Дві пари, і обидві наречені в положенні. Хто сказав, що у сорок років не можна мати дитину? Ми з невісткою у декреті

– Мамо, я вирішив винайняти житло, — повідомив вісімнадцятирічний син, повернувшись із роботи.

– Як? Вже? Три місяці, як відучився і знайшов роботу, і вирішив вирушити у самостійне життя?

– Кімнату знайшов, – поділився син, розігріваючи вечерю. Чотири тисячі на місяць. П’ятнадцять залишатиметься, мені вистачить. Зарплату підвищать, на заочку піду. З одним коледжем кар’єри мені не бачити.

І що тут скажеш? Виросла дитина. Одразу після вісімнадцятиріччя вивчився, та здав на права. Машину йому батько віддав. Робота є.

Мізки також присутні. Раз вирішив, хай переїжджає. Не тримати ж його, і поперек дороги лягати сенсу немає.

Вже за три дні я дивилася у вікно, як веселий син, разом з другом, вантажать речі у багажник машини. Закінчивши, син глянув у наші… у мої вікна, помахав рукою, сів у машину, та поїхав.

Я обійшла раптово спорожнілу квартиру, сіла на ліжко, і розплакалася. Ось і лишилася одна! Коли заспокоїлася, спіймала себе на почутті заздрощів до колишнього чоловіка.

Він після розлучення одружився, ще двох дітей має. І мені треба було власне життя влаштовувати, але я побоялася за сина. Мені з вітчимом не пощастило, не хотіла йому такого ж життя.

– Що сумуєш? Радіти треба! – намагалася розбурхати мене колега. Дивись, якого нареченого виростила! Озирнутися не встигнеш, з онуками будеш водитися!

З онуками… Я — бабуся… А хусточки роздають десь, коли показуєш свідоцтво про народження онуків? Чи самій купувати треба?

А програма із безперебійного процесу виготовлення пиріжків, автоматично активується? Мої думки заблукали в істеричних нетрях мозку!

Я почувалася марафонцем, який фінішну межу перетнув, а там порожньо, нікого і нічого немає. І в чому сенс?

– На побачення тобі треба! – краща подруга окинула мене критичним поглядом. Скільки тобі? Тридцять вісім? Життя повз минає, поки ти сидиш, і киснеш!

На концерт, куди подруга безапеляційно хотіла мене витягти, я збиралася неохоче. Є люди, яким простіше поступитися, аніж пояснювати, чому ні.

Подруга якраз із їхнього числа. І якщо решту можна послати, нічого не пояснюючи, то з подругою цей номер не пройде!

Вона мені душу через п’яту вийме, у тридцять три вузли скрутить, і назад засуне через якесь несподіване місце.

Новомодна співачка старанно відкривала рота в безглуздих спробах потрапляти у фонограму. Купа людей! Галас! Неякісний звук!

Подруга, яка щиро веселилася, часом збігала за столики до своїх численних знайомих. Я вирішила втекти! Вибрала момент, і покинула цей гібрид какофонії з вакханалією!

– Втікаєте? – чоловік років сорока притримав двері.
– Втікаю, — не заперечила я.

– І я втікаю. Давайте разом втечемо?

Ми гуляли містом до ранку. Я дізналася, що мій новий знайомий вдівець, у нього був день народження, на концерт, як подарунок, його заманила дочка.

Про себе розповідати мені було майже нічого: дорослий син, будинок, робота, робота, будинок.

– Сходимо ввечері до ресторану?

Запрошення було очікуваним, я встигла обміркувати таку можливість, тому відразу ж погодилася.

– Мамо, ну ти даєш! — захопився син, коли я сказала йому, що виходжу заміж. У мене для тебе теж є новина, але потім скажу, при особистій зустрічі. І з кимось познайомлю!

Знайомство видалося дивним! Дві пари, і обидві наречені в положенні. Хто сказав, що у сорок років не можна мати дитину?

Ми з невісткою у декреті. Я живу у чоловіка, син із дружиною — у моїй квартирі. Син навчається, матиме вищу освіту. Зарплатню йому підвищили, гроші на житло відкладає.

Невістка – дуже мила і добра дівчина, після виходу з декрету вона повернеться до офісу, де вони з моїм сином і познайомилися.

У мене є помічниця – дочка чоловіка, раз на пару тижнів вона приїжджає, виганяє нас з чоловіком відпочивати, а сама з радістю водиться з молодшою ​​сестричкою.

Дочка чоловіка — ураган, а не людина, зовсім не вміє сидіти на п’ятій точці рівно!

– Де мій торт? – все ще дзвонить і вимагає найкраща подруга, яка моє щастя вважає своєю особистою заслугою.

– Який торт? Нічого я тобі не винна! Ті, кому судиться зустрітися, обов’язково зустрінуться.

Хоча, судячи з того, що душу мою вже тягнуть із моєї тлінної тушки через п’яту, доведеться розкошелитися!

Буде їй торт, найсолодший, щоб аж очі від насолоди закочувалися! Добре, що вона мене тоді на концерт витягла! Ось таке в житті буває! Можливо, і у вашому житті щось подібне відбулося?