Два роки тому я і мама переїхали до нового міста, бо вона одружилася вдруге. Але й цей шлюб протримався недовго: через пів року вітчим і мама розлучилися.
Мені було важко у новому місті, а особливо звикати до нової школи, до однокласників. Мені знадобився рік, щоб адаптуватися. Я весь час сумувала за своїми старими друзями.
Одного разу я повернулася додому після школи, а всі речі були зібрані, в тому числі мої особисті.
-Що відбувається?
-Ми переїжджаємо! – Заявила мама.
-Що? – Здивувалася я. -Чому?
Мама сказала, що їй хочеться змінити оточення, бо їй не вдалося побудувати нормальні стосунки. Загалом, історія повторилася, як і два роки тому.
-Ми що так і будемо мотатися з міста до міста? До поки ти не знайдеш себе? – крикнула я.
-Нічого не хочу чути, ми їдемо сьогодні ж. Документи зі школи я вже забрала, – відрізала матір.
-Чому ти не спитала мене, чи хочу я цього переїзду? – Запитала я, але мама промовчала.
Це був справжній ніж у спину. Могла б хоча б попередити, щоб я попрощалася зі своїми однокласниками та друзями.
— Ледарко, ти все робиш абияк! — обурено кричав Ані чоловік. — Не квартира, а…
- Я не зрозуміла, а чому в холодильнику миша повісилася? Лариса скинула в передпокої туфлі,…
Якби хтось сказав Марині, що після ювілею свекрухи, до якого вся рідня так довго та…
Того вечора нічого не віщувало біди. Я готувала вечерю — запіканку з грибами, улюблену страву…
- Ти взагалі розумієш, що твориш? - Марина влетіла в передпокій так різко, що гупнула…
- Ти що, Олю, з глузду з'їхала? Що це за цифри? - Вова нависав над…