас і не чекав. Тільки сподівався та вірив! Мене Сергій звуть. Вибачте, напевно незручна ситуація. А я Вас навіть почастувати нічим не можу, зводити нікуди…

— Дурень ти, Сергію! Почастувати, зводити… Я жити без тебе не можу!

З лікарні забирала його подруга. Ішли вони поряд. Сергій тримав її за руку надто міцно — раптом це все сон, і вона зараз зникне?

Минуло вже 19 років. Вони люди похилого віку. Вони мають дітей. Свій бізнес.

Дві машини, 5-ти кімнатну квартиру, дача з басейном. А він так само міцно тримає її за руку — а що як вона зникне?

Ставте вподобайки та залишайте ваші думки у коментарях!