– Дві новини,- сказав Юра,- одна хороша, інша… Теж хороша, але не дуже. З якого почати? – Почни з хорошої, – відповіла Ліда чоловікові. – До нас завтра приїжджає моя мати, – радісно сказав Юра. – Я так за нею скучив

– Дві новини,- сказав Юра,- одна хороша, інша… Теж хороша, але не дуже. З якого почати?

– Почни з хорошої, – відповіла Ліда чоловікові.

– До нас завтра приїжджає моя мати, – радісно сказав Юра. – Я так за нею скучив. Скільки ми не бачилися?

– Три тижні, – не довго думаючи, відповіла Ліда.

– Ага, як же! Три тижні. Місяць, не хочеш?

– Надовго приїжджає?

– Тепер вже назавжди.

– Навіщо?

– Що “навіщо”?

– Приїжджає навіщо?

– Допомагати нам жити, – відповів Юрко. – Навіщо ж ще.

– Жити допомагати? Це жарт такий? Що нам допомагати? Самі не впораємося?

– Впораємось. Але за допомогою мами нам буде набагато легше.

– Навіть так? І як… як твоя мама полегшить наше життя?

– Ти сердишся, Лідо, я бачу. А даремно. А ось ти краще послухай. І коли ти дізнаєшся, як моя мама вирішила нам допомогти, і що вона зробила заради нас, ти зміниш свою думку.

– І що ж зробила твоя мама заради нас?

– Ось ти знову іронізуєш, Лідо. А вона, між іншим, продала свою квартиру! А гроші віддає нам. Щоб ми повністю сплатили борг за квартиру. Ну?От бачиш, яка добра в мене мати? Без неї ми розплачувалися б за нашу двокімнатну двадцять років. А тут – раз, і все. І ми зможемо нарешті спокійно зітхнути.

– А друга новина яка? – Запитала Ліда, яка вже все зрозуміла щодо мами свого чоловіка.

– Мама приїжджає до Києва не сама. Вона приїжджає з моїм старшим братом Миколою.

– Ось як?

– Розумієш, – сказав Юра, – Річ у тім, що Микола нещодавно розлучився і повернувся до мами. А тепер, коли мама продала квартиру, щоб допомогти нам, він…

– Микола теж житиме з нами, – здогадалася Ліда.

– Тимчасово, – поспішив додати Юра. – Поки не влаштується.

– Не влаштується куди? На роботу?

– Яка робота, Лідо, про що ти говориш? Микола у житті палець об палець не вдарив. Де Микола … та де робота. Ці речі не пов’язані між собою. Вони несумісні.

– Таааак… А куди ж він збирається влаштовуватись, якщо не на роботу?!

– У якоїсь жінки, – відповів Юрко. – Я впевнений, що він дуже скоро знайде собі в Києві іншу дружину і переїде до неї жити. А доти й Микола, і мати поживуть у нас. Місця всім вистачить. Я розрахував. Вони будуть в одній кімнаті, а ми з тобою в іншій. Це справедливо.

– Справедливо?

– Звичайно! Адже твої батьки нам дали грошей на половину квартири. А тепер і мої родичі дадуть так само. На мою думку, все чесно. Ти згодна?

– Згодна.

– А з твого зовнішнього вигляду цього не скажеш. Ти якась вся… Напружена, чи що? Ні? Чи мені здається? Про що ти думаєш, Лідо?

– Думаю, як зустріти твоїх родичів. Адже треба все встигнути зробити до їхнього приїзду. Вечеря. Кімнату підготувати.

– Наших родичів! – Уточнив Юра. – Не забувай! Вони тепер такі самі й твої, як і мої. А те, що ти вже зараз думаєш, як їх краще зустріти, це правильно. Зустріти треба добре. По-справжньому! Як ми це вміємо. Втім, кому я це говорю. Загалом, ти сама все знаєш. Отже! Що ми маємо! Наші гості приїжджають завтра ввечері. Я поїду зустрічати їх одразу після роботи. Не заїжджаючи додому. Впевнений, що до їхнього приїзду ти все встигнеш.

– Я сумніваюся, – задумливо сказала Ліда.

– Треба встигнути, кохана, треба, – дуже м’яко сказав Юрко. – Так! – радісно вигукнув він, згадавши одну важливу річ. – Мало не забув. Адже мама мені прислала гроші та попросила на них купити великий холодильник.

– Навіщо?

– Нас тепер четверо. Одного холодильника замало. Та ти не хвилюйся. Холодильник я вже купив. Його завтра вдень привезуть. Скажи вантажникам, щоб занесли його не на кухню, а у вітальню.

– Чому у вітальню?

– Тому що мама боїться, що ти користуватимешся її продуктами.

– Це зрозуміло. Але чому у вітальню? Чому не до спальні?

– Бо вітальня більша за спальню. І я вирішив, що мама та Коля житимуть у вітальні.

– Чому?

– Бо вони наші гості. А як же? Це моя мама та мій рідний брат. До того ж вони нам допоможуть розплатитися за квартиру. Самі, зауваж, вирішили допомогти! Їх ніхто не просив. Втім, це такі люди, їх і не треба просити. А нам із тобою, Лідо, і в спальні буде добре.

І все ж Юрко трохи хвилювався.

“Чи встигне Ліда до приїзду мами та брата все підготувати? – думав він. – Треба і вечерю святкову зробити, і вітальню для них звільнити”.

Але Юрко даремно хвилювався. Ліда все встигла.

Вже за годину до приїзду родичів у неї вже все було готове. Але Юра все одно зателефонував дружині та поцікавився.

– Маму та брата зустрів, – сказав він. А як у тебе справи? Все готове? Вечеря? Кімната для гостей? Холодильник?

– У мене все готове, – відповіла Ліда. – Можеш не хвилюватись. Не підведу.

У квартирі, куди приїхали Юра, його мама та брат, не було нічого, крім величезного холодильника, який стояв у кімнаті, яка раніше була вітальнею. На холодильнику була записка.

– Я пішла, – читав Юрко. – На розлучення подам сама. Після розлучення квартиру продамо, а гроші поділимо порівну. Половина – мені, а половина – тобі, твоїй мамі та твоєму братові Миколі. Меблі та всю побутову техніку я забрала собі, тому що я її купувала до шлюбу з тобою. Фіранки ми купували разом, але половину їхньої вартості я тобі поверну, коли продамо квартиру. Те ж саме стосується люстри та постільної білизни. Твої речі я склала в сміттєві пакети. Ти легко знайдеш їх у кімнаті, де була наша спальня.

Прочитавши записку, Юрко подивився на маму та брата.

– Я їсти хочу, – сказав Микола, відкриваючи свій великий холодильник.
Холодильник виявився порожнім…

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?