– Дякую тобі, що я ніколи не знала, що таке вітчим. Ти замінив мені батька та маму. Ти завжди був поряд. Дякую! Ти приходь хоча б у снах, тату, бо я дуже сумую…

– Доню, нам треба поговорити.

– Про що? – Таня здивовано подивилася на матір.

– Я б хотіла тебе з кимось познайомити.

Таня закотила очі.

– Я не хочу ні з ким знайомитись!

– Сонечко, для мене це дуже важливо. Будь ласка.

– Гаразд, але я нічого не можу тобі обіцяти. Я тата люблю.

– Тато є тато, його ніхто і ніколи не зможе замінити. Я тобі багато разів казала, що тато ось тут, – мама поклала руку на груди, – у наших серцях. Мені також його не вистачає. Але він би хотів, щоб ми жили далі.

У Тані защипало очі, так було завжди, коли вона згадувала про свого улюбленого тата. Він трагічно пішов із життя, коли Танюші було десять років.

Мама тоді цілих пів року не вилазила з цвинтаря, все наводила затишок біля надгробка, іноді довго сиділа і розмовляла з дерев’яним хрестом.

Потім бабуся та подруга тітка Женя провели розмову за зачиненими дверима. Мама заспокоїлася і їхнє життя пішло своєю чергою. Те, що у мами хтось з’явився, Таня помітила кілька місяців тому.

Змінилася поведінка, мама поспішала на роботу, а потім іноді затримувалася. Але ненадовго, бо не могла лишити доньку одну. Вечорами у них була традиція балакати перед сном.

Ділитись денними новинами. Таня дуже любила ці хвилини вдвох. Хоча на той момент їй здавалося, що вона вже доросла – таки тринадцять років. Ого-го!

– Мамо, а ти приведеш цього…

– Миколу, – підказала мати.

– Так, Микола, він житиме з нами?

– Ні, він пропонує переїхати до нього. У нього великий будинок. Місця всім вистачить.

– Я не хочу нікуди переїжджати.

– Давай розв’язувати проблеми у міру їхнього надходження?

– Ок.

– Ну що за «ок»?

– Це так кажуть, на кшталт «так».

– “На кшталт”?

– Мамо, ну годі, – посміхнулася Таня. – Я знаю, що ти спеціально мене смішиш.

– Доброго дня, Танюша, – Микола простяг свою велику долоню, в якій потонула рука Тетяни.

– Здрастуйте. А як мені вас називати?

– Як би ти хотіла?

– Ну, дядько Микола, звучить так собі. Напевно, просто Коля.

– Домовилися.

Микола запросив їх у свій будинок. Він був на околиці селища і межував із лісом.

– Танюш, а ти собак любиш?

– Дуже, – вона не просто їх любила, вона мріяла про собаку, але мама казала, що у квартирі їй не місце.

– Ну, йди тоді покажу. Поки що я закрив Пірата, він до тебе звикне, і ви неодмінно подружитеся.

– Чому Пірат?

– А ти подивися, морда в нього яка! Піратська, тільки пов’язки на око не вистачає.

Таня засміялася і правда пес був схожий на розбійника.

– Ти поки подивися тут що до чого, а я піду м’ясо переверну.

– Добре.

Микола пішов до Олени, а Таня залишилася біля вольєра.

– Привіт, Пірате. Давай дружити? – пес весело завиляв хвостом. – Мабуть, ми тут надовго з мамою.

Олена різала салат і співала.

– Любов моя, – обійняв її Микола, – мені здається, що я сподобався Тані. А ми так переживали.

– Так, я думаю, що їй все сподобалося, особливо собака.

Тієї секунди Олена вперше за довгий час була по-справжньому щаслива. Її подруги часто скаржилися на своїх дітей у підлітковому періоді. З донькою ніяких проблем не було. Вона була спокійна і стримана, і дуже розважлива.

На ніч вони вирішили залишитись у Миколи. Олена зайшла до кімнати, яку Микола назвав Таніною.

– Доню, поговоримо?

– Так, мамуль, заходь. Так красиво тут. Ти глянь, Коля все підготував до нашого приїзду. Дивись, – дочка швидко розгорнула пакет, – халат такий пухнастий, капці, і навіть букет квітів у вазі біля дзеркала.

– Так, він дуже хвилювався, питав, щоб тобі такого купити.

– Мам, та не треба було.

– Скажи, доню, він тобі сподобався?

– Мамо, головне, щоб він тобі подобався. Але він і справді добрий. І знаєш, мені сподобався будинок, а ще Пірат.

– Звичайно, я так і знала, дарма ти його під столом підгодовувала, тепер розпестиш.

– Нічого і не розпещу.

– Гаразд, сонечко, лягай відпочивати. День був довгий.

Вранці, коли Таня спустилася до столу Миколи не було.

– Ма, а де Коля?

– Він на рибалку пішов.

– Я б теж сходила. Пам’ятаєш, тато часто нас брав із собою.

– Звичайно, пам’ятаю.

Олена та Таня перебралися в будинок до Миколи. Їй подобався вітчим, він часто балував їх подарунками та смаколиками. Завжди давав мудру пораду та допомагав з уроками.

У вихідні вони ходили разом на рибалку або просто бродили лісом. Одного дня Таня повернулася зі школи раніше й побачила маму заплаканою.

– Мамочко, що трапилося? Коля!

– Ні, ні, доню, все добре.

Микола забіг у хату і не міг збагнути, що коїться.

– Таню, що трапилося, ти так кричиш? Оленко, що за сльози?

– Сядьте, будь ласка.

Таня та Микола не зводили здивованих очей з Олени. Вона простягла аркуш чоловікові.

– Нічого не розумію. Новоутворення? – Олена кивнула.

– Мамо, матусю, – Таня не могла повірити.

За пів року хвороби Олена стала тінню. Основне лікування було призначено на вересень, але вона не дочекалася. Організм дав збій.

Коли похорон пройшов, на кухні сиділа бабуся – мати Олени, та Микола.

– Наталю Іванівно, якщо Таня захоче, то може залишитися в мене. Адже в неї тут школа, друзі. А їхати до вас в інше місто…

– Миколо, запитаймо дівчинку.

– Будь ласка, я не переживу, якщо ви її заберете.

Таня стояла за дверима і чула все.

– Бабусю, я згодна. Залишуся з Миколою.

Наступні пів року вони не жили, а існували. Вітчим приходив з роботи, допомагав їй з уроками, побіжно займався готуванням. На Тані було прибирання та прання.

– Таню, а чого ти зовсім не ходиш гуляти?

– Не хочу. Всі дивно дивляться на мене, що я в тебе залишилася жити та сміються. Їм не збагнути. Я лише хотіла дружити. Навіть найкращі подружки від мене відвернулися.

Миколі було шкода дівчинку. Він намагався проводити з нею якомога більше часу. Перший новий рік без мами, вони самі накрили на стіл, пили смачні газовані напої, і вперше за довгий час сміялися. Таня відчувала, що вона вдома.

– Таню, Танюшо, йди дивись швидше хто до нас прибився.

На ґанку сиділи кошенята.

– А Пірат їх не скривдить?

– Ти що, він любить кішок, є в нього така дивина.

Так Таня почала доглядати ще й кошенят.

По закінченню школи Таня легко вступила до інституту. Микола та бабуся супроводжували її на вступні іспити й потім, коли вона поїхала дізнаватися оцінки, завжди були поруч.

Таня перебралася в місто, але щовихідних намагалася вибратися до Миколи.

На її весіллі вітчим навіть розплакався. Така вона була гарна в цій білій сукні, Оленка була б щасливою за дочку.

Таня побачила, що вітчим дуже схвильований.

– Льош, ти не проти, якщо я з Колею потанцюю.

– Звичайно.

Таня підійшла до вітчима і запросила його на танець. Ведучий оголосив, що це танок батька та дочки.

Вони закружляли по залі.

– Батька та дочки?

Таня нахилила голову набік.

– Знаєш, так і є, ти ж мій тато.

– Правда?

– Правда.

– А ти моя доня, я так сильно тебе люблю!

Микола завжди й в усьому підтримував Таню. У неї з’явився перший син, а згодом другий. Він приїжджав до неї на допомогу.

Вовтузився з дітьми. Відпускав їх із чоловіком відпочити вдвох. Він повністю замінив їй батьків, які рано пішли. Час минав. Діти росли.

Іноді, Микола міг просто зателефонувати та сказати:

– Таню, я знаю, що ви планували приїхати на вихідні, але я так скучив, можна завтра заскочу?

І приїжджав, і порпався з хлопцями. А коли вони були в нього в гостях, він водив їх на рибалку, вчив розводити багаття та орієнтуватися у лісі. Хлопчаки дуже його любили.

Спеціально для онуків він часто вигадував загадки, і вони разом бродили ділянкою, та знаходили записки, виконували завдання, а наприкінці всіх чекав смачний приз, приготовлений Танею.

Коли Микола захворів, Таня не відходила від нього ні на хвилину. Тримала за руку і говорила і говорила йому постійно, що все буде гаразд.

Попри те що перед ним сиділа вже доросла сорокарічна жінка, він бачив у ній ту маленьку дівчинку Танюшу, яка бавилася в траві з Піратом, танцювала під пісні якихось рок-музикантів і сміялася.

– Дякую, тобі, доню, за все.

– Тату, ну що ти таке кажеш. Яке дякую? Це я тобі маю дякувати.

– А ти й так мені це твердиш щодня.

– Ось і ще багато років будеш це слухати.

– Дай боже.

У ніч Миколи не стало.

Всі вже розійшлися, а Тетяна сиділа біля його надгробка.

– Дякую тобі, що я ніколи не знала, що таке вітчим. Ти замінив мені батька та маму. Ти завжди був поряд. Дякую. Ти приходь хоча б у снах, тату, бо я дуже сумую…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!