Кожна людина хоче бути щасливою. Я також хотіла. Дуже хотіла. Дочекалася… Але якби знала, що за нього доведеться дорого платити, то це «хотіння» випарувалося б зі швидкістю світла.
Щастя моє полягало в тому, що я зустріла людину, яку реально покохала, вперше в житті, це було взаємно. Все було добре. Я навіть не вірила, що це може бути зі мною. Ми завжди були разом, він пишався мною, показував друзям, казав, що я в нього найкрасивіша. Ми були як діти, так, маленькі діти, які гуляють парками, ходять у кіно, в кафе.
Так тривало десь пів року. Потім почалося пекло. Він почав дорікати мені в тому, що нібито я товста, жирна, потім почалися образи в мій бік ще дужче. Я розуміла, що поводжусь як ганчірка, але не могла його покинути. Просто вірила в те, що буде все як раніше, думала, що це тимчасові труднощі, але я знову помилялася.
Далі – гірше. Він почав постійно до мене прискіпуватися, що одягаюся я не так, фарбуюся не так, як подобається йому, взагалі став говорити, що ми не підходимо один одному, я не підходжу йому, сказав, що він дуже гарний для мене. Але сам чомусь не йшов. Ображав, принижував як тільки можна, але не кидав. А я терпіла, я не хотіла без нього жити, сенсу без нього не бачила, прощала йому все.
Якось ми сильно посварилися. Він зателефонував уночі, сказав, що нам треба розлучитися. Він знав, що я сильно переживаю всі наші розбіжності, лайку, але все ж таки, не подумавши про мене, заявив таке на ніч. Я всю ніч проплакала, не спала потім близько тижня, перестала їсти. Я навіть не пам’ятаю, як я прожила той період. Два місяці пройшли одним днем, і щодня одне й те саме, будинок-робота і все. Забула про друзів, рідних, жила сама по собі. У підсумку — мінус 17 кг, нерви відмовили зовсім.
Нещодавно він побачив мене, не впізнав. Пройшов повз. Увечері ж повідомлення від нього: «Пробач мені, поверни мене до себе». Я розумію, що не можна так, нічого не зміниться, він знайде новий привід причепитися, але я хочу його повернути, як бути, як не дозволити собі дати слабину.
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…
Сусідка Ніна Павлівна, наче тінь, з’явилася біля хвіртки, саме коли Аліна ставила важкий пакет із…